«Останній президент нескореної УНР» ( До 100-річчя від дня народження Миколи Плав'юка )

Нині приходимо до переконання, що вибір на базі харизми окремих осіб уже не є відповіддю на виклики сьогодення: це завеликий тягар для однієї людини. Коли очікуємо багато — настає розчарування. Справжня перемога є тоді, коли суспільство обирає програму розвитку держави».

Микола Плав'юк

До 100-річчя від дня народження Миколи Плав'юка бібліотека ім. Петра Панча пропонує історично-бібліографічну довідку «Останній президент нескореної УНР». 

Микола Плав'юк увійшов в історію як Президент Світового Конгресу Вільних Українців (1978–1981), багаторічний голова ОУН (1979–2012), останній президент Української Народної Республіки в екзилі (1989–1992), борець за незалежність України у ХХ столітті. Саме він у серпні 1992 року, на урочистостях із відзначення першої річниці відновлення незалежності України, передав від Державного центру УНР у екзилі Грамоту про припинення його діяльності, президентську печатку, клейноди гетьмана Івана Мазепи і прапор першому всенародно обраному Президентові України Леоніду Кравчуку.

З трибуни ювілейного засідання Верховної Ради України він оголосив «всьому народові в Україні і в розсіянні сущому», що сімдесятидворічну діяльність Уряду УНР в екзилі, початок якої датується кінцем 1920 року, коли Голова Директорії УНР Симон Петлюра й Уряд були змушені залишити землі України, щоб за її кордонами продовжувати боротьбу за державну незалежність, закінчено. Він складає свої повноваження і припиняє діяльність, позаяк постала на земній кулі Самостійна Українська держава, визнана світом і громадськістю.
Найвищою символікою його виступу стали наведені ним пророчі слова Симона Петлюри, який непохитно вірив у майбутнє України: «Після ганебної віковічної неволі, після страшного божевільного лихоліття Ти переможеш, Народе-Лицарю, і в державі своїй незалежній установиш волю святу для всіх народів, що живуть на розкішних землях Твоїх. Вірний високим засадам волі і рівности, що кохав Ти за часів стародавніх, Ти явиш усім народам світлий образ правової держави демократичної із забезпеченням вольностей громадянських».
Це було сказано майже 70 років тому, страшних для України років - але вона повстала з руїни, - наголосив тоді Микола Плав'юк, - ось вона - тут!

«Аргонавт української інтелігенції» (До 130-річчя від дня народження Михайла Ялового)

До 130-річчя від дня народження українського поета, прозаїка, драматурга Михайла Ялового бібліотека ім. Петра Панча пропонує своїм відвідувачам і шанувальникам красного слова книжкову виставку  «Аргонавт української інтелігенції».
Михайло Яловий (псевдоніми Юліян Шпол, Михайло Красний), український поет, прозаїк, драматург, належить до «розстріляного Відродження», чиї представники стали жертвами більшовицького терору проти української інтелігенції в 1930-і роки.

«Арешт Ялового — це розстріл цілої генерації. За що?» — так починалася передсмертна записка Миколи Хвильового. Ці слова добре відомі майже всім в Україні, хто читав біографію Миколи Хвильового. На жаль, про Михайла Омеляновича Ялового, який творив під псевдонімом Юліан Шпол, ми знаємо значно менше.
Іван Сенченко, мешканець сумновідомого будинку «Слово», так писав про нього: «Михайло Яловий — загадкова людина. Широколиций, привітний, з постійними перескоками в громадському житті. Ось що я про нього писав у 1927 році в «Подорожі до Червонограда»: «Михайло Яловий — екс-голова Конградської Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів, екс-редактор «Бідноти», екс-редактор «Червоного шляху», екс-президент ВАПЛІТЕ, поет, драматург і романіст, симпатична людина й товариш. В 1917 році він був молоденький студент-медик, кучерявий і гарний, як дівчина. І ми, малеча, школярі, з повагою і тремтінням дивились на нього, перешіптуючись між собою: «Он пішов Миша Яловий»…