Подарунки до свят: нові різдвяні книжечки

Хоча за вікном ще листопад, а ми вже почали отримувати приємні та такі потрібні подарунки від наших постійних читачів та меценатів. 
Наше особливе "Дякуємо!" сьогодні летить пану Сергію Подзе. Завдяки вам наш фонд поповнився чудовими, красиво ілюстрованими дитячими книжечками, які неодмінно принесуть радість наймолодшим читачам і допоможуть їм полюбити читання ще більше. 

«Він обрав бути українцем» ( До 100-річчя від дня народження Опанаса Заливахи )

26 листопада виповнюється 100 років з дня народження українського митця Опанаса Заливахи. Ім'я Заливахи дуже промовисте, але далеко не всім, на жаль, про щось говорить. Опанас Заливаха народився на Харківщині. У час голодомору 30-х років минулого століття батько вивіз родину на Далекий Схід і цим самим врятував родину від голодної смерті. Майбутній художник відточував своє мистецтво в Ленінградському художньому інституті (1946-1960). По закінченні повертається (не одразу) в Україну, оселяється в Івано-Франківську, оскільки відчуває великий потяг до вивчення рідної мови, культури, мистецтва. Його виставка в Івано-Франківську вперше відкрилася у  1962 р. Її через декілька днів закрили, бо не відповідала духу соцреалізму. Дуже швидко він стає одним з найяскравіших представників шістдесятників – унікального явища в українській історії минулого століття.

Попри те, що Заливаха реалізує себе як самобутній художник, його не сприймають на офіційному рівні. Він не служив жодній владі і не робив жодної спроби їй сподобатися. Справжнє живе мистецтво він порівнював із крихітною сталевою танцюючою блохою, зробленою майстрами в Англії. Московити захотіли переплюнути в майстерності англійців. «Косой Левша» підкував блоху, але вона вже не танцювала. Для Заливахи підкована блоха символізувала радянський соцреалізм в мистецтві.

28 серпня 1965 р. в квартирі Заливахи роблять обшук. Знаходять нелегальну літературу самвидаву. Суд звинуватив сорокарічного Опанаса Заливаху у веденні «антирадянської пропаганди й агітації». Вирок - 5 років таборів суворого режиму із забороною малювати. Табірна спадщина митця - оригінальна графіка, ескізи майбутніх творів, виконані кульковими ручками у невеличкому альбомі. Товаришам-в'язням вдавалося передавати на волю статті, деякі графічні роботи Заливахи, окремі з них були опубліковані в словацькій газеті «Дружно вперед».

"Шлях до безпечного життя без насильства" (До Всеукраїнської кампанії "16 днів проти насильства")

Щорічно з 25 листопада до 10 грудня в Україні проводиться акція "16 днів проти насильства". Основна її мета — привернення уваги суспільства до проблем подолання насильства у сім'ї, жорстокого поводження з дітьми, ґендерно зумовленого насильства, протидії торгівлі людьми. 

На знак підтримки учасники акції пов’язують помаранчевою стрічкою свій одяг. Це офіційний колір протидії домашньому насильству, що символізує світле та вільне від жорстокости майбутнє. 

Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства» охоплює такі дати:

• 25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок;
• 1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом;
• 2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством;
• 3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями;
• 5 грудня – Міжнародний день волонтера;
• 6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі;
• 10 грудня – Міжнародний день прав людини.

Ця дата виникла не на порожньому місці. 25 листопада 1960 року трьох сестер Мірабаль, громадянок Домініканської Республіки, під час правління диктатора Рафаеля Трухільйо було вбито за опозиційну діяльність. Їхня смерть викликала лють у мешканців Домінікани, і за пів року по тому Трухільйо вбили. 17 грудня 1999 року ООН річницю смерти сестер визнала міжнародним днем боротьби з насильством проти жінок.
За статистикою ООН, кожна третя жінка в світі стикалася з фізичним або сексуальним насильством. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека проголошені Конституцією України найвищою соціальною цінністю. Ці базові норми зараз грубо порушує Росія, яка ось уже 11 років поспіль веде війну на знищення нашої держави й українського народу.
Український феміністичний рух веде свій відлік десь з другої половини XIX століття. Зараз це видається абсолютним дикунством, але в ті часи (не такі вже й давні) жінок, які не бажали обмежуватися патріархальним світським життям, вважали божевільними й намагалися ув'язнити до психіатричної лікарні, а панівна на той час євгеніка (дофройдівський рух) переконувала, що жінка, яка займається інтелектуальною діяльністю, не може народити здорову дитину, і що це є загрозою виродження людства. Особливу небезпеку становили жінки, які багато читали, бо книжки — це те, що руйнує звичний світ. Найяскравішими тогочасними письменницями-феміністками були Ольга Кобилянська, Наталя Кобринська, Олена Пчілка, ну і, звісно, Леся Українка, яка в 25 років пише свій перший драматичний твір "Блакитна троянда".  Він став і першою в українській драматургії психологічною модерністською драмою, що характеризується глибоким зануренням у внутрішній світ і символволізмом. Блакитна троянда — образ духовного безтілесного кохання. Цей символ, втілений в образі Долорес, ми зустрічаємо ще в "Камінному господарі".

Із зарубіжних творів цього напрямку ми хотіли б звернути особливу увагу на роман "Вегетаріанка" південнокорейської письменниці Хан Канг. Критики називають цей твір практично домашнім трилером. Це справді доволі моторошна історія, подана через призму трьох людей — чоловіка героїні, свояка-художника і її старшої сестри. Сама ж головна героїня, яка одного ранку, прокинувшись, відмовилася їсти м'ясо, закінчує свої дні в психіатричній лікарні, уявляючи себе деревом. Де ж корені цього жаху? Хан Канг не дає однозначної відповіді на це питання. Висновки ви маєте зробити самі. Ну а ми запрошуємо вас до перегляду нашої виставки, де ми зібрали найцікавіші, на наш погляд, твори із зазначеної теми.