Книжкова виставка «Загублені імена: відлуння Сандармоху» (До Дня пам'яті жертв розстрілів у Сандармоху)

88 років тому (27 жовтня — 4 листопада 1937 року) у карельському лісовому урочищі Сандармох неподалік від столиці Біломорканалу Медвеж’єгорська відбувся масовий розстріл 1111 в'язнів так званого «першого соловецького етапу». Серед них — видатні майстри культури, вчені, державні діячі, священнослужителі з багатьох республік СРСР. Із 1111 в’язнів цвіт української нації – священики, історики, державні діячі, режисери, багато письменників і поетів (усього понад 300 прізвищ). В книжковій експозиції бібліотеки ім. Петра Панча «Загублені імена: відлуння Сандормоху» представлені кілька надзвичайно цікавих книжок про цю трагедію.

Розстріляна родина Крушельницьких. 
Ця світлина стала символом
знищення комуністами
української інтелігенції

В першу чергу це книга «Українська інтелігенція на Соловках» та «Недостріляні» (у двох частинах) Семена Підгайного, колишнього в’язня соловецьких концтаборів, яка викриває злочинну політику Московії у побудові «комуністичного раю» (Київ, Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008). Автор у своїх спогадах розповів про восьмирічне перебування на Соловках з багатьма відомими письменниками і діячами України. Вас зацікавлять живі цікаві нариси, науково-популярні статті про пошукові експедиції, що працювали на Соловках, в Архангельську, в Республіці Карелія, про долі українських політв’язнів у збірнику «Українські Соловки» Дмитра Вєдєнєєва і Сергія Шевченка (Київ, «ЕксОб», 2001) і збірник Сергія Шевченка «Архіпелаг особливого призначення» (Київ, «Фенікс», 2006) на основі матеріалів з архівів спецслужб України і Росії.

В нашій експозиції представлена світлина дослідника історії сталінських таборів Юрія Дмітрієва, який у липні 1997 р. із членами пітерського і московського «Меморіалу» знайшов 236 розстрільних ям. Зараз на місці масових страт встановлено гранітний козацький хрест «Убієнним синам України» і меморіальні знаки страченим полякам, грузинам, естонцям. За сфабрикованою справою «доблесні співробітники» сучасного НКВД Московії доклали усіх зусиль, аби самого Юрія Дмітрієва ув’язнити до кінця життя. До речі, нині в росії Сталіна називають «успішним менеджером». Цікаво, що енкаведісти вбивали не лише «по долгу службы», а й для власного задоволення. Так сумнозвісний офіцер Матвєєв власноруч убив більшість страчених («быстро, точно и толково»). Допомагав йому помічник коменданта УНКВД Ленінградської області Алафер. Сам Матвєєв на страту, як у театр, запрошував свою коханку. До сучасних досліджень українських авторів потрібно додати книжку Яра Славутича «Розстріляна муза: Мартиролог. Нариси про поетів» (Київ, «Либідь», 1992) про страхітливий злочин кривавої сталінщини над літературою і культурою українського народу. Вперше вона була опублікована у вільному світі 1955 року.

Євген Сверстюк несе хрест
на місце розстрілів

З 2014 року Московія вчиняє масові звірства на тимчасово окупованих територіях, вбиває і депортує мирне населення, викрадає українських дітей і перевиховує їх у манкуртів, цілеспрямовано знищує об'єкти господарської інфраструктури. Основна мета московитів за століття не змінилась — і це знищення українського народу. 

Книжкова виставка «Дзвенить струмочком рідна мова» (До Дня української писемності та мови)

Кожна національна мова має свою історію, культуру. Історія української мови, як і самого народу, вель­ми трагічна. Але тернистий шлях її формування довів, що наша мова безсмертна, нездоланна, заслуговує на пошану з боку інших народів.
Українська мова розвивалася століттями. Тому нині можна стверджувати, що вона одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу. Витоки нашої мови треба шукати ще в часи становлен­ня Київської державності VIII-IX ст. н. е., коли з’явилася потреба в письмово-літературній мові. Ця мова виникла на основі київсько­го діалекту з елементами народно-розмовного мовлення давньоук­раїнської нації. Після прийняття християнства з кінця X ст. в Київській Русі поширюється ще церковно-слов’янська мова, яка поступово витісняла давньоруську літературну мову. Тільки жива народна мова вплива­ла на церковнослов’янську, надаючи їй своїх неповторних рис.
Багато перепон зустрічала рідна мова на своєму шляху. Росій­ський царат, Польща намагалися її знищити (указ Петра 1 1720 p., маніфест Катерини II, циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва 1863 p.). Але справжні сини України не припиняли створювати українські школи, видавництва, бібліотеки, збагачували світову лі­тературу видатними творами української літератури.
Події 1917 року відкрили українському народові шлях до вла­сної державності, але через короткий час зусиллями більшовиків була встановлена радянська влада в Україні. Кривавий терор, голодомор, війни забирали найкращих дітей України. Але народ вижив, щоб передати нащадкам мову, культуру, пам’ять про жахливі події знущань.
Зусилля наших предків не повинні залишитися марними. Ми повинні збері­гати нашу мову, культуру, менталітет, духовність. Хочеться промо­вити поетичними рядками з вірша Олександра Олеся:

Як довго ждали ми своєї волі слова,
І ось воно співа, бринить.
Бринить, співає наша мова,
Чарує, тішить і п'янить.

Як довго ждали ми... Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг,
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг...

Українська мова відроджується, набуває свого довго­очікуваного стану в суспільстві. Саме від нас, громадян Укра­їни, залежить її майбутній розвиток. Тільки за таких умов ми буде­мо існувати як нація.