Іван Дзюба — голос сумління нації (До 95-річчя від дня народження Івана Михайловича Дзюби)

«О, той Іван! У нього, без перебільшення, був закоханий увесь інтелігентський Київ. Коли цей вродливий, стрункий чоловік зі світлонаївними, аж мовби дитячими очима виходив на сцену – аудиторія завмирала. Іван був гладіатором і лицарем, а кожен його вихід на трибуну – поєдинком. Із глупством, косністю, підлістю, ошуканством. Ораторських прийомів не було. Ні громових розкатів голосу, ні ядучого сарказму – боронь Боже! Іван говорив спокійно і чемно. Дивлячись своїми наївними очима (і це був не прийом, Іван був справді великою дитиною, і як дитина не знав ні милосердя до «голих королів», ні страху перед ними). … Верхівка (і політична, і літературна) люто ненавиділа його. На нього не було засобів впливу. Не діяв ні батіг, ні пряник. Якщо ставлення до інших митців-дисидентів коливалося (залежно від поглядів) між повагою і несприйняттям, між симпатією і осторогою – то щодо Дзюби йшлося тільки і гранично про несамовиту любов і таку ж несамовиту ненависть». 

Ірина Жиленко

Іван Дзюба — визнаний інтелектуальний лідер молодої України 1960-х років. Головним експонатом нашої виставки є зірка самвидаву в Україні радянських часів — праця Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», присвячена аналізу радянської національної політики в Україні. А до неї був відомий виступ Івана Дзюби про таємні арешти молодої інтелігенції під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» в кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 року: “У нас велике свято, але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді”. Дзюба почав виголошувати імена заарештованих. Директор кінотеатру відштовхнув письменника від мікрофона, намагаючись позбавити слова. У залі увімкнули пожежну сирену, щоб заглушити виступаючих. Дзюбу підтримав В'ячеслав Чорновіл, який вигукнув: “Хто проти тиранії – встаньте!” Після цього виступу Івана Дзюбу та В'ячеслава Чорновола було звільнено з роботи. У книжці Івана Дзюби «Спрага» є світлина виступу автора на забороненому вечорі Лесі Українки з нагоди 50-ї річниці від дня її смерті. Також він оголошує промову на Шевченківському вечорі в парку ім. Пушкіна, проведення якого у Палаці культури заводу верстатів-автоматів скасували з огляду на те, що «Слишком много собралось тех, кто на украинском языке разговаривает, националистов».

"Тільки тим дана перемога, хто у болю сміятися зміг" (До 120-річчя від дня народження Олени Теліги)

Сьогодні виповнюється 120 років від дня народження Олени Теліги — видатної української поетеси, публіцистки, літературного критика та діячки Організації українських націоналістів (ОУН). Вона стала одним із найяскравіших символів українського культурного та політичного опору XX століття, віддавши життя за незалежність своєї країни. 

Олена Іванівна Теліга (у дівоцтві — Шовгеніва) народилася 21 липня 1906 року у Підмосков'ї в інтелігентній родині: мати Уляна Степанівна була донькою православного священика, батько Іван Опанасович — відомий інженер-гідротехнік. До 12 років Олена виростала переважно в російськомовному середовищі. У 1918 році разом із батьками переїхала до Києва, де Іван Опанасович став директором департаменту водного та шосейного господарства Міністерства шляхів Української Народної Республіки та професором Київського політехнічного університету. Олена навчається в Жіночій гімназії Дучинської, де поряд із російською, німецькою та французькою починає опановувати українську мову. Через поразку Української революції мати з донькою були змушені емігрувати до Чехії, в Подєбради, куди раніше вже виїхав батько й працював на посаді ректора Української Господарської Академії. Саме в Чехії під впливом різноманітних цікавих знайомств, зокрема з Леонідом Мосендзом, колишнім вояком української армії, відомим вченим і талановитим поетом, відбувається її становлення як українки. Про цей процес усвідомлення себе як частини українського народу, а саме про перехід на українську мову, Олена пізніше згадувала так: «Я була тоді в товаристві блискучих кавалерів, ми сиділи при столику і пили вино. Невідомо хто і невідомо з якого приводу почав говорити про нашу мову за всіма відомими «залізяку на пузяку», «собачій язик», «мордописня»... Всі з того реготали... А я враз почула в собі гострий протест. У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знаю чому. І я не витримала: «Ви хами! Та собача мова — моя мова! Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!» З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, говорити лише українською мовою». 

Подаровані книжки

Щиро дякуємо Anna Kurchenko за подаровані чудові книжки!

Моя книжкова полиця, або #книги_то_любов

Є речі, які допомагають нам триматися навіть у найтемніші часи. Для когось це музика, для когось — рідні люди, а для багатьох з нас це книги. У бібліотеці ім. Петра Панча ми підготували книжкову виставку з улюблених книг бібліотекарів «Моя книжкова полиця, або #книги_то_любов» , присвячену любові до читання, силі українського слова та книгам, які залишаються поруч із нами за будь-яких обставин.
Попри війну, українська книга продовжує жити й розвиватися. З'являються нові видавництва, виходять сотні нових видань, народжуються сміливі автори, а поліграфісти, не дивлячись ні на що, вкотре доводять: українська книга сьогодні це справжнє мистецтво.
В умовах війни кожна нова книжка, яка побачила світ — це ще один доказ того, що нашу культуру неможливо знищити. Поки ми читаємо, пишемо, видаємо й даруємо книги одне одному, живе наша пам'ять, мова, ідентичність і віра в майбутнє.
Запрошуємо завітати до нашої бібліотеки, знайти свою книгу, відкрити нового автора або просто провести кілька хвилин серед книжкових полиць. Можливо, саме сьогодні на вас чекає історія, яка надихне, подарує надію чи стане справжнім другом.

Захоплива гра в "Мафію" в бібліотеці

Раз на два тижні наша бібліотека перетворюється на місце живого спілкування, розвитку та цікавого дозвілля. Саме такою стала чергова зустріч інтелектуального клубу "Київські мафіозі", під час якої учасники поринули у захопливий світ психологічної гри «Мафія».
За ігровим столом кожен отримав свою роль, а разом із нею – можливість випробувати логіку, уважність, інтуїцію та вміння переконувати. Мирні жителі намагалися викрити мафію, а мафіозі майстерно приховували свої наміри. Кожен раунд був сповнений емоцій, несподіваних поворотів і жвавих дискусій.
Такі зустрічі допомагають не лише цікаво провести час, а й розвивають комунікативні навички, критичне мислення, вміння працювати в команді та приймати рішення в складних умовах, що зараз для нас особливо актуально.
Дякуємо всім учасникам за активність, щирі емоції та чудову атмосферу.

Книжкова виставка «Народження Держави: Християнська спадщина Київської Русі» (До Дня Української Державності, затвердження Декларації про суверенітет України та Дня Хрещення Київської Русі-України)

До Дня Української Державності, річниці затвердження Декларації про державний суверенітет України та Дня Хрещення Київської Русі-України у бібліотеці ім.П.Й.Панча представлено книжкову виставку «Народження Держави: Християнська спадщина Київської Русі». Ці пам'ятні дати нагадують про тисячолітню історію українського державотворення, духовні витоки українського народу та безперервність традиції, що бере початок ще з доби Київської Русі. 
Українська державницька традиція має понад тисячолітню історію, і відзначення Дня Української Державності символізує спадкоємність усіх етапів українського державотворення — від Київської Русі через козацьку добу, Українську Народну Республіку до сучасної незалежної України. Воно покликане зміцнювати національну єдність, повагу до історії та усвідомлення відповідальності за майбутнє держави. Запровадження християнства князем Володимиром Великим у 988 році стало визначальним етапом розвитку Київської Русі: воно сприяло зміцненню державності, розвитку освіти, писемності, літописання, архітектури, мистецтва та міжнародних зв'язків. Християнська традиція стала важливою складовою духовної культури українського народу, а Київ утвердився як один із провідних духовних центрів Європи. Важливою віхою на шляху до незалежності стало затвердження 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України. Цей документ проголосив верховенство українських законів, право народу самостійно визначати свою долю, економічну самостійність, власне громадянство та право на створення власних Збройних Сил. Саме Декларація стала одним із фундаментальних кроків до проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року та заклала правові засади розбудови сучасної української держави.
Запрошуємо всіх охочих відвідати книжкову виставку та відкрити для себе сторінки історії, які допомагають краще зрозуміти витоки української державності, духовної спадщини й національної ідентичності. Знання минулого є важливою основою для усвідомлення цінності свободи, незалежності та відповідальності за майбутнє України.

Подаровані книжки

Вдячні усім нашим меценатам за подаровані книжки!