Маленький Марко, онук творця перших строк гімну незалежної України Миколи Вербицького, син «отамана української поезії» (за визначенням Симона Петлюри), хрещеник Михайла Коцюбинського, ріс в оточенні членів літературного гуртка Михайла Коцюбинського, зіркою якого була Ладя (Лідія) Могилянська, поезії якої вчив напам’ять член гуртка Павло Тичина. Перший відомий вірш Марка Вороного «Молитва» написаний ним у 14 років. Він присвячений пам'яті його сусідки - гімназистки Томи Мещерської, заколотої штиками більшовицьких визволителів України.Деякі філософські поезії Марка Вороного можна прочитати в антології «Невідоме розстріляне відродження» укладача Юрія Винничука (Харків, «Фоліо», 2019). До речі, в цій же антології представлені поезії Ладі Могилянської, яка присвятила доброму другу Маркові Вороному свою «Осінню поему». Високо оцінена Максимом Горьким, ії вважали другою Анною Ахматовою (писала поезії російською і українською мовами), багаторічний в'язень cталінських таборів, розстріляна у Москві у 1937 р. Сам же Марко Вороний, відомий нам по привласненому сусідами родини Вороних у Києві П.Германом та Ю.Хайтом гімну сталінських авіаторів «Родились ми зробити з казки дійсність...». І ще одна поезія «Фізкультурна шутейна» «Щоб до старості ти був наче змолоду…» в російському «перетрактуванні» В. Лебедєва-Кумача стала піснею з кінофільму «Воротар».
Звертаємо Вашу увагу на те, що поезія Марка Вороного позначена експресією і багатою уявою, трагізмом світопочування. Це виявляється то в апокаліптичних візіях, то в спогадах Української революції:
В заснуле місто, де імла і ранок, Де кожен од дощів присів фасад, Ввійшла в церкви, у двері і на ганок Епоха віри, смерті, мрій і зрад. Гляділи лиця з жахом з-за фіранок, Як йшли кочевники під гук гармат, Як дерев’яний запалав півстанок Й прикладом вікна вибивав солдат. В'язень cталінських таборів, розстріляний капітаном Матвєєвим в урочищі Сандормох 3 листопада 1937 р. Про це йдеться у романі-есе «Амазонка. Київ-Соловки» Валентина Чемериса (Харків, ЛА «Час читати», 2016).Цимбал Ярина в дуже цікавій с татті «Мажори 20-х» в журналі «Український тиждень» від 18 червня 2018 року розповідає про цю епоху.
«Це були інтелігентські діти, хлопці й дівчата, у кого стартові можливості виявилися вищими, ніж у пролетарів і селян. Часто вони виростали в просторих квартирах, яких не зачепило «уплотнєніє», бували за кордоном, працювали журналістами й дипломатами, а в дитинстві вони неодмінно сиділи на колінах як не в Лесі Українки, так у Михайла Коцюбинського, от тільки перегони на дорогих автомобілях не влаштовували. Для студентів робітфаків і непманів усе це було недосяжним: останнім бракувало шляхетного походження, а першим ще й грошей.
Ріс хлопчик у багатій садибі Вербицьких-Антіохів. Читати його навчила бабуся. Уже семи років його віддали до гімназії, він рано почав писати вірші. І хоча в Чернігові всі говорили російською, вірші писали українською. Так вийшло і з Марком Вороним.
П’ятнадцяти років Марко, приховавши вік, спробував записатися в Білу армію, точніше, в Збройні сили Півдня Росії, адже обидва його дядьки Вербицькі — Микола й Олександр — були білогвардійцями. Марка викрили аж у Катеринодарі і послали додому, та він застряг у дядька і в Чернігів повернувся лише 1920 року. Марко пішов працювати вантажником у порту на Десні. Того ж таки 1920 року в чернігівському збірнику «Голод» було надруковано його перші вірші».
«Це були інтелігентські діти, хлопці й дівчата, у кого стартові можливості виявилися вищими, ніж у пролетарів і селян. Часто вони виростали в просторих квартирах, яких не зачепило «уплотнєніє», бували за кордоном, працювали журналістами й дипломатами, а в дитинстві вони неодмінно сиділи на колінах як не в Лесі Українки, так у Михайла Коцюбинського, от тільки перегони на дорогих автомобілях не влаштовували. Для студентів робітфаків і непманів усе це було недосяжним: останнім бракувало шляхетного походження, а першим ще й грошей.
Ріс хлопчик у багатій садибі Вербицьких-Антіохів. Читати його навчила бабуся. Уже семи років його віддали до гімназії, він рано почав писати вірші. І хоча в Чернігові всі говорили російською, вірші писали українською. Так вийшло і з Марком Вороним.
П’ятнадцяти років Марко, приховавши вік, спробував записатися в Білу армію, точніше, в Збройні сили Півдня Росії, адже обидва його дядьки Вербицькі — Микола й Олександр — були білогвардійцями. Марка викрили аж у Катеринодарі і послали додому, та він застряг у дядька і в Чернігів повернувся лише 1920 року. Марко пішов працювати вантажником у порту на Десні. Того ж таки 1920 року в чернігівському збірнику «Голод» було надруковано його перші вірші».
Віктор Петров дуже емоційно описав загибель цілих родин української інтелігенції. Рекомендуємо ознайомитися з його книжкою «Українські культурні діячі УРСР - жертви більшовицького терору» (з першою редакцією - в інтернет-ресурсах):
«Доля батьків і доля дітей була спільна. Репресовані були Вороний Микола — батько і Вороний Марко — син. Були арештовані Людмила Старицька-Черняхівська — мати і Вероніка Черняхівська — донька. У Мих.Могилянського була розстріляна старша донька Ладя, середня донька була заслана, і заарештований та засланий був син, Дмитро Могилянський».
Прискіпливого читача здивує стаття Євгена Маланюка «Зовсім інші» (1947) про Марка Вороного і Олеся Ольжича. Надзвичайно висока оцінка поета, ще згадка про те, що окремі його поезії ходили по руках у списках.
Представлені у нашій експозиції нариси про знищених поетів Яра Славутича «Розстріляна муза». Яр Славутич - автор першого в світі мартирологу української літератури, надрукованого у 1955 р. в Детройті. Марка Антіоха - Вороного Яр Славутич називає представником нового покоління української еліти. Ще 1992 р. Яр Славутич говорив про надзвичайну актуальність поезій Марка Вороного (необхідність для України перестати бути селянською країною, без цього вона не вийде з бід), порівнював Марка Вороного з Колумбом, який у відчаї закликав до витривалости, без якої не буде кінцевої перемоги (поезія «Земля»). Кінець нариса сумний. «Автора розстріляли 1937 р., а твори прирекли на забуття». На жаль, жодної збірки Марка Вороного не маємо і досі.
Прискіпливого читача здивує стаття Євгена Маланюка «Зовсім інші» (1947) про Марка Вороного і Олеся Ольжича. Надзвичайно висока оцінка поета, ще згадка про те, що окремі його поезії ходили по руках у списках.
Представлені у нашій експозиції нариси про знищених поетів Яра Славутича «Розстріляна муза». Яр Славутич - автор першого в світі мартирологу української літератури, надрукованого у 1955 р. в Детройті. Марка Антіоха - Вороного Яр Славутич називає представником нового покоління української еліти. Ще 1992 р. Яр Славутич говорив про надзвичайну актуальність поезій Марка Вороного (необхідність для України перестати бути селянською країною, без цього вона не вийде з бід), порівнював Марка Вороного з Колумбом, який у відчаї закликав до витривалости, без якої не буде кінцевої перемоги (поезія «Земля»). Кінець нариса сумний. «Автора розстріляли 1937 р., а твори прирекли на забуття». На жаль, жодної збірки Марка Вороного не маємо і досі.
На сайті можна прочитати зворушливий невеличкий нарис племінника Марка Вороного к.т.н. Володимира Сиротенка (Вербицького) «Поет Розстріляного Відродження» від 13.08.2007 («Його розстріляли за 5 років до мого народження...»)
Запрошуємо до бібліотеки ім. Петра Панча вивчати разом сторінки історії національного відродження для того, щоб протистояти «перевзутим» нащадкам комсомольсько-комуністичної номенклатури і професійним захисникам «великої» російської культури, вихованим в дусі промосковських комуністичних догматів, які не любили і не люблять Україну й всіма силами намагаються в Україні, яка зараз воює за своє існування, зберегти старі тоталітарні порядки. Юрій Андрухович на це дуже влучно сказав: «Буча – справжня велика російська культура». Нині, коли всі ми, і, сподіваємось, вони в тому числі, нарешті переконалися, що русскій мір несе смерть і руїну, українська земля нарешті очищується від русско-сталінських знаків і символів. Ще 2017 року у Деснянському районі міста Києва перейменовано вулицю Проектну на честь Миколи Вороного і Марка Вороного, тепер це вулиця Родини Вороних.
Немає коментарів:
Дописати коментар