Ольга Кобилянська – одна з найяскравіших постатей української літератури, одна з найосвіченіших жінок XIX століття, яка боролася за права жінок і своїми творами створила цілу енциклопедію жіночої душі. Її перу належать такі твори, як «Земля», «Царівна», «Аристократка», «У неділю рано зілля копала» та ін. У них письменниця майстерно і правдиво відтворила життя людей різних верств населення України.
Всім, хто хоче більше знати про подробиці життя Ольги Кобилянської, рекомендуємо книжку літературознавця, поета, багаторічного директора Чернівецького літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської Володимира Вознюка «Ольга Кобилянська» (Київ, Укрвидавполіграфія, 2012). В ній наведені як загальновідомі, так і нові факти з її життя, зокрема про мрії Ольги стати актрисою, про її хист до малювання та до гри на фортепіано, про схильність до кінного спорту, про захоплення філософськими трактатами. Особливу увагу автор надає глибокоідейній епістолярній спадщині Ольги Кобилянської. Так, «Лист письменниці Ольги Кобилянської до українців в Америці» – значимий заклик до українців всього світу про національне об’єднання, опанування кращими здобутками й досягненнями інших культур.
За часів СРСР вважалося, що Ольга Кобилянська вітала встановлення у 1940 році радянської влади на Буковині. Тільки за січень 1941 року в періодиці з'явилося п'ять публікацій. Ніколи раніше Кобилянська не писала так часто й багато за такий короткий період. Пропагандистські статті письменниці стали обов'язковими до вивчення в школах і вузах. Радянські ідеологи скористалися ім'ям і життям письменниці також і для того, щоби показати, як нова влада шанує кращих представників свого народу. 27 листопада 1940 року урочисто відсвяткували 55-річний ювілей літературної діяльності Ольги Кобилянської. На святкування ювілею з Києва приїжджали літератори Володимир Сосюра, Петро Панч, Іцик Фефер.
В книзі Никифора Тимощука «Ольга Кобилянська. Життя і творчість» ( Київ, «Дніпро», 1969) читачів нашої бібліотеки зацікавить фото 1940 р., на якому Андрій Малишко і Петро Панч вітають Ольгу Кобилянську з 55-річчям її літературної діяльності.
В книзі Володимира Вознюка згадується про те, що під час неофіційної частини святкування, коли гості зібралися за святковим столом у помешканні Ольги Кобилянської, Дмитро Косарик, якого письменниця найсердечніше приймала з-поміж тодішніх її відвідувачів, раптово зблід, підвівся й поспішив на кухню. «Боже! Вона мені сказала: «Все добре, пане Косарику, лише б не прийшли більшовики…» А більшовики були за одним столом з письменницею, був серед них і перший секретар Чернівецького обкому КП(б) України Іван Грушецький.
На початку 1990-х років родичі Кобилянської заявили про невласноручність практично всіх її статей, опублікованих за радянських часів. Так, в одному із своїх останніх листів до Олени Кисілевської від 10 грудня 1937 року письменниця скаржилася: «Не пишу, бо дуже мені тяжко приходиться писати, так мені рука скаче по папері від часу паралічу. Але вже простіть за письмо». Літературознавець Ярослава Мельничук не тільки розшукала нові факти з життя Ольги Юліанівни, але і довела: статті, що вихваляють радянську владу, які нібито написала Кобилянська, не належать її перу. Певною мірою письменниця стала причетною тільки до запису коротенького матеріалу «Дещо з моїх споминів про М. М. Коцюбинського», датованого 1 червня 1941 року.
Буцімто роман Ольги Кобилянської з Лесею Українкою, про який так гучно заявляли деякі літературні критикині (ці книги представлені в нашій книжковій експозиції), Володимир Вознюк на основі документальних матеріалів про тісну дружбу письменниць пояснює тим, що обидві переживали любовні драми: Леся Українка поховала Сергія Мержинського, а Ользі Кобилянській відмовив Осип Маковей. Ще одна книжка, яку ми рекомендуємо нашим шановним читачкам, - роман «Оля» Ольги Саліпи (Харків, Фоліо, 2020) - «від жінки про жінку й для жінок». Недарма авторка називає героїню саме «Оля», а не «Ольга». Саме так лагідно називав Кобилянську Осип Маковей - поет, прозаїк, педагог та громадсько-політичний діяч. У романі змальовується палке та незламне кохання сильної духом Кобилянської до красивого, але слабохарактерного Осипа Маковея. Молода феміністка, яка гідно боролася за свої права та рівність із чоловіками, готова зректися себе, свого творчого начала заради коханого. Головна причина, через яку Маковей не зміг наважитися на шлюб із Кобилянською, криється в Августі Кохановській - Оліній вірній подрузі дитинства. Августине сексуальне піклування про Осипа з метою вберегти тонку творчу натуру Ольги Кобилянської від «самців» і «примітивних істот» перетворило життя цього любовного трикутника на справжнє пекло. Достовірність деяких біографічних відомостей про Кобилянську та інших відомих українців викликає сумніви, хоча неточності або вільні прояви фантазії авторки можна пробачити. Адже вона акцентує нашу увагу на тому, що «щоденники і листи можуть бути найбільшою брехнею у світі». А для нас головне, що у центрі подій – життя української інтелігенції, письменницької еліти. В такий спосіб авторка руйнує міф про наш народ, як націю селюків, зображуючи її потужний освічений осередок.Літературознавець Володимир Панченко в есеї «Володимир Винниченко. Тінь Заратустри. Ніцшеанський слід у творчості Володимира Винниченка » («Літературний ландшафт України. ХХ століття. 50 слайдів» - Київ, «Ярославі Вал», 2019) так пише про вплив Ніцше на творчість Ольги Кобилянської: «Леся Українка вбачала в героїнях «Людини» (1894) і «Царівни» (1896) «тип інтелігентної жінки, яка бореться за свою індивідуальність проти нівелюючого і засмоктуючого середовища австрійської буржуазії, яка потонула в безнадійному філістерстві»... І ось що особливо важливо: «парадоксальний дух Ніцше розвинув у молодої буковинської письменниці значно більшу сміливість думки й уяви, ніж ми звикли бачити в більшості письменників-русинів»... Зацікавленість О.Кобилянської філософією Ф.Ніцше дещо випереджала в часі аналогічні тенденції в російській літературі».
Унікальне життя Ольги Кобилянської лежить в основі роману Валерії Врублевської «Шарітка з Рунгу» (Київ, «Академія», 2007), в якому документи поєднуються з авторським баченням героїні, її життєвої і літературної долі, часу, в якому вона жила, надзвичайно цікавих людей, з якими вона зналася.
Про юні роки Ольги Кобилянської розповідається у повісті Валерії Врублевської «Емансипантка» (Київ, «Молодь», 1989).
Чудово оформлена книжка-есе «Гірська Орлиця» (Київ, «Веселка», 2015) Яреми Гояна з ілюстраціями від Василя Касіяна. Автор з величезною повагою досліджує подвижницьку півстолітню працю Ольги Кобилянської в українській літературі на межі єднання ХІХ-ХХ віків.
Соломія Павличко у «Дискурсі модернізму в українській літературі» (Київ, «Либідь», 1999) звернула увагу на ту характерну особливість художньої манери письменниці, що «власне природа була першим символом еротизму в творах Кобилянської, другий такий символ становила музика – «скована пристрасть», а за окремимии деталями у листувапнні дослідниця відчитала прихований дискурс особистого життя.
Галина Левченко в монографії «Зачарована казка життя Ольги Кобилянської» (Київ, «Книга», 2008) звертає увагу читачів на психічне життя Ольги Кобилянської, на її жіночу інакшість, на історію розвитку комлексу маскулінності, на невротичну тривожність і нав’язливий еротизм. Авторка вказує, що «кровію серця» писалася зачарована казка духовного життя жінки-письменниці-емансипантки складного перехідного віку.
Чекаємо на Вас в бібліотеці ім. Петра Панча. Свій до свого по своє!