Затишна атмосфера творчої зустрічі з письменницею Вірою Балацькою

Пропонуємо зануритись у затишну атмосферу, яка панувала на зустрічі наших читачів з письменницею-фантасткою Вірою Балацькою, яка презентувала збірку оповідань "Рожевий светрик".

"Не серцем вибрана дружина". До 160-річчя від дня народження Ольги Франко (Хоружинської), української публіцистки, видавчині, перекладачки, громадської діячки, дружини І. Я. Франка

Сьогодні виповнюється 160 років від уродин Ольги Франко (Хоружинської) - дружини Івана Франка. До цієї дати бібліотека ім. П. Й. Панча підготувала історико-бібліографічну довідку.

Походила Ольга з давнього козацького шляхетського роду. Була високоосвіченою - закінчила Харківський інститут шляхетних дівчат, вищі жіночі курси, що дорівнювали на той час університетові. Мала диплом учителя, досконало володіла кількома мовами - англійською, французькою, німецькою, обожнювала музику, гарно грала на фортепіано, захоплювалася театром. На час знайомства з Ольгою Франко був 29-річним парубком, що вже пережив у своєму житті фатальне кохання - ще до однієї Ольги (Рошкевич). Ця сумна історія кохання й розлуки відбилася в "Зів'ялих листях" - вершині інтимної лірики Франка. Коли він познайомився з майбутньою дружиною, йому сподобалися її розум, енергія і вишукана врода. Ольга ж, на своє нещастя, безтямно закохалася. Франко зробив пропозицію - вона не відмовила, незважаючи на обурення родини. Вони вважали його негарним, бідним і таким, що має жахливу репутацію. Та дарма. Вінчання відбулося 1 травня в Києві. Того ж дня молодята вирушили до Львова. Там їй жилося нелегко - Ольга не зійшлася зі львівським суспільством, вона для них була "москалькою". Франкові не раз закидали: "Ось, узяв росіянку, панянку, та ще й бідну; взяв би галичанку, міг би вибрати й багату!" Втім, багата - не багата, але гроші, які вона привезла з собою, витратила на чоловікові видання. Згодом оплачувала його навчання в аспірантурі у Відні. 

Ольга робить дописи до жіночого альманаху "Перший вінок" (розвідка про бойків), її коштом видають журнал "Життє і слово". У "Літературно-науковому віснику" виходять її переклади з французької, зокрема Анатоля Франса. Звісно, вона багато допомагала в літературній роботі своєму чоловікові (була хворому Франку "очима й руками"). Жило подружжя дуже бідно, Ольга робила все можливе, щоб вибратися з цупких злиднів. У їхньому шлюбі народилися четверо дітей. Гіркоти жінці додавало й те, що Франко не дуже-то й крився з тим, що одружився не з шаленої любови ("З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою, себто наддніпрянкою... То дарма. Судженої і конем не об'їдеш"). Всі проблеми свого чоловіка Ольга сприймала близько до серця. Коли його почали цькувати за статтю "Поет зради", у неї стався нервовий зрив, що стало початком душевної хвороби. Загибель сина у 1914 році (камінь, кинутий у Франка, потрапив у скроню хлопцеві) стала останньою краплею в прогресуванні тяжкого психічного розладу Ольги. Чоловік віддав її до закладу для божевільних, звідки вийшла вона тільки в 1919 році. Померла одинокою в перший тиждень окупації Львова у 1941 році.

Під час написання довідки було використано таку літературу:

1. Неллі Топська "Любов - наснага, любов - журба" (Донецьк, 2007).
2. Любов славетних письменників у листах і в житті. Упорядник Вітольд Кирилюк (Київ, 2008).