«І вийде слово просте: «Розстріл» (До 125-річчя від дня народження Дмитра Фальківського)

                                                          

 

Комусь дано діла творить великі, Що ниткою простягнуться в віки, А з мене досить, що не був дволикий, Що серця не міняв на мідяки

                                   Дмитро Фальківський

Його вірші, п’янкі і чудові,

Розтривожили душу мені.

Я купаюсь в мелодіях слова

І неначе пливу на човні…

Серцем був він і ніжним, і чистим,

Марив краєм своїм уві сні.

А загинув… від кулі чекіста.

Ну, за віщо? Скажіть ви мені?

Ольга Рутковська

 

Пам'ятний знак на батьківщині поета

Дипломати консульства України в Бресті поклали квіти до обеліска українського поета Дмитра Фальківського (Левчука) з нагоди 122-ої річниці від дня його народження.

До 125-річчя поета Дмитра Фальківського бібліотека ім. Петра Панча пропонує книжкову виставку «І вийде слово просте: «Розстріл». Дмитро Фальківський (справжнє прізвище Левчук, 03.11.(22.10)1898 - 16.12.1934) походження з Полісся (української  Берестейщини). Оригінальний поет, одна поезія якого стала народною піснею, фактично неофіційним гімном УПА; трирічна служба в ЧК, яка проте не завадила Д. Фальківському стати українським поетом; загибель від рук того самого ЧК і, нарешті, посмертне паплюження впродовж півсторіччя. 

Серед книжок, представлених у нашій книжковій виставці звертаємо увагу на книжку Віктора Петрова «Українські культурні діячі УРСР – жертви більшовицького терору», вперше видану у США 1959 року (Київ, «Воскресіння», 1992). В окремому розділі (другому з шести по персоналіях – Євген Плужник, Дмитро Фальківський, Григорій Косинка, Микола Хвильовий, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара) Віктор Петров дає Дмитру Фальківському таку характеристику: «Дмитро Фальківськнй, як і Євген Плужник, був поетом. Чи є якийсь злочин у тому, що людина є поетом, пише вірші, оспівує осінь і плекає в собі меланхолійні настрої? Чи треба засудити людину, коли вона є поетом, але не є разом з тим ні Ґете, ні Шевченком, і той поетичний дар, яким вона володіє, не є всебічним? Поет обмеженого діяпазону, Фальківськнй обертався в рамцях небагатьох тем і, відповідно до обсягу свого поетичного обдарування, віддав перевагу осінній меланхолійній тематиці, присмерковим тонам, приголомшеним згукам. Над усім в його поезіях панувала завжди одна й та сама, завжди тотожня собі, тема зневіри.» 

Знакова книжка в нашій експозиції – «Розстріляне відродження: Антологія 1917 – 1933: поезія – проза – драма – есей» Юрія Лавріненка, видана у Парижі 1959 року, розкриває таємницю «літературного злочину», за який ліквідовано українських радянських письменників 30-х років. З неї видно їхню головну вину перед сталінським режимом: вони прагнули зберегти письменницьку честь і національну гідність. Упорядкування і передмова Юрія Лавріненка (Львів, «Смолоскип», 2015).

Процитуємо Юрія Лавриненка: «Після В. Сосюри і поруч із Олексою Влизьком — найбільш відважний щодо інтимної і громадської щирости лірик 20-х років. Це стало одною з головних причин його ранньої загибелі, якій передувало цькування в пресі, як «занепадника», «невіри», «песиміста», речника ворожого партії світу.

Трагічна біографія Фальківського відома тільки в загальних рисах. Народився 22 жовтня 1898 в селі Липеси колишнього Кобринського повіту на Поліссі. Сім'я була бідняцька — батько працював робітником на цегельні. Вчився в сільській школі, потім у гімназії в Брест-Литовську. Гімназію не скінчив, бо 1915 в ту місцевість насунув фронт Першої світової війни. З молодих років «брав участь у революційній роботі» — в якій саме і як — невідомо. Скорше всього, що юнак потрапив у засяг впливу РКП(б), бо відомо, що, перебуваючи в Червоній армії 1920—23, знаходиться там у відділі особливого призначення. Може й не випадково перший друкований твір Фальківського називається «Чекіст», поема («Глобус», 1924, ч. 25, стор. 1—4).

З 1924 по 1930 рік Фальківський багато друкується по журналах «Червоний шлях», «Життя й революція», «Всесвіт», «Глобус» тощо. В ті ж роки виходять чотири книжки його поезій: ЧАБАН. Поема (Харків, ДВУ, 1925, 16 стор,); ОБРІЇ (Київ, в-во «Маса», 1927, 62 стор.); НА ПОЖАРИЩІ (Київ, 1928); ПОЛІССЯ (Харків-Київ, 1931).

Його гарна, пройнята теплом людської душі лірика — це суцільна сповідь молодої людини, яка, віддавши свою першу юнацьку віру і запал більшовизмові, побачила безглуздість жертв і навіки лишилась з комплексом провини та туги за чистою первісністю людини і природи. Клясова боротьба, якою освячувалися вбивства, встає перед ним, як образ безглуздої боротьби батька з сином, яких обох скошує кулемет справжнього ворога. Тоді й романтика революційних воєн набирає похмурого зловісного відтінку, позначеного більше фаталізмом, ніж чиєюсь там цілеспрямованістю. Тоді в уяві змальованого Фальківським чекіста встають його жертви в іншому світлі: «І жах один, що жертви душу, — Подумать тільки — душу мають...». Фальківський не вніс в поезію свого часу якихсь нових поетичних засобів. Його «модернізм» полягав у тому, що він оберемком захопив і приніс у свою поезію всю суму своїх життьових переживань, і що він це зробив дійсно «просто» і без фальшивої інтонації.»

Cлід зауважити, що оселившись у Києві в 1923 р. Д. Фальківський досить швидко увійшов у своє нове оточення, обростав приятелями і друзями, більшість яких (О. Довженко, М. Зеров, Є. Плужник, Г. Косинка, М. Рильський, Т. Осьмачка, П. Тичина, Ю. Яновський) належала до елітного цвіту української культури. Член літературної групи МАРС. Фальківський належав до меломанів, з мандоліною в руках брав на голос усі без винятку пісні із щойно виданого в Києві пісенника. Був у захопленні від Л. Колесси, подарував піаністці під час її гастролей у Києві збірку поезій «На пожарищі» з характерним дарчим автографом: «Любій моїй краянці — славетній Любці Колессі з пошаною автор. 1929. 29.11. Київ».

Фальківський з дружиною

Дмитро Фальківський як член СПУ бере участь особистими заощадженнями в спорудженні кооперативного житлового будинку для письменників. Перед заселенням «Роліту» Фальківського раптом позбавляють права на одержання квартири, не пояснюючи причин і не повертаючи грошей. Фальківський без успіху вдався до звернень у всі доступні інстанції Києва. У приймальні першого секретаря КПУ Постишева Фальківського й заарештовують 6 листопада 1934 року. Фальківському відразу ж закинено замах на життя Постишева, додають йому і спільників. І як у його оповіданні «Панна Яніна» 1928 р. розстрілюють у тій же самій чисельності ворожих агентів (28 душ).

За міфічне поминання розстріляного Фальківського, яке начебто відбувалося у квартирі Рильського, арештовують Зерова. Так, скупа українська доля відміряла для творчого самовияву Фальківському і всьому тому нашому розстріляному відродженню лишень куце десятиріччя.

Посмертна заборона творів «розстріляного терориста» супроводжувалася вилученням всього їм написаного як ворожо-націоналістичного ( «Список репресованої літератури», Київ, «Укр.пропілеї», 2018, стор. 85).

Проривом у блокаді замовчувань і фальсифікацій стала праця Мікулаша Неврлого (члена похідної групи ОУН у 1941 р., учасника повстання у Празі у травні 1945 р.) про Дмитра Фальківського «Ранені дні» (1969), яку за рік після окупації Чехословаччини радянськими військами він видав у Пряшеві. 

Треба було мати значну міру сміливості, аби пропагувати творчість Фальківського у соціалістичній Чехословаччині лише через рік після бурхливих подій Празької весни 1968-го року. Але Мікулаш Неврлий досягав поставленої мети. Його книги, писані українською мовою, потрапляли до рук українських інтелігентів, які виривалися крізь залізну завісу з СРСР до Чехословаччини, потрапляючи у країну-сусідку у відрядження або на відпочинок. В Радянському Союзі ці книги переписувалися, підпільно передруковувалися, і таким чином розповсюджувалися Великою Україною.

У нашій експозиції представлена дуже емоційна прелюдія до пісні «Очерет мені був за колиску» Олександра Богачука, автора сотні пісень, і не менш емоційна посвята етнографа Ольги Рутковської.