Відеоогляд книги «Жінка в Берліні» до всеукраїнської акції «16 днів проти насильства»

Сьогодні до всеукраїнської акції «16 днів проти насильства» бібліотека ім.Петра Панча робить відеоогляд книги «Жінка в Берліні».

Скажімо відверто, дуже складно читати цю книгу зараз, коли в пам’яті ще не загоїлися рани Бучі, Ірпеня, Херсону та інших міст і містечок України, які перебували під окупацією російської армією і того, що твориться на непідконтрольних територіях достеменно ми не знаємо, хіба здогадуємося. І там теж тисячі жіночих історій.

«Неважливо, під якими прапорами та формулами живуть народи; неважливо, яким за якими релігіями слідують і яку реальну зарплату вони отримують: сума сліз, болю та страхів, якими кожен платить за своє існування, залишається постійною.»

«Апостол черні» - духовний заповіт Ольги Кобилянської українському народові

27 листопада виповнюється 160 років з дня народження Ольги Кобилянської. Крім книжкової виставки, підготовленої нашою бібліотекою, хочеться звернути увагу наших читачів і відвідувачів на повість, або швидше, роман «Апостол черні», практично невідомий читацькому загалу.
Більш того, «Апостол чернi» в радянський час взагалі не видавали, оскільки роман вважався націоналістичним. Окремим виданням твір вийшов тільки в 90-х роках. В нашій експозиції представлений примірник ЦБС Голосіївського району видання 1994 року (Львів, «Каменяр»). Бібліотека ім. Петра Панча – четвертий користувач цієї книжки згідно відмітки у контрольному талоні (!). Отже, намагаємось популяризувати наших класиків, бо вони, однозначно, того варті.
Серед адрес, де мешкала родина Кобилянських у Чернівцях, будинок на Панській, 47 . Тут на початку ХХ століття гостював визначний український громадсько-політичний діяч, ідеолог державної незалежності України, засновник і перший ідеолог українського націоналізму Микола Міхновський.
Нічого дивного у тому, що серед архіву Ольги Кобилянської не так давно виявлений дійсно неоціненний скарб: нарис чеською мовою «Самостійна Україна». Він раніше був невідомий і не друкувався. Після введення цього твору до суспільного вжитку і наукового обігу розшириться та збагатиться новими даними і біографія великої української письменниці, а, отже, і знання українців про своїх духовних лідерів.
Праця О.Кобилянської над романом «Апостол черні» була важкою, наполегливою і тривалою: орієнтовно, від часу першої світової війни – аж до виходу «Апостола черні» окремим виданням у 1936 р. Задум цього твору виник, як гадаємо, в період найвищого піднесення національно-визвольних змагань української інтелігенції, коли вона, загартована в полум’ї першої світової війни, виборола незалежну Українську державу.
Головний герой роману Юліян Цезаревич — борець за вільну Україну. Кобилянська мріяла, щоб українська земля народила «апостолів черні і меча» для захисту від ворогів.
Звертається письменниця і до проблеми духовної спадкоємності поколінь однієї нації, відповідальності батьків за майбутнє дітей, а отже, і свого народу, проблеми виховання наступних поколінь у дусі національних традицій і християнської моралі: «Виховуючи свої діти, ми мусимо не забувати, що ми їх і для України виховуємо. А вона потребує іншого, як досі, чоловіка, іншу жінку».
 

Роман став найбільш значущим її твором того періоду, вершиною національної ідеї в інтерпретації письменниці. Його актуальності для українців, коли вони опинилися в різних державах, заперечити не можна. Авторка показує складний шлях головного героя роману – Юліяна Цезаревича – до усвідомлення необхідності присвятити своє життя, свою долю служінню рідному народові, Україні. Недвозначне завершення твору: спочатку з мечем треба завоювати свою державу, а вже потім, як священик Захарій, із хрестом і словом Божим вести народ.
В романі О.Кобилянська по-своєму інтерпретує традиційну в світовій літературі одвічну філософську проблему «злочину і кари». У дусі античних трагедій і романтико-містичних готичних романів вона вводить у твір мотив прокляття. О.Кобилянська порушує у творі проблему «спорідненої праці», що лежить в основі трудової етики багатьох філософів, у тому числі й Г.Сковороди.
Оперування іменами з античної міфології є характерним для роману «Апостол черні» О. Кобилянської. Звертаємо увагу на імена і прізвища героїв роману О. Кобилянської «Апостол черні», на іх значення.
Головний герой роману Юліан Цезаревич. Його ім’я Юліан є похідним ім'ям від імені Юлій, яке дослівно означає «з роду Юліїв» або ж «юліанець», тобто прихильник партії Юлія Цезаря.
Його перша наречена Ева Захарій (з роду Альбінських) - названа, як її бабуся, пані Орелецька, в честь праматері усіх людей Єви (в перекладі з євр. – «життя»). Розкриваючи образ Еви Захарій, Ольга Кобилянська порушує важливу й актуальну проблему національного відступництва, ренегатства у таборі української інтелігенції, що роз’єднувало її лави, сіяло зневіру, розбрат і знеохочення у відповідальний період національних змагань за державність.
Дора Вальде, внучка Альфонса Альбінського, - майбутня жінка Юліана Цезаревича. Їі ім’я означає «божий дар».
Образ давньогрецькій богині помсти Немезіди в романі О. Кобилянської фігурує у спогадах вже старого пана Альфонса Альбінського. На перше місце він ставив матеріальні здобутки, часто нечесним шляхом надбані. Використовуючи на свою користь слабших, не думав про те, що все мусить мати відплату. Проте доля давала йому збагатитися, водночас забравши найрідніших: дружину й дітей.
У романі О. Кобилянської «Апостол черні» Альбінський називає «старою Кассандрою» тету Олю за те, що вона пророкує нещастя, заступається за молодих закоханих Дору і Юліяна.
Для видання творів в радянській Україні від Ольги Кобилянської з підрадянської України вимагали відмовитися від співпраці з «Літературно-науковим вісником», редагованим Дмитром Донцовим.
Наприкінці 20-х рр. в радянській Україні поступово розвіюються ілюзії щодо «українізації», посилюється політика боротьби з інакомислієм, дедалі наростає репресивний тиск, а пізніше українську культурну автономію взагалі було ліквідовано. І, звичайно ж, роман О.Кобилянської «Апостол черні», що порушував проблеми відновлення української державності, піднесення національної свідомості українського народу, відродження усіх його моральних і національних абсолютів (чим цілковито суперечив ідеалам і реаліям тогочасної української радянської дійсності – вже не влаштовував своїм ідейним змістом партійних можновладців, а отже, й не міг бути надрукований у радянському видавництві. 

В радянські часи про цей роман згадували як про ідейно й художньо неповноцінний твір. Навіть і зараз, в Незалежній Україні, кісткою в горлі для декого стирчить кінцівка роману:

«Дев’ять день провели одружені Юліян і Дора з собою. Десятого прийшла мобілізація — мусіли розстатися.
- Не кожна куля б’є, — сказав Юліян, передаючи дорогу жінку в обійми тети Олі, коли від’їхав на війну.
Якийсь час боровся на фронті, а з авансом приняли його до штабу як перекладача.
Коли Альбінського повідомили, що в нього є правнук Цезаревич, він з радости розплакався.
-Не дивуйся, Олю, — сказав до панни Альбінської, — довгі роки я не заживав такої радости.
Коли Юліян Цезаревич приїхав одного дня додому, перші слова Дори були:
- А Україна?
- Вона є. І як ми самі її не запропастимо, то сповняться слова старого Гердера, що пророчив нам ролю нової Греції, завдяки гарному підсонню, веселій вдачі, музиці та родючій землі».