Вірш Галини Потопляк читає Тетяна Алексюк.
Зимові хатинки, як білі грибочки,
Як лебеді білі, як білі сорочки,
Лелеки в спочинку, журавлики в зграї.
Зимові хатинки, як пташечки в раї.
У них три віконця, і двері, й місточок,
Горище, комора, довкола садочок.
І сіни похмурі, й світлиця, й лампада.
І в горщику - каша, і в серці - досада.
Зимові хатинки із рідного краю -
Це шепіт дзвіночків, це плач водограю.
Це слово, це пісня, а ще колискова,
Це припік, це двері й на щастя підкова.
І так там затишно, і так там біленько.
Там навіть у смутку сміється серденько.
Там борщик у мисці, там хліб і салина.
В зимовій хатинці живе Україна.
І я в ній живу, і сиджу на ослоні
І грію, і грію холодні долоні.
Вогонь в грубі блима і дух йде по хаті.
На ліжках застелені рядна картаті.
Живе в білих хатах дух правди і волі.
В ній з"Їли чимало і хліба, і солі.
І випили бочку, чи й дві медовухи.
Жили в ній і тещі, й недобрі свекрухи.
Але там любов, там любов брала гору.
Там баба заходила вранці в комору.
Там дід плів коші і маленькі корзинки...
Як теплі гніздечка зимові хатинки.