Патріарх української душі Володимир — Василь Романюк (До 100-річчя від дня народження Василя Романюка)

9 грудня 2025 року виповнилося 100 років від дня народження українського православного Патріарха Володимира — Василя Романюка (9.12.1925—14.07.1995). До цієї дати, а також до Дня прав людини (10 грудня 1948 року Організація Об'єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини, що проголошує права особистості, цивільні і політичні права і свободи) наша бібліотека приготувала історичну довідку «Патріарх української душі Василь Романюк».
Нагадаємо, що з листопада 1979 року Василь Романюк — член Української Гельсінської групи, яка відстоювала права людини.
18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира — Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це «кінець незалежної України…», а «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу. 

«О, коли б глагол такий проректи,
Щоб громом прогримів на віки,
Щоб підняв отупілих з тління і мертвоти,
А серця холодні напоїв нектаром доброти».
Ці слова з циклу табірних поезій Василя Романюка, майбутнього Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира, стали його життєвим кредо, яке втілилося в житті цієї Великої Людини. Поряд із Андреєм Шептицьким, Іларіоном Огієнком, Василем Липківським, Йосипом Сліпим, патріарх Володимир Романюк став найбільш значимою постаттю в житті і боротьбі Української Церкви в ХХ столітті. З молодих років Василь Романюк став учасником українських визвольних змагань, за що радянська влада засудила його до 10 років колимських концтаборів. До кінця і не встановлено, чи був Василь Романюк членом ОУН, чи це все фальсифікація НКДБ. Сам майбутній Патріарх у 1970-их про ОУН не згадував: «Моє дитинство було настільки пролетарським й архібідняцьким, що ніяким мікроскопом не побачиш у ньому найменшої рисочки буржуазних ознак. Мене, сина селян–бідняків, що не мав на той час середньої освіти, не був зовсім ознайомлений iз радянським законом, арештували 12 липня 1944 року як буржуазного націоналіста не в лісі зі зброєю в руках, а у військкоматі, куди я з'явився добровільно на виклик».

Дотримання прав людини — відповідальність кожного

Сьогодні світове співтовариство відзначає День прав людини. 10 грудня 1948 року Організація Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини — перший універсальний міжнародний акт з прав людини, що проголошує цивільні та політичні права і свободи особистості — рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші. У Декларації заявлено також, що всі люди мають рівні права, які не залежать від їх раси, статі, мови, релігії тощо.

Права людини — одне з найважливіших понять у праві, суспільна цінність і одночасно велике надбання й винахід людства. Це також поняття, що використовується як для позначення конкретного переліку законодавчих положень або міжнародних стандартів, так і для визначення статусу конкретного індивіда в суспільстві. Права є одним з атрибутів сучасних суспільства та держави, виміром їх «людяності». Крім того, поняття прав людини має власні ціннісні виміри, що ускладнює визначення його змісту.

В основі концепції прав людини лежать дві основні цінності. Перша це людська гідність, а друга — рівність. Права людини можна розуміти як щось, що ви­значає базові норми, необхідні для того, щоб жити з почуттям гідності, і їх універсаль­ність випливає з того, що, принаймні, у цьому всі люди рівні. Ми не маємо і не можемо тут когось виокремлювати. По суті, щоб прийняти концепцію прав людини, достатньо лише визнання цих двох переконань або цінностей. У цивілізованому демократичному суспільстві визнано, що влада держави не може бути безмежною, вона повинна бути обмежена необхідністю забезпечити хоча б мінімальні умови всім, хто перебуває під її юрисдикцією, щоб вони могли жити з почуттям людської гідності. Держава є ключовим гарантом дотримання прав людини та має повноваження вживати необхідних заходів для захисту ваших прав, але захист прав людини — це спільна відповідальність. Держава є головним гарантом, але кожен громадянин зобов'язаний не порушувати права інших, поважати їх гідність та сприяти створенню суспільства, де права захищені. Адже ідея прав людини передбачає, що захист прав — це обов'язок усіх, а не лише уряду. Навіть у демократичних країнах порушення все ще трапляються, і кожен має право звернутися по допомогу до омбудсмена чи адвоката.

Список видань, які є основними джерелами інформації про права людини:
1. Загальна декларація прав людини. — ООН, 1948
2. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. —1950
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. — 1966.
4. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. — 1966.
5. Буроменський М.В.., Кучерява О.В. Права людини: навчальний посібник. — К.: Юрніком Інтер, 2012.
6. Рабінович П.М.. Права людини. — Львів: Світ, 2002.
7. Шемшученко Ю.С.(ред). Юридична енциклопедія: у 6 т. — К.: Українська енциклопедія.