Напередодні Дня працівників освіти бібліотека ім. П. Панча представляє книжкову виставку, присвячену людям, які щодня навчають, надихають, підтримують і допомагають відкривати світ.
Учитель — це покликання, терпіння, мудрість і щоденна праця, результати якої часто стають помітними через роки.
Запрошуємо наших читачів завітати до бібліотеки, переглянути виставку та знайти книгу, яка подарує приємні спогади про шкільні роки або допоможе по-новому поглянути на професію вчителя.
💙💛 Вітаємо всіх педагогів із професійним святом! Дякуємо за вашу працю, знання, турботу та віру у своїх учнів!
Бібліотека ім. П.Й. Панча ЦБС Голосіївського району м.Києва
Ласкаво просимо до Публічної бібліотеки імені Петра Панча! Тут ви знайдете інформацію про наші заходи, книжкові новинки, творчі зустрічі та насичене культурне життя нашої бібліотеки. Ми завжди раді новим читачам💛
Книжкова виставка "Під покровом звитяги: шлях українських захисників крізь віки" (До Дня Покрови Пресвятої Богородиці, українського козацтва, Захисників і Захисниць України)
Покрова Пресвятої Богородиці — це свято, яке українці (згідно з новим календарем) відзначають 1 жовтня і яке є не просто релігійною подією, а уособленням національної єдності, захисту та духовної сили, особливо в часи війн і випробувань.
Свято Покрови сягає корінням X століття. Згідно з легендою, під час облоги Константинополя Пресвята Діва Марія явилася людям і накрила їх своїм омофором, даруючи захист. В Україні в добу козацтва особливо шанували Богородицю, козаки вважали її своєю небесною покровителькою, молилися їй перед битвами та будували на її честь храми.У XX столітті тяглість поколінь виявилася у створенні саме на Покрову (14 жовтня за старим стилем) Української повстанської армії (УПА).
І зараз, коли під час новітньої екзистенційної війни, яку розв'язала Росія проти нашої країни, ми боремося за збереження української державності й самого існування українського народу, Покрова залишається сакральним символом захисту нашого війська, на честь якого в Україні відзначають День захисників і захисниць. Сьогодні, як і кожен день, ми підносимо свої молитви до Богородиці і з глибокою вдячністю згадуємо наших янголів-охоронців — Збройні Сили України, які в будь-яку пору року — в люті морози чи мряку, під пекучим сонцем чи зливою — цілодобово, незмінно, ось уже тринадцятий рік, стоять на захисті нашої Незалежності, нещадно б'ючи окупанта й звільняючи наші території. Низький уклін і вічна пам'ять тим, хто загинув, аби ми жили повним, насиченим життям — попри тривоги, смерті й страждання.
Допомагаймо українській армії, бо в наступні непрості 20-30-ті роки 21 століття саме Збройні Сили України будуть єдиною силою, здатною зупинити мерзенну, страшну ворожу російську навалу, саме Збройні Сили України будуть єдиним запобіжником розповзання цієї нечисті країнами вільного світу.
Слава ЗСУ!
Слава нації!
Слава Україні!
Бібліотека ім. П. Й. Панча запрошує вас відвідати книжкову виставку, присвячену цьому великому й значущому дню.
Бібліотека ім. П. Й. Панча запрошує вас відвідати книжкову виставку, присвячену цьому великому й значущому дню.
Воркшоп малювання на одязі "Мої сенси"
Сьогодні у нашій бібліотеці відбувся художній воркшоп малювання на одязі «Мої сенси», який провели талановиті мисткині та активні волонтерки Анна Дерев’янко та Любов Єремічева. Просто на наших очах звичайні речі перетворювалися на арт-об'єкти, а кожен учасник мав можливість розповісти історію сенсів свого життя мовою кольорів, символів та власних образів. Фарби, футболки, шопери й трохи фантазії — і ось уже народжуються унікальні, створені власноруч, збагачені особистим глибоким змістом речі.
Головна мета воркшопу — віднайти у собі та виразити фарбами те, що важливо саме для тебе. Адже наші особисті сенси можуть бути дуже різними: любов до України, мрії, спогади, люди, які надихають, внутрішня сила чи просто бажання додати у своє життя більше кольору.
Щиро дякуємо Анні Дерев’янко та Любові Єремічевій за чудову творчу ініціативу, натхнення та можливість кожному проявити себе!
Головна мета воркшопу — віднайти у собі та виразити фарбами те, що важливо саме для тебе. Адже наші особисті сенси можуть бути дуже різними: любов до України, мрії, спогади, люди, які надихають, внутрішня сила чи просто бажання додати у своє життя більше кольору.
Щиро дякуємо Анні Дерев’янко та Любові Єремічевій за чудову творчу ініціативу, натхнення та можливість кожному проявити себе!
Подарунки для бібліотеки
Дякуємо нашим постійним читачам і меценатам Сергію Подзе та Анні Курченко за подаровані книжки! Також щиро дякуємо букблогерці і письменниці Даринці Ясинчук @books.of.darynka за рекомендації і любов до книги❤️
«Справа Ґонгадзе»: коли один голос сильніший за систему
Сьогодні, 16 вересня, минає 26 років від дня зникнення журналіста та засновника «Української правди» Георгія Ґонґадзе. 14–20 вересня Премія імені Георгія Ґонґадзе разом з партнерами проведе Тиждень пам'яті журналіста. Бібліотека ім. Петра Панча долучається до вшанування пам'яті Георгія Ґонґадзе.
Перелік журналістів, яких втратила незалежна Україна, вражає кількістю. Зв’язок цих смертей із професійною діяльністю журналістів офіційно визнаний лише в невеликій кількості випадків, але обставини загибелі чи розслідування причин смерті в багатьох випадках викликають сумнів (як, наприклад, загибель від вибуху у власному помешканні тележурналіста телекомпанії «Гарт» Вадима Бойка у 1992 р.).
Найбільш резонансна подія — це вбивство Георгія Ґонґадзе. «Нікому не відомий журналіст», з точки зору Банкової, з 1 жовтня 1999 р. в ефірі радіо ФМ «Континент» вів вечірні регулярні передачі «Перший тур з Георгієм Ґонґадзе». Ці радіопередачі не лише давали більш повну, порівняно з іншими радіостанціями і телеканалами, інформацію про перебіг виборів президента в Україні, але й надавали всім учасникам кампанії, всім силам, котрі борються, всім слухачам можливість висловитися в прямому ефірі (щоб не вибирати між Швондером і Шариковим). Слід зауважити, що ці виступи містили часом дуже невтішні оцінки чинної влади Леоніда Кучми. І, як вишенька на торті, питання Георгія Ґонґадзе, які він поставив Леоніду Кучмі на програмі «Епіцентр» Піховшека (телеканал «1+1»)…
Перелік журналістів, яких втратила незалежна Україна, вражає кількістю. Зв’язок цих смертей із професійною діяльністю журналістів офіційно визнаний лише в невеликій кількості випадків, але обставини загибелі чи розслідування причин смерті в багатьох випадках викликають сумнів (як, наприклад, загибель від вибуху у власному помешканні тележурналіста телекомпанії «Гарт» Вадима Бойка у 1992 р.).
Найбільш резонансна подія — це вбивство Георгія Ґонґадзе. «Нікому не відомий журналіст», з точки зору Банкової, з 1 жовтня 1999 р. в ефірі радіо ФМ «Континент» вів вечірні регулярні передачі «Перший тур з Георгієм Ґонґадзе». Ці радіопередачі не лише давали більш повну, порівняно з іншими радіостанціями і телеканалами, інформацію про перебіг виборів президента в Україні, але й надавали всім учасникам кампанії, всім силам, котрі борються, всім слухачам можливість висловитися в прямому ефірі (щоб не вибирати між Швондером і Шариковим). Слід зауважити, що ці виступи містили часом дуже невтішні оцінки чинної влади Леоніда Кучми. І, як вишенька на торті, питання Георгія Ґонґадзе, які він поставив Леоніду Кучмі на програмі «Епіцентр» Піховшека (телеканал «1+1»)…
Георгій Гонгадзе із Євгеном Глібовицьким та Леонідом Кучмою |
Український журналіст народився 21 травня 1969 р. у Тбілісі. Дитинство та юність Георгій (для друзів та рідних – Гія) провів у Грузії, щороку відвідуючи Львів, де проживала родина матері Олександри.
Георгій був активною дитиною, художником, спортсменом, молодіжним чемпіоном Грузії з бігу на короткі дистанції. Після школи він вступив до Інституту міжнародних відносин. У1989 р. його забрали на строкову військову службу і відправили в Таджикистан на кордон з Афганістаном. Там він отримав контузію під час супроводження виходу радянських військ з Афганістану. Повернувшись після завершення служби, Георгій продовжує навчання.
Георгій був активною дитиною, художником, спортсменом, молодіжним чемпіоном Грузії з бігу на короткі дистанції. Після школи він вступив до Інституту міжнародних відносин. У1989 р. його забрали на строкову військову службу і відправили в Таджикистан на кордон з Афганістаном. Там він отримав контузію під час супроводження виходу радянських військ з Афганістану. Повернувшись після завершення служби, Георгій продовжує навчання.
У столиці Грузії починаються протести за незалежність. Гія, як і його батько Руслан Ґонґадзе – грузинський кінорежисер та голова руху «Народний Фронт. Вільна Грузія», – поринув у суспільно-політичну роботу.
На прохання батька Георгій очолив інформаційний відділ партії. Як представник Грузії він їздить країнами колишнього Радянського Союзу, щоб підтримати незалежні рухи в Литви, Латвії, Україні.
На початку 90-х Георгій переїжджає на батьківщину матері до Львова, де продовжує навчання на факультеті іноземних мов Львівського національного університету ім. І. Франка. Тут він одразу вливається в активне громадсько-політичне життя міста.
Наприкінці 1991 р. у Тбілісі починається повстання проти першого президента незалежної Грузії Звіада Гамсахурдії. Батько Георгія, депутат Парламенту Грузії, був в опозиції до президента, за що потрапив у списки «ворогів народу».
Георгій вирішив повернутися до Тбілісі, щоб підтримати батька. Він приєднується до повстання як медбрат, але згодом бере в руки камеру. В результаті на світ народжується його перший документальний фільм «Біль землі моєї».
Пізніше як журналіст Георгій працював під час Грузинсько-Російської війни в Абхазії, де отримав важке осколкове поранення. Повернувшись до Львова, Георгій разом із майбутньою дружиною Мирославою завершив зйомки ще однієї документальної стрічки «Тіні війни» та продовжив співпрацювати з газетою «Пост-Поступ». Тут Георгій та Мирослава з колегами створили телестудію «Центр Європи». 1995 р. Георгій з дружиною переїжджають до Києва для роботи на «ММЦ-Інтерньюз». Георгій стає ведучим програми економічної аналітики «Параграф» та авторської програми політичної аналітики «Вікна-Плюс».
1997 р. він створив «Центр журналістських розслідувань», також співпрацював з радіо «Континент», де вів свою авторську програму.
На прохання батька Георгій очолив інформаційний відділ партії. Як представник Грузії він їздить країнами колишнього Радянського Союзу, щоб підтримати незалежні рухи в Литви, Латвії, Україні.
На початку 90-х Георгій переїжджає на батьківщину матері до Львова, де продовжує навчання на факультеті іноземних мов Львівського національного університету ім. І. Франка. Тут він одразу вливається в активне громадсько-політичне життя міста.
Наприкінці 1991 р. у Тбілісі починається повстання проти першого президента незалежної Грузії Звіада Гамсахурдії. Батько Георгія, депутат Парламенту Грузії, був в опозиції до президента, за що потрапив у списки «ворогів народу».
Георгій вирішив повернутися до Тбілісі, щоб підтримати батька. Він приєднується до повстання як медбрат, але згодом бере в руки камеру. В результаті на світ народжується його перший документальний фільм «Біль землі моєї».
Пізніше як журналіст Георгій працював під час Грузинсько-Російської війни в Абхазії, де отримав важке осколкове поранення. Повернувшись до Львова, Георгій разом із майбутньою дружиною Мирославою завершив зйомки ще однієї документальної стрічки «Тіні війни» та продовжив співпрацювати з газетою «Пост-Поступ». Тут Георгій та Мирослава з колегами створили телестудію «Центр Європи». 1995 р. Георгій з дружиною переїжджають до Києва для роботи на «ММЦ-Інтерньюз». Георгій стає ведучим програми економічної аналітики «Параграф» та авторської програми політичної аналітики «Вікна-Плюс».
1997 р. він створив «Центр журналістських розслідувань», також співпрацював з радіо «Континент», де вів свою авторську програму.
Георгій Гонгадзе зі своєю дружиною Мирославою |
У квітні 2000 р. Георгій Ґонґадзе заснував інтернет-видання «Українська правда». Для української журналістики на той час це був революційний крок. Видання, серед іншого, публікує і резонансні матеріали про тодішнього президента України та його оточення.
16 вересня 2000 р. Георгій зник.
16 вересня 2000 р. Георгій зник.
2 листопада його обезголовлене тіло знайшли у Таращанському лісі неподалiк від Києва.
Його вбивство і можлива причетність до нього президента Леоніда Кучми спровокували протести, які переросли у рух «Україна без Кучми». Саме ці події стали предтечею Помаранчевої революції. Після 18 років розслідування та судових процесів у вбивстві Георгія Ґонґадзе покарані четверо виконавців – працівників Міністерства внутрішніх справ України. Замовники вбивства Георгія досі не понесли покарання.
18 березня 2018 року в нашій бібліотеці відбувся перегляд документального фільму В’ячеслава Бігуна «Серце мами Ґонґадзе». Фільм – це, по суті, пряма мова Лесі Ґонґадзе, яка розповідає про свою сім’ю, про своє життя та про чоловіка – в першій частині; в другій – про те, яким був її син та що сталося з нею після його зникнення. В фільмі є невеликі коментарі різних людей, пов’язаних з Георгієм.
Його вбивство і можлива причетність до нього президента Леоніда Кучми спровокували протести, які переросли у рух «Україна без Кучми». Саме ці події стали предтечею Помаранчевої революції. Після 18 років розслідування та судових процесів у вбивстві Георгія Ґонґадзе покарані четверо виконавців – працівників Міністерства внутрішніх справ України. Замовники вбивства Георгія досі не понесли покарання.
18 березня 2018 року в нашій бібліотеці відбувся перегляд документального фільму В’ячеслава Бігуна «Серце мами Ґонґадзе». Фільм – це, по суті, пряма мова Лесі Ґонґадзе, яка розповідає про свою сім’ю, про своє життя та про чоловіка – в першій частині; в другій – про те, яким був її син та що сталося з нею після його зникнення. В фільмі є невеликі коментарі різних людей, пов’язаних з Георгієм.
Фільм представив режисер В’ячеслав Бігун – український кінематографіст і вчений-юрист. В заході взяв участь адвокат Лесі Ґонґадзе Олег Король. Він розповів про те, що мати журналіста відстояла в суді чесне ім’я сина. Вона судилася з Миколою Джигою – за часів його роботи в міністерстві внутрішніх справ у відомчих газетах публікували неправдиву інформацію про Георгія.
Підписатися на:
Дописи (Atom)

























.jpg)
