«Іще до народження людина отримує шлях і завдання, котрі їй належить вивершити протягом життя... Можна втекти від цієї нелегкої місії — сховатися в якомусь темному закапелку. Але не думай, земляче, що тобі житиметься легше, якщо ти своїм життям не реалізуєш програми, отриманої від Космосу. Ти станеш духовним покручем, а твоє тіло передчасно постаріє. А той, хто не вагаючись, пішов на поклик Долі, згодом проведе тебе на цвинтар, сам перебуваючи у повному розквіті духовних і фізичних сил».
Для відвідувачів нашої бібліотеки, які бажають більше дізнатися про історію нашої країни не з підручника, а з першоджерел, ми презентували книжку спогадів Миколи Руденка «Найбільше диво — це життя» видавництва «Кліо» (Київ, 2020), яка є саме таким чудовим першоджерелом. Початок історії — це голодний 1920 рік, рік народження автора. Трагічна смерть батька-шахтаря. Дитинство Миколи Руденка пройшло під знаком радощів нового життя — будівництва комуністичного раю. Він запам’ятав і перші розкуркулення, і колгоспи, куди довелося здати коня, корову і пару волів, і голод 33-го. На все життя лишилася в пам’яті глиняна хатка-мазанка, яку мама будувала все життя, і пальто, яке мама перешила зі шматків шинельного сукна та мундирного бостону. З 8-ми літ через травму Микола Руденко перестав бачити на ліве око. Вже пізніше, коли Руденко вперше потрапить у гості до поета Леоніда Первомайського, він відмовиться від хліба з маслом, яким його хотіла почастувати господиня дому — він просто не знатиме, як його їсти.
Для відвідувачів нашої бібліотеки, які бажають більше дізнатися про історію нашої країни не з підручника, а з першоджерел, ми презентували книжку спогадів Миколи Руденка «Найбільше диво — це життя» видавництва «Кліо» (Київ, 2020), яка є саме таким чудовим першоджерелом. Початок історії — це голодний 1920 рік, рік народження автора. Трагічна смерть батька-шахтаря. Дитинство Миколи Руденка пройшло під знаком радощів нового життя — будівництва комуністичного раю. Він запам’ятав і перші розкуркулення, і колгоспи, куди довелося здати коня, корову і пару волів, і голод 33-го. На все життя лишилася в пам’яті глиняна хатка-мазанка, яку мама будувала все життя, і пальто, яке мама перешила зі шматків шинельного сукна та мундирного бостону. З 8-ми літ через травму Микола Руденко перестав бачити на ліве око. Вже пізніше, коли Руденко вперше потрапить у гості до поета Леоніда Первомайського, він відмовиться від хліба з маслом, яким його хотіла почастувати господиня дому — він просто не знатиме, як його їсти.
















