Українська мова розвивалася століттями. Тому нині можна стверджувати, що вона одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу. Витоки нашої мови треба шукати ще в часи становлення Київської державності VIII-IX ст. н. е., коли з’явилася потреба в письмово-літературній мові. Ця мова виникла на основі київського діалекту з елементами народно-розмовного мовлення давньоукраїнської нації. Після прийняття християнства з кінця X ст. в Київській Русі поширюється ще церковно-слов’янська мова, яка поступово витісняла давньоруську літературну мову. Тільки жива народна мова впливала на церковнослов’янську, надаючи їй своїх неповторних рис.
Багато перепон зустрічала рідна мова на своєму шляху. Російський царат, Польща намагалися її знищити (указ Петра 1 1720 p., маніфест Катерини II, циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва 1863 p.). Але справжні сини України не припиняли створювати українські школи, видавництва, бібліотеки, збагачували світову літературу видатними творами української літератури.
Події 1917 року відкрили українському народові шлях до власної державності, але через короткий час зусиллями більшовиків була встановлена радянська влада в Україні. Кривавий терор, голодомор, війни забирали найкращих дітей України. Але народ вижив, щоб передати нащадкам мову, культуру, пам’ять про жахливі події знущань.
Зусилля наших предків не повинні залишитися марними. Ми повинні зберігати нашу мову, культуру, менталітет, духовність. Хочеться промовити поетичними рядками з вірша Олександра Олеся:
Як довго ждали ми своєї волі слова,Українська мова відроджується, набуває свого довгоочікуваного стану в суспільстві. Саме від нас, громадян України, залежить її майбутній розвиток. Тільки за таких умов ми будемо існувати як нація.
І ось воно співа, бринить.
Бринить, співає наша мова,
Чарує, тішить і п'янить.
Як довго ждали ми... Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг,
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг...
Немає коментарів:
Дописати коментар