Людина, яка підкорила небо. Київські адреси Ігоря Сікорського ( До 135-річчя від дня народження)

Ігор Сікорський

«… зупинятися лише на оплакуванні втрат – згубно. Треба багато працювати, щоб з наявного болота вийти на широку дорогу та просуватися вперед…».

Ігор Сікорський

«Історія будинків буває інколи цікавішою за людське життя».

Костянтин Паустовський

У 1993 р. в газеті «Правда України» під короткою гранично адресною назвою «Моя Тарасівська» відомий публіцист і письменник Григорій Кіпніс (літературний псевдонім К.Григор’єв) розповів про те, хто в різні роки мешкав на Тарасівській: «Це була вулиця поетів, художників, архітекторів, професорів, адвокатів, лікарів... Одне слово, вулиця інтелігентів. Але передусім і найбільше — вулиця поетів. Чи не тому, що сама Тарасівська — як поезія. Така питомо київська, вся в каштановому цвіту, вся в пахощах бузку, з камінною бруківкою, що круто збігає у бік річки нашого дитинства Либеді, з вузькими тротуарами з жовтої цегли, зворушливо описаної свого часу Паустовським, гарна, затишна, тиха. Знали поети, де жити і складати вірші...». І в іншому місці: «Так складалося, що медики або селилися тут, або просто народжувалися на Тарасівській, а потім уже ставали першокласними лікарями». Завдяки таким вулицям, як Тарасівська, багато в чому створювалася духовна аура Києва. «...У характері тодішнього київського життя, — писав Костянтин Паустовський, — ...у самій його південній мальовничості і — хтозна, — може, навіть у блиску та свіжості київських весен і в пишному цвітінні київських каштанів містилися, як тоді казали, якісь «флюїди», що породжували підвищений потяг до мистецтва». 

Тут народився Максим Рильський, що провів свої дитячі роки поза Києвом — у Романівці на Житомирщині. Жив на Тарасівській й інший поет — Лев Озеров, який згодом переїхав до Росії й перекладав там твори українських авторів, у різний час мешкали на Тарасівській Анна Ахматова (уроджена Горенко) (в будинку № 25) і Максиміліан Волошин (у будинку №4). У будинку, розміщеному поруч із «садибою Чайки», жив відомий український поет Василь Еллан-Блакитний. А на фасаді будинку №14 можна бачити меморіальну дошку, яка сповіщає, що тут у березні 1889 року жила і працювала Леся Українка.
Родина відомого київського військового лікаря Микити Маньківського жила тут у двоповерховому будинку під номером 20. Позаду основної споруди їхнього будинку стояв у дворі двоповерховий флігель, що його орендував професор історії, член Української Академії наук Микола Василенко, майбутній міністр освіти за гетьманського правління. 

У будинку під номером 18 мешкав ще один завідувач кафедри університету — професор-психіатр Іван Сікорський, батько знаменитого авіаконструктора Ігоря Сікорського, 135-річчю від дня народження якого присвячна наша книжкова полиця. 

Офіційна версія виглядає так: 25 травня (6 червня за новим стилем) 1889 р. в Києві у будинку № 15б, що на вулиці Великій Підвальній (нині Ярославів Вал), у сім’ї професора Івана Олексійовича Сікорського народився хлопчик, який у майбутньому стане корифеєм авіації. Ігор Сікорський ще змалку почав проявляти жвавий інтерес до механіки, майструючи власні іграшки. Батьки всіляко підтримували сина в його перших експериментах, навіть виділили окрему кімнату під майстерню. Одного разу 11-річному хлопчикові, який марив небом, польотами і зачитувався новим романом Жуля Верна «Робур-завойовник», наснилося, начебто він знаходиться у повітрі на борту літального апарата. Сон був настільки явним, що запам’ятався на все життя і виявився віщим. Через 30 років усе це Ігор Сікорський побачить на борту власноруч спроектованого літака-амфібії S38.

Кадет Ігор Сікорський (праворуч) із братом

Сергієм та сестрами Лідією, Ольгою та Оленою.

Фото: ukrinform.ua

Після закінчення школи 1906 року юнак розпочав пошук навчального закладу, де можна було б наблизитися до своїх мрій – стати інженером-авіатором.  Батьки відправили Ігоря навчатися у Францію, де він вступив до технічної школи Дювиньйо де Лано. Однак рівень навчання в школі не задовольнив І. Сікорського. За шість місяців він повернувся додому, де восени 1907 року вступив до Київського політехнічного інституту на механічне відділення. Зрозумівши, що без неба та авіації для нього немає життя, І. Сікорський припинив навчання в інституті й отримавши благословення та фінансову підтримку родини, знову вирушив до Парижа, щоб перейняти досвід створення, обслуговування та експлуатації літаків і польотів на них.
Після тримісячного перебування у Франції 20-річний Ігор Сікорський повернувся до Києва і розпочав роботу над створенням першого гелікоптера у Російській імперії. Але відсутність необхідних знань і відповідних комплектуючих, зокрема двигуна достатньої потужності, не дали можливості юному конструктору закінчити цей проект. Ця невдача не зупинила Ігоря Сікорського, і він направив свої зусилля на літакобудування.
Наприкінці квітня 1911 року на Куренівському аеродромі м. Києва він власноруч розпочав випробування «Великого гоночного біплана» (С-5). Саме тоді вперше було виконано кілька польотів із пасажирами на борту. Цей біплан став епохальним не тільки в біографії Сікорського, а й в історії всієї вітчизняної авіації.
Серед київських авіаконструкторів того часу Сікорський побудував найбільшу кількість літальних апаратів, виконав найбільше польотів, у нього було найменше аварій, і він досяг найкращих результатів. 1912 року Російсько-Балтійський вагонний завод викупив право на будівництво та продаж біпланів Сікорського С-6а та запросив молодого авіатора обійняти посаду головного конструктора спеціального аеробудівельного відділення.

Ігор Сікорський

22-річний Ігор Сікорський прийняв пропозицію й поїхав до Петербурга. 
Справжнім тріумфом став повітряний корабель Сікорського С-9 «Гранд», тобто «Великий», який вражав своїми розмірами. Завдяки нашому талановитому співвітчизнику царська Росія вирвалася вперед із небаченим повітряним кораблем, залишивши позаду на кілька років усі країни світу. «Великий» перейменували спочатку на «Російський витязь», а незабаром на «Ілля Муромець». 

Ігор Сікорський отримав безліч нагород як від царя Миколи ІІ і Державної Думи Російської імперії, так і від різних громадських організацій, і російських, і міжнародних авіаційних виставок. 
На жаль, не всі ставилися до його здобутків однозначно. За свідченням К.М. Фінне (близького знайомого І. Сікорського) «… І.І. Сікорський надав своєму винаходу яскравого національного забарвлення, що, в свою чергу, спровокувало стримане ставлення інтелігенції до авіатора, щоб не сказати більше…». І таких, як Сікорський, котрі намагалися відстоювати свою національну самобутність, так звана інтелігенція готова була ототожнювати з відсталістю, провінційністю, залежністю.
З початком Першої світової війни І.І. Сікорський перетворився на військового авіаконструктора. Його «Ілля Муромець» став бомбардувальником, а на допомогу йому піднялися в небо нові літаки-розвідники, літаки-винищувачі. Після жовтневого перевороту 1917 р. Ігор Сікорський залишив батьківщину в березні 1918 року та виїхав спочатку до Великої Британії, потім до Франції, а невдовзі до США.
Успіх справи Сікорського – це результат напруженої самовідданої праці авіаконструктора й згуртованого колективу, який йому вдалося зібрати в Америці.
Ігор Сікорський створив 15 типів літаків і затвердився в світовому авіапросторі як «Містер Гелікоптер». З 1947 року й донині президенти США надають перевагу гвинтокрилам конструкції Сікорського. Гелікоптери фірми Сікорського ефективно використовуються в армії, береговій охороні, пошуково-рятувальних та санітарних роботах. 

Ігор Сікорський під час випробувального польоту на гелікоптері VS-300А. 1941. Фото:www.oksamyt.org

Працювати, дуже багато працювати – це заповіт українця ХХ століття Сікорського нам, українцям ХХІ століття: «… Всі наші досягнення видаються чимось незначним порівняно з вічними цінностями людини – Божого творіння – адже їй самою долею судилося взяти гору над брехнею, болем і смертю. Ніхто й ніколи не відніме в нас цього значення життя, і це – найголовніше».
У США діяльність авіаконструктора оцінили надзвичайно високо – там його вважають національним героєм, справедливо відводячи одне з найпочесніших місць в історії ХХ століття. 

А що ж у нас, в Україні, на батьківщині уславленого авіатора?
15 травня 2005 року в Національному технічному університеті України «КПІ» встановлено пам’ятник, який належить руці заслуженого художника України, скульптора Миколи Олійника; відкрито стенд про діяльність Сікорського у Державному політехнічному музеї України; найкращі студенти факультету аерокосмічних систем КПІ щорічно отримують стипендію імені Ігоря Сікорського, перейменований сам університет.
У 2011 р. у в Києві з ініціативи посольства США в Україні з’явилася вулиця Ігоря Сікорського – людини, яка символічно поєднала Україну й Америку, людини, яка завжди підкреслювала своє українське походження. Яскравим прикладом світової значимості винахідника стала пам’ятна монета із серії «Видатні особистості України», яку випустив Національний банк України напередодні 120-ї річниці від дня народження Сікорського. Міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни) сьогодні носить ім’я Ігоря Сікорського.

Колишній будинок родини Сікорських в Києві,

вул. Ярославів Вал, 15-б

Проте історія увічнення здобутків видатного земляка на цьому не повинна завершитися.

Необхідно нарешті вирішити проблему щодо створення музею Ігоря Сікорського саме в родовому маєтку Сікорських по вулиці Ярославів Вал, 15б (з 1904 р.), де майбутній всесвітньо відомий авіаконструктор Ігор Сікорський зібрав у 1911 р. макет першого у світі гелікоптера, повернути частину його матеріальної та духовної спадщини в Україну. 

Дитячі мрії про польоти уві сні й наяву «піонера київського неба» Ігоря Сікорського здійснилися. Справа за нами.