«Останній президент нескореної УНР» ( До 100-річчя від дня народження Миколи Плав'юка )

Нині приходимо до переконання, що вибір на базі харизми окремих осіб уже не є відповіддю на виклики сьогодення: це завеликий тягар для однієї людини. Коли очікуємо багато — настає розчарування. Справжня перемога є тоді, коли суспільство обирає програму розвитку держави».

Микола Плав'юк

До 100-річчя від дня народження Миколи Плав'юка бібліотека ім. Петра Панча пропонує історично-бібліографічну довідку «Останній президент нескореної УНР». 

Микола Плав'юк увійшов в історію як Президент Світового Конгресу Вільних Українців (1978–1981), багаторічний голова ОУН (1979–2012), останній президент Української Народної Республіки в екзилі (1989–1992), борець за незалежність України у ХХ столітті. Саме він у серпні 1992 року, на урочистостях із відзначення першої річниці відновлення незалежності України, передав від Державного центру УНР у екзилі Грамоту про припинення його діяльності, президентську печатку, клейноди гетьмана Івана Мазепи і прапор першому всенародно обраному Президентові України Леоніду Кравчуку.

З трибуни ювілейного засідання Верховної Ради України він оголосив «всьому народові в Україні і в розсіянні сущому», що сімдесятидворічну діяльність Уряду УНР в екзилі, початок якої датується кінцем 1920 року, коли Голова Директорії УНР Симон Петлюра й Уряд були змушені залишити землі України, щоб за її кордонами продовжувати боротьбу за державну незалежність, закінчено. Він складає свої повноваження і припиняє діяльність, позаяк постала на земній кулі Самостійна Українська держава, визнана світом і громадськістю.
Найвищою символікою його виступу стали наведені ним пророчі слова Симона Петлюри, який непохитно вірив у майбутнє України: «Після ганебної віковічної неволі, після страшного божевільного лихоліття Ти переможеш, Народе-Лицарю, і в державі своїй незалежній установиш волю святу для всіх народів, що живуть на розкішних землях Твоїх. Вірний високим засадам волі і рівности, що кохав Ти за часів стародавніх, Ти явиш усім народам світлий образ правової держави демократичної із забезпеченням вольностей громадянських».
Це було сказано майже 70 років тому, страшних для України років - але вона повстала з руїни, - наголосив тоді Микола Плав'юк, - ось вона - тут!

Після того він передав на руки Президента України Леоніда Кравчука Грамоту про цей політичний Акт і Заяву, підписану ним, Головою УНР Михайлом Воскобійником та Головою Уряду УНР в екзилі Іваном Самійленком. У цій Заяві на цілий світ було оголошено, що новопостала або точніше - відроджена Українська Держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народної Республіки. Гвалтівно розірване більшовизмом і сталінізмом коло нарешті замкнулося - й історія нашої важкої боротьби за українську незалежність дістала єдино можливе тлумачення. Прийнявши цю Грамоту і цю Заяву, Україна потвердила світові, що в її державницькому підмурку - мільйони полеглих за українську самостійність, разом з героями, яких радянський режим вважав «ворогами народу», від Івана Мазепи й Богдана Хмельницького - до Симона Петлюри й Михайла Грушевського, від Євгена Коновальця й Степана Бандери - до Андрія Мельника й Олега Ольжича, від Миколи Скрипника й Миколи Хвильового - до Миколи Куліша й Леся Курбаса…

У 1941 році, 16-літнім, Микола Плав'юк вступив до Організації українських націоналістів, очолюваної Андрієм Мельником. У лавах юнацтва ОУН пройшов кілька вишколів і долучився до діяльності Виховної Спілки Української Молоді (під такою назвою діяв тоді Пласт на західноукраїнських землях). У лавах ВСУМ виявив провідницькі прикмети і, попри свій молодий вік, став членом районного, а згодом окружного керівництва ОУН. Із Пластом не поривав усі наступні роки і невдовзі обійняв керівні посади в цій організації за кордоном. У 1949 році М. Плав'юк закінчив Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана й отримав кваліфікацію економіста. Наприкінці 1949 року переїхав до Канади, де невдовзі став активним членом української діаспори.

У 1979 році М. Плав'юка обрали головою ОУН, оцінивши його організаторські здібності і багаторічну активну й послідовну позицію в боротьбі за українську справу. У період з 1979 по 2010 рік його переобирали на цю посаду ще 10 разів. У 1989 році, на X сесії Української Національної Ради, що пройшла у місті Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США), він був обраний віцепрезидентом УНР в екзилі, а згодом, після смерті Миколи Лівицького, – президентом УНР в екзилі (1989–1992).

Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України Микола Плав'юк взяв активну участь у розбудові її державності. Він став засновником і головою Фундації імені Олега Ольжича, президентом видавництва імені Олени Теліги, видавав тижневик "Українське слово", багато зусиль доклав для створення в Києві Музею Української революції 1917–1921 років. 

У травні 1993 року отримав українське громадянство. За заслуги перед Батьківщиною був удостоєний ордена князя Ярослава Мудрого I і II ступенів та ордена "За заслуги" III ступеня. Микола Плав’юк мав дві великі мрії – щоб незалежна Україна визнала боротьбу ОУН і УПА, а також ухвалила закон про правонаступництво з Українською Народною Республікою. ОУН і УПА визнані на державному рівні, а ось закону про правонаступництво Української держави з УНР ще не має. Микола Плав'юк пішов із життя 10 березня 2012 року. Похований у місті Оквілл (канадська провінція Онтаріо) на українському цвинтарі Святого Володимира.