Книжкова виставка "Григорій Сковорода: мандрівка за щастям"

«Ой ні, ще рано думати про все.
Багато справ ще у моєї долі.
Коли мене снігами занесе,
тоді вже часу матиму доволі.

А поки що — ні просвітку, ні дня.
Світ мене ловить, ловить... доганя!

Час пролітає з реактивним свистом.
Жонглює будень святістю і свинством.

А я лечу, лечу, лечу, лечу!
— Григорій Савич! — тихо шепочу.

Минає день, минає день, минає день!
А де ж мій сад божественних пісень?

Он бачиш, хто сидить в тому саду?
Невже я з ним розмову заведу?..

... Прикипіли ноги до постаменту, хліб у торбі
закам'янів. — Біда, — каже Григорій Савич. —
Він мене таки спіймав, цей світ, добре хоч,
що на тому світі. Нічого, якось відштовхнуся
від постаменту, та й підемо.

... От ми йдемо. Йдемо удвох із ним.
Шепоче ліс: — Жива із кам'яним!
— Диви, дива! — дивується трава. —
Він кам'яний, а з ним іде жива!

І тільки люди зморщили чоло:
— Не може бути, щоб таке було.

Та їх давно вже хтось би зупинив!
... Тим часом ми проходим серед нив.

Ніхто не сміє зупинити нас.
... Тим часом ми проходимо крізь час.

Він твердо ставить кам'яну стопу.
Йдемо крізь ніч, крізь бурю у степу.
Крізь дощ і сніг, дебати і дебюти.
Ми є тому, що нас не може бути».

                                         Ліна Костенко

Червень 2001 року. У Києві з візитом Папа Римський Іван Павло ІІ. Виступаючи з промовою в Маріїнському палаці, понтифік говорить про християнське коріння нашої духовної традиції та цитує два рядки з латиномовної поезії Сковороди: «Все мина, лиш любов зостається по всьому,
Все мина, та не Бог, не любов». Україну трьох останніх віків не можна уявити без нашого видатного філософа, поета й просвітителя (3 грудня 1722 – 9 листопада 1794). Чому? Та тому, що це була людина поза часом. Маючи від природи надзвичайні здібності, будучи високоосвіченим чоловіком, професійним педагогом, він полишає світське життя та пускається в мандри.