Книга «Актори трагічної долі. Довге повернення додому»

Дякуємо Зарицькій Олені Сергіївні за чудовий подарунок — книгу «Актори трагічної долі. Довге повернення додому» Василя Галатенка, Ніни Кудько та Андрія Куліковського. Унікальна книги, яка розрахована на широке коло читачів, небайдужих до історії рідного краю. Історія життя та загибелі двох братів-акторів Лазаря та Йони Шевченків, єдина провина цих «двох соняхів із гнідинського поля» полягала в тому, що вони були українцями, любили Україну і прагнули служити їй усім своїм талантом. На вересень-жовтень ми запланували презентацію цієї книги у нашій бібліотеці, тож чекайте на анонс!

Психологічний тренінг “Сімейне дерево”

2 червня у нашій бібліотеці відбулося друге заняття психологічного тренінгу “Сімейне дерево”, яке провела практична психологиня Тетяна Павлін.

Літній графік роботи

Шановні користувачі!

Повідомляємо, що з 15.06.2026 р. по 31.08.2026 р. бібліотека працює за літнім графіком:

Понеділок – четвер: 11:00 – 19:00

П’ятниця: 11:00 – 17:45

Субота, неділя: вихідні дні.

Останній четвер місяця – санітарний день.

Разом до Перемоги!

Колектив бібліотеки ім.П.Й.Панча долучився до підтримки наших захисників та передав військовослужбовцям 82-ї ОДШБр морозильну камеру, якої вони дуже потребували. Ми щиро вдячні нашим воїнам за мужність, стійкість і самовідданий захист України. Нехай ця допомога стане ще одним внеском у спільну справу підтримки українського війська. Дякуємо захисникам і захисницям 82-ї бригади за службу і бажаємо міцного здоров’я, сил, надійного тилу та якнайшвидшого повернення додому з Перемогою.

Розмовний клуб з англійської мови «Talk Time»

Щотижня у бібліотеці проходять зустрічі розмовного клубу з англійської мови «Talk Time» — це чудова можливість попрактикувати іноземну мову в дружній та невимушеній атмосфері. Ми збираємося, щоб спілкуватися на цікаві та актуальні теми, обговорювати фільми, подорожі, культуру й повсякденне життя. В нас немає оцінок чи страху помилитися, лише підтримка, нові знайомства та корисна практика. І головне — бажання говорити англійською й розвивати свої мовні навички. Запрошуємо долучатися щотижня по понеділках та середах об 11:00.

Історично-бібліографічна довідка «Хто Ви, пане генерале-хорунжий Василю Тютюннику»

«Василь Тютюнник – повний, нескалічений Українець в нашій революції». 

Євген Маланюк

До Дня Києва бібліотека ім. Петра Панча пропонує ознайомитися з історично-бібліографічною довідкою про генерала-хорунжого армії УНР Василя Тютюнника, чиє ім'я відповідно до рішення Київської міської ради № 322/4386 від 22 лютого 2018 року носить колишня вулиця Анрі Барбюса неподалік від нашої бібліотеки. На превеликий жаль, на питання, хто це такий, не можуть відповісти не тільки новоприбулі кияни, але і значна частина старожилів цієї перейменованої вулиці.
17 липня 1890 року на хуторі Куторжу (за іншими відомостями — в селі Єльках) Хорольського повіту на Полтавщині народився Василь Тютюнник, військовий діяч, начальник Штабу Дійової Армії, пізніше її Командувач.Закінчив Хорольське чотирикласне міське училище, після чого обрав кар’єру військового – вступив до Тифліського військового училища. В роки Першої світової війни командував кінною розвідкою 25-го Сибірського стрілецького полку. В одному з боїв був контужений, дослужився до звання капітана.

Інформаційно-просвітницька година до Дня Києва «Київ, якого немає» (Олесь Ільченко про Київ і киян)

«Тексти Олеся Ільченка – це не фотоальбом, а гербарій: колекція, крізь сухуваті контури якої просвічує живе лице любого, напівзабутого Києва – з усіма його снами і мріями». 

Кость Москалець

До Дня Києва, який ми відзначаємо наприкінці цього тижня, бібліотека ім. Петра Панча запропонувала своїм відвідувачам і всім охочим поринути у світ втраченого раю доброго старого Києва, його заповітних старих дворів, непомітних сторонньому оку архітектурних прикрас нашого рідного міста, який відкривається у текстах поета і прозаїка Олеся Ільченка. 

Насамперед, це поетична збірка «Деякі сни, або Київ, якого немає» (Київ, «Грані-Т», 2007). Олесь Ільченко описує абсолютно втрачену реальність — втрачену, на жаль, не для одного автора, а й для всіх нас, кому доводиться бути носіями, жертвами чи свідками (руйнації) київського життя, від якого залишилися крихти. Вірші Олеся Ільченка довірливо розповідають читачеві про друзів, які не витримали змагання з нелюдським, неінтелігентським часом - і назавжди розчинилися у будинках без номерів, і про будинки, які не витримали змагання з торжествуючим хамом, що приходить до Києва на початку кожного нового століття. Кость Москалець в післямові до збірки поезій констатує: « Київ дійсно набуває монструального вигляду. Що красивіший він стає — то огидніший, бо це моторошна краса оболонки, позбавленої автентичного змісту. Його новобудови нагадують метастази, його новітні мешканці не мають ані київської постави, ані київського гумору».
Олесь Ільченко – один із небагатьох авторів-киян, чия родинна історія останнього століття тісно переплетена з історією міста. Відтворюючи її в книзі «Збирачі туманів. Суб'єктивні нотатки з київського життя» (Київ, «Комора», 2017) з мозаїки спогадів та переказів – про іриси на кахлях у старому дідовому будинку, пригоди на знімальних майданчиках кіностудії ім. Довженка, де директором фільмів працював його батько, про напівконспіративні зустрічі на квартирах із часів власного студентства, – автор промальовує риси іншого, свого Києва під маскою сучасного мегаполісу. Це веселі, а іноді сумні родинні історії, власні спогади дитячих і юнацьких років про життя столиці України та її мешканців у 1950-1970-х роках, із численними подробицями та деталями побуту, географії та топоніміки Києва. Все це не обмежується виключно спогадами радянських часів, а й дає можливість відчути та прослідкувати неперервність національних традицій і зв'язок подій, що відбувалися в різні часи та епохи, але були завжди пов’язані з Києвом та з Україною.
Сподіваємось, що, прочитавши цю книгу та інші книги автора, в яких фігурує наше місто, хтось із читачів захоче побачити не лише знані всіма історичні місця міста, а й вулички, згадані в книзі.

І, насамкінець, кілька вражаючих цитат з розділу «Як стати емігрантом» з цієї книжки.
«Системне нищення визначних споруд Києва в 1920-1930 роках «вдало» для влади доповнилось трагедією Другої світової війни, коли центр Києва, кількасот прекрасних будівель, висадили в повітря радянські «підпільники», а по війні навіть ті споруди, що вціліли в центрі й надавалися до регенерації, було знесено задля нового «соціалістичного образу» Києва... Минув час, але лишилися радянські люди. Нова генерація стала реальністю. Саме вони і їхні нащадки з апетитом «доїдають» рештки автентичного міста». «У місті 1970-х років відбувалося не тільки знесення старих будинків цілими кварталами, але й закриття українських шкіл «на прохання трудящих». Репресували людей, зникала забудова... Проте то була лише прелюдія до інвазії. У ті роки масово з'являлися нові мешканці центру Києва , котрі говорили з таким московським акцентом, який шокував навіть російськомовних киян і викликав у всіх «автохтонів» підсвідоме відторгнення... Укорінені київські родини стали справжнісіньким раритетом - як інтер'єри старих київських будинків. Новітня цивілізація скоробагатьків вибухнула новобудовами на живому тлі центральних районів Києва наприкінці ХХ-го століття. Старі кияни перестали впізнавати вулиці. Серед лісу модерних і нахабних багатоповерхівок у центрі зникло затишне, українське за суттю місто. Нова хвиля номад заполонила його. І серед новопосталих будинків, нових вулиць і людей, нікуди не виїждаючи, перетворюєшся на емігранта в рідному місті, на чужинця, який має вчитися жити в новому, часто ворожому до всіх і всього середовищі».
Відзначаючи День Києва, згадуємо разом, що це надзвичайно миле і вродливе європейське місто було створене нашими батьками й дідами для нас, а не для завтрашніх грошовитих мішків без роду, без племені. Спілкуємось з нашим зниклим або наявним Києвом, який існує вічно, кожного дня, поки ми є.

Інформаційно-просвітницьку годину «Київ, якого немає» (Олесь Ільченко про Київ і киян) підготував та провів бібліотекар Анатолій Редько.