Книжкова виставка "Григорій Сковорода: мандрівка за щастям"

«Ой ні, ще рано думати про все.
Багато справ ще у моєї долі.
Коли мене снігами занесе,
тоді вже часу матиму доволі.

А поки що — ні просвітку, ні дня.
Світ мене ловить, ловить... доганя!

Час пролітає з реактивним свистом.
Жонглює будень святістю і свинством.

А я лечу, лечу, лечу, лечу!
— Григорій Савич! — тихо шепочу.

Минає день, минає день, минає день!
А де ж мій сад божественних пісень?

Он бачиш, хто сидить в тому саду?
Невже я з ним розмову заведу?..

... Прикипіли ноги до постаменту, хліб у торбі
закам'янів. — Біда, — каже Григорій Савич. —
Він мене таки спіймав, цей світ, добре хоч,
що на тому світі. Нічого, якось відштовхнуся
від постаменту, та й підемо.

... От ми йдемо. Йдемо удвох із ним.
Шепоче ліс: — Жива із кам'яним!
— Диви, дива! — дивується трава. —
Він кам'яний, а з ним іде жива!

І тільки люди зморщили чоло:
— Не може бути, щоб таке було.

Та їх давно вже хтось би зупинив!
... Тим часом ми проходим серед нив.

Ніхто не сміє зупинити нас.
... Тим часом ми проходимо крізь час.

Він твердо ставить кам'яну стопу.
Йдемо крізь ніч, крізь бурю у степу.
Крізь дощ і сніг, дебати і дебюти.
Ми є тому, що нас не може бути».

                                         Ліна Костенко

Червень 2001 року. У Києві з візитом Папа Римський Іван Павло ІІ. Виступаючи з промовою в Маріїнському палаці, понтифік говорить про християнське коріння нашої духовної традиції та цитує два рядки з латиномовної поезії Сковороди: «Все мина, лиш любов зостається по всьому,
Все мина, та не Бог, не любов». Україну трьох останніх віків не можна уявити без нашого видатного філософа, поета й просвітителя (3 грудня 1722 – 9 листопада 1794). Чому? Та тому, що це була людина поза часом. Маючи від природи надзвичайні здібності, будучи високоосвіченим чоловіком, професійним педагогом, він полишає світське життя та пускається в мандри. 

«Світ подібний до театру, - казав наш філософ. - Щоб грати на сцені з успіхом і похвалою, треба взяти належну роль. Актора хвалять не за те, що він грає шляхетного персонажа, а за те, що його гра вміла. Я довго думав про це й, випробовуючи себе, пересвідчився, що на театрі світу не годен уміло зіграти нічого іншого, крім ролі звичайної, простої, безтурботної і самотньої людини. Саме це я собі обрав і – задоволений». Григорій Савич спостерігав життя в усіх проявах, щоб осягнути його потаємну глибину й сенс, а також знайти відповіді на одвічні питання «Хто ми? Звідки ми? Куди ми йдемо?» Найпершою засадою життя людини й світу він вважав нерівну рівність. На противагу поширеному гаслу: «Всі люди – рівні» Сковорода стверджував: «Всі люди різні». А звідси випливало й основне правило виховання: «Коли хтось хоче чогось навчитися, той має до того родитися». І завдання вчителя – розгледіти в душі дитини «таємну іскру природи», тобто її природний нахил, покликання (сродність). Він вважав, що «усяка справа успішна, коли перед у ній веде природа». Що стосується багатства, то тут Сковорода був прихильником «Христової бідності». На думку Григорія Савича, це така бідність, яка задовольняється потрібним і зневажає зайве, це золота середина, яка є «ніби містком між болотом і болотом, між недостатністю й надміром». Саме тому він не їв м’яса, але не відмовлявся від токайського вина, пив чай із лимоном, обожнював пармезан, мав кишеньковий лондонський годинник, коштовну флейту із слонової кістки. Єством людини Сковорода вважав серце, образ якого в його творах зринає 1146 разів. Це й не дивно, бо серце – арена вічної борні добра зі злом. Словом, «всяк є тим, чиє серце в нім». А силою, що єднає все, була для нього християнська любов. «Справжня любов – це любов до добра. Найбільша кара за зло – робити зло, як і найбільша нагорода за добро – робити добро». Понад усе Сковорода цінував спокій, намагався бути в ладу із собою. А втішався музикою. Він грав на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі, мав чудовий голос. «Музика – це великі ліки в скорботі, втіха в печалі, забава в щасті», - казав він.

Улюбленим містом Сковороди був Харків. Він називав його Захарполісом на честь біблійного пророка Захарії. А незадовго до смерті навіть написав латиною «Молитву до Бога за місто Харків».
Видатний український філософ відійшов у вічність у селі Пан-Іванівка (сьогодні Сковородинівка, Харківська область). Передчуваючи свою смерть, напередодні вирив могилу, на якій наказав встановити камінь з написом «Світ ловив мене, та не спіймав».

В ніч проти 7 травня 2022 року розташований в Сковородинівці музей видатного філософа було знищено прямим влучанням російської ракети.
Так що ж таке щастя й де його шукати? Послухаймо Сковороду: «Нема нічого солодшого для людини і нічого потрібнішого за щастя, нема ж нічого легшого за це… Що б воно було, якби щастя, найпотрібніше й наймиліше для всіх, залежало від місця, від часу? Як можна всім народитися в якомусь одному часі? І як можна поміститися усім в одному чині чи стані? Чи не це, бува, і є важке? Так! Важке й неможливе. Спасибі блаженному Богу за те, що важке зробив непотрібним! Нині чи хочеш ти бути щасливим? Не шукай щастя за морем, не проси його в людей, не мандруй по планетах, не волочись по палацах, не повзай по земній кулі… Щастя, як найпотрібніша потреба, дається даром скрізь і завжди. Повітря й сонце завжди з тобою, скрізь і даром. А все те, що тікає від тебе, - знай, що воно чуже, і не вважай його своїм. Усе те чуже й зайве. Навіщо воно тобі? Щастя ні від неба, ні від землі не залежить…»