Ваші подарунки – наш скарб

Наші чудові читачі знову здивували нас подарунком -  цікавезною книжковою підбіркою! Що ж там такого цікавого? Завітайте до нас і дізнайтесь самі. Кожна подарована книга – це маленький сюрприз, який чекає на вас. Дякуємо вам за те, що допомагаєте нам створювати атмосферу інтриги та відкриттів❤️

"Перлина українського театру". 170 років від дня народження Марії Заньковецької (1854 - 1934), української актриси і театральної діячки, провідної зірки українського театру кінця XIX - початку XX століть

4 серпня виповнюється 170 років від дня народження видатної української акторки, королеви сцени, першої народної артистки УРСР Марії Заньковецької.
До цієї дати бібліотека ім. П. Й. Панча підготувала історико-бібліографічну довідку.
Народилася майбутня українська Сара Бернар у селі Заньки на Чернігівщині у дворянській родині судді Адасовського (Заньковецька – псевдонім, який акторка взяла собі на згадку про рідне село). Предки Марії походили з козацької старшини, її дід, Костянтин Адасовський, був героєм воєн із Наполеоном І. Винятковий акторський дар проявився у дівчинки ще в ранньому дитинстві, до того ж природа щедро обдарувала її ще й музично – Марія мала сильне меццо-сопрано. Разом із батьком, який також чудово співав, вони часто влаштовували для гостей концерти. Освіту дівчина отримала в приватному пансіоні Чернігова. Оскільки вона мріяла про сцену (спочатку музичну), а в дворянському середовищі це вважалося, м’яко кажучи, моветоном, то Марія в 17-річному віці одружилася з офіцером артилерії Хлистовим, який пообіцяв дівчині певну свободу щодо її хобі, але, на жаль, свого слова не дотримав. Проте долі не оминути. Перебуваючи з чоловіком в Бесарабії, в Бендерах, Марія знайомиться з Миколою Тобілевичем (Садовським), який на той час також був військовим. Вона, сидячи за роялем, співала:

Коло млина, коло броду
Два голуби пили воду...

Чудовий теплий баритон підхопив:

Вони пили, воркотіли,
Та й знялися й полетіли.

Так виникло їхнє довге, сповнене шалених пристрастей, кохання та чудовий акторський тандем. Чоловіка Заньковецької почали вмовляти, щоб він відпустив Марію на сцену. Зрештою той погодився й навіть написав розписку, зазначивши тільки, що це має бути український театр, потайки сподіваючись, що цього ніколи не станеться, бо на той час діяли жахливі укази (Валуєвський, Емський). Але в 1881 році пункт Емського указу про заборону українських п'єс переглянули. З'явилася можливість ставити їх українською мовою, хоча й з певними обмеженнями: вистави українською мали йти після того, як ту саму програму покажуть російською. Але попри все це дало змогу легалізувати український театр.

У 1882 році Марії прийшло запрошення до української трупи Марка Кропивницького. У Єлисаветграді відбувся дебют Заньковецької у «Наталці Полтавці». Кропивницький був настільки вражений її грою, що зняв свій перстень і сказав: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми!» Оскільки Марія Костянтинівна розпочала творчу діяльність саме в ті неймовірно несприятливі часи утиску національної української культури з боку імперської Росії, її репертуар обмежувався виключно сільською побутовою тематикою, шедеври світової драматургії було заборонено перекладати українською. 

Незважаючи на це, «театр корифеїв» мав шалений успіх. У Петербурзі вистави йшли з незмінними аншлагами. Олександр ІІІ пропонував Заньковецькій залишити Україну та перейти на імператорську сцену. Акторка відмовилася: «своє рідне владно кликало до української сцени, до її скорбот і молитов». Її гра вводила глядачів у стан катарсису – дами непритомніли, чоловіки плакали. На її вистави світила медицини Скліфасовський та Богомолець водили студентів як на «психологічний практикум». А коли в 1895 році видатний український художник задумав зняти серію психологічних етюдів для книги Дарвіна «Виявлення емоцій у людей і тварин», для ілюстрації різних душевних станів він запросив Заньковецьку. Марія Костянтинівна віддала українській сцені 40 років свого життя. Після революції з її допомогою було створено народний хор, симфонічний оркестр, Народний театр. 15 грудня 1922 року вона востаннє вийшла на сцену Народного театру. Пізніше всі свої коштовності Заньковецька віддала Гнату Хоткевичу на створення Гуцульського народного театру.

Недалеко від нашої бібліотеки, по вулиці Велика Васильківська, 121, в невеликому двоповерховому будиночку, де колись була квартира Марії Костянтинівни, розташовано меморіальний музей її імені. Свого часу ця квартира була своєрідним «університетом» для талановитої молоді.
Симон Петлюра писав про неї: «Могутній талант, який зробив би честь найкращій европейській сцені… Називаючи Заньковецьку першою величиною української сцени, ми б сказали більше і провели аналогію між Заньковецькою і таким національним генієм, як Шевченко». А ми б додали словами Панаса Саксаганського: «Такі актори народжуються – раз на століття».
У бібліотеці ім. П. Й. Панча ви можете ознайомитися з літературою, присвяченою цій видатній постаті.

80 років депортації: спогади про Крим

До відзначення 80-ї річниці від днів депортації кримських татар у бібліотеці ім. Петра Панча відбулася зустріч-спогад, у якій взяли участь представники ЦРБ та бібліотеки № 15 ЦБС Голосіїського району м. Києва.
Рік тому 25 липня 2023 року у Криму помер колишній директор Музея історії та культури кримських татар Сервер Ебубетіров. Він був другом музеїв та бібліотек Києва, брав участь у заходах, наукових конференціях та запрошував до співпраці з музеєм, які він очолював.
Залишились документи та фотографії тих подій, про які розповіли З. Логвиненко та А. Дубенюк. Особистість Сервера Ебубетірова, його внесок у популяризацію культури кримських татар, подвижницька діяльність, повязана з Бахчисарайським палацем-музеєм, викликає пошану і потребу зберігати память про видатну людину.
Сім'я Сервера була депортована з Криму у 1944 році, він народився у Середній Азії, здобув історичну освіту та став директором Бахчисарайського ханського парацу. Музей став відомим як у країні, так і за кордоном. Численні експонати становлять більше 150000 одиниць зберігання. Сервер Ебубетіров розширив локації заповідника, наприклад, були відновлені караїмська кенасса та житловий будинок на горі Чуфут-кале.
Ознайомлення з історією та культурою кримських татар, підтримка переселенців з Криму є важливою складовою роботи бібліотек.
У заході взяв участь відомий художник Сергій Свідерський, який ознайомив з авторськими акварелями та графічними малюнками різних частин Криму. У 80-х роках минулого століття він обійшов майже весь півострів, зробив безліч картин та малюнків. Тепер його творчий доробок став у нагоді при проведенні заходів, присвячених Криму.