Чарівні миті концерту "Осінній блюз"

Згадаймо чарівні миті концерту "Осінній блюз", якій відбувся у бібліотеці ім.Петра Панча 14 листопада. 

Інформаційно-просвітницька година «В їх серцях була Україна»

В ці важкі дні, коли майже кожної доби ЗСУ рятують Київ від московських повітряних атак, наша бібліотека у рамках інформаційно-просвітницької години ознайомила відвідувачів нашої бібліотеки з трагічною долею Зеновія Красівського та його жінки Олени Антонів - названої матері усіх політичних в'язнів Брежнєва («Мадонни із Мадонн»).        

Волею обставин Зеновій Красівський не є загальновідомим в Україні, хоч саме він з тих, кого радянська система переслідувала, калічила фізично, нищила морально, але не зламала. Український поет (збірки «Месник» і «Невольничі плачі»), фотограф і кінооператор (тричасовий документальний фільм «Опанас Заливаха. Творчість», 14 листопада 1990 р., Івано-Франківськ), політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи, Зеновій Красівський усе життя присвятив боротьбі за вільну і справедливу Україну. Його дружина Олена Антонів обрала своїм життєвим кредо не вимолювати у Бога допомоги собі й друзям, а самій робити добро, лікувати не лише тіло (вона лікар за освітою), а й душу. Її обливали брудом, чого тільки варта пасквільна стаття «Антонів і Клеопатра»!

Зенон Красівський був надто відмінний від дисидентів в плані національному і релігійному, бо виступав за Незалежність України, а не просто за права і свободи, і за свою Церкву, коли більшість населення була отруєна атеїзмом. На жаль, в умовах сьогоднішньої війни підтверджується його блискуча думка:«...ми не будемо мати демократичного вирішення національного питання».

"А свічка плакала в скорботі" (До Дня пам'яті жертв голодоморів в Україні)

Щорічно в четверту суботу листопада ми вшановуємо пам'ять жертв Голодомору - найжахливішого злочину радянської влади проти українців. 28 листопада 2006 року Верховна Рада ухвалила Закон України "Про Голодомор 1932 - 1933 років в Україні", яким визнала цей штучно організований голод геноцидом українського народу. Один з авторів цього Закону, доктор юридичних наук, професор В. А. Василенко зазначає, що серед злочинів проти людяності геноцид вирізняється "особливим характером, правовою специфікою та наслідками. Тому в доктрині міжнародного права геноцид називають "злочином злочинів". Він відрізняється від інших злочинів проти людяності, по-перше, якістю намірів, а не кількістю жертв, по-друге, спрямованістю не проти людей взагалі, а проти чітко окресленого кола різновидів людських груп, по-третє, націленістю не проти окремих членів таких груп, а проти груп як таких". Об'єктом геноциду була частина української національної групи, остов нації - селянство, яке складало її питому вагу: близько 79% від усього населення УРСР, хлібороби Кубанського округу Північнокавказького краю РСФРР (75% населення Кубані - українці), Середнього і Нижнього Поволжя, Північного Казахстану - територій, де компактно проживали українці. Чим же так не догодило радянській владі українське селянство? Більшовики розглядали Україну як величезну ресурсну базу. Ще в січні 1918 року в телеграмі своїм соратникам Ленін писав: "Вживайте найенергійніших революційних заходів для надсилання хліба, хліба й хліба!!! Інакше Пітер може околіти..." Внаслідок політики "воєнного комунізму" стався голод 1921 - 23 років. Наприкінці 1927 року було прийнято рішення про колективізацію сільського господарства. У січні 1928 року більшовики відновили насильницькі хлібозаготівлі. Наступ на українське село почався з розкуркулення - ліквідації кращих селянських господарств. Значну частину розкуркулених депортували на Північ, Урал і в Сибір. До середини 30-х років за межі України вивезли близько 285 тис. сімей чисельністю майже 1 млн осіб. У 1929 році більшовики розгорнули масову колективізацію, що викликало велике невдоволення та опір в українських селян. Протягом 1930 року в Україні відбулося понад 4 тисячі виступів за участі близько 1,2 млн селян. До того ж слід додати, що селянство було ще й уособленням української ідентичности - тут зберігалися мова, віра, звичаї. У 1932 році режим цілеспрямовано готує розправу над непокорною Україною. Для цього влада широко використовує спеціальний позасудовий репресивний захід - занесення на "чорну дошку" районів, сільрад, сіл і колгоспів за невиконання хлібозаготівель. Це означало повну їхню ізоляцію, вилучення всього продовольства, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Фактично всю Україну було занесено на "чорну дошку". Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. У прорив інформаційної блокади щодо Голодомору в Україні свій внесок зробили нечисленні іноземні журналісти, яким вдалося без "опікунів" з ГПУ відвідати Україну в розпал Голодомору й чесно розповісти про побачене в західних газетах. Одному з них - британському журналісту Ґарету Джонсу це коштувало життя. Жахіття 32-33 років, вчинені московським колоніальним режимом проти української нації, були настільки ірраціональними для людей поза "залізною завісою", що розповідям про них не хотіли вірити. Цьому значною мірою сприяла більшовицька пропаганда, на яку Радянський Союз не шкодував коштів. Про кількість жертв від Великого Голоду й досі точаться суперечки. Професор Володимир Сергійчук на основі досліджень первинних документів українських архівів стверджує, що мінімальні втрати від цієї трагедії становлять щонайменше 7 млн осіб. Після Другої світової війни відбувся третій голодомор, причиною стала сукупність факторів - страшенна посуха, повоєнна розруха, відсутність чоловічих рук для обробки землі. До того ж СРСР показово відправляв продовольство іншим країнам, щоб довести переваги комунізму. На сьогодні 30 країн у світі визнали Голодомор 1932 - 1933 років геноцидом українського народу. Як бачимо, з того часу ставлення московитів до України не змінилося. Мета у них одна - знищення нашої державности, позбавлення нас історичної пам'яти та ідентичности. Наше завдання - зберегти державу та національну ідентичність, захищати й розвивати українську мову й культуру.
До цієї сумної дати бібліотека ім. П. Й. Панча підготувала книжкову виставку "А свічка плакала в скорботі". Тут Ви зможете знайти масу документальних свідоцтв про Голодомор, а також художню літературу, присвячену страшному злочину радянської влади проти українців. Рекомендуємо до обов'язкового прочитання твір Уласа Самчука "Марія".