«П'ять разів «похоронена», а все-таки жива»

До 120-річчя від дня народження Докії Гуменної бібліотека ім. Петра Панча пропонує ознайомитися з книжковою виставкою «П'ять разів «похоронена», а все-таки жива».

Серед представлених у нашій невеличкій виставці книга друга хрестоматії української літератури та літературної критики ХХ ст. «Українське слово» ( Київ, «Рось», 1994), в якій ще живу, але маловідому в Україні письменницю, «похоронили»: двічі подали дати її життя 23.ІІІ.1902-19.VI.1993. 

Докія Гуменна родом з міста Жашкова, нині Черкаської області. Народилася 23 лютого (07 березня за новим стилем) 1904 р. Закінчила двокласну школу, рік провчилася у Звенигородській гімназії. «Найбільше ж прикипіла я до Кнута Гамсуна, який у нас був, усе те, що видано було в той час російською мовою. Було щось і Достоєвського, але чомусь я ніяк не могла втнути «Бесы»... Але Гамсуна «Пан»! Так і віяло із сторінок п'янким ароматом, чаром, що підкоряє з перших рядків і бере в полон».
ЇЇ батько організовував збір хуторян для обрання делегатів на гетьманський з'їзд у Києві. Була свідком єврейських погромів на Черкащині. Закінчила педагогічну школу в містечку Ставище (1920-1922), її вчителем історії літератури і мови був поет-символіст Дмитро Загул. Була свідком арештів у школі. 1922 р. майно батька було націоналізоване, в усіх родичів позабирали землю. Здобувши фіктивну довідку про комнезамство, поступила до Інституту народної освіти, який закінчує 1926 р. 23 грудня 1923 р. вона звертається до Спілки «Плуг» з заявою-автобіографією, в якій вказує про розрив з батьками-міщанами як ідеологічно, так і матеріально.
Після інституту Докія майже рік працює вчителькою у Запоріжжі. За рік повертається до Києва. 1924 року з’явився друком перший нарис «У степу». 1928 року Докія Гуменна їде у відрядження на південь України і Кубань. Повернувшись за кілька місяців, написала два цикли репортажів: «Листи із Степової України» і «Ех, Кубань, ти Кубань, хлібородная». В нарисах письменниця показала занепад українського побуту, культури та моралі. Твори були негативно сприйняті партійною і літературною критикою (навіть центральні московські газети паплюжили її). У березні 1932 року її виключили з «Плугу», заборонили друкуватися. Вона йде на курси східних мов, залишає Харків і виїздить до Туркменії, де протягом кількох місяців практикується у вивченні туркменської мови, збирає чимало матеріалу про історію і давню культуру місцевого населення, порівнює її з українською. У 1933 році Докія Гуменна повертається в Україну, до Києва. Вона змушена була працювати діловодом, секретарем, стенографісткою в різних установах міста. 
1937 року Гуменна їде в археологічну експедицію розкопок поселення трипільської культури на Київщині. Отримані враження та історичні міркування під час археологічної експедиції стали основою для нових творів: «Ромашки на схилах», «З історії сивої давнини», «Таємниця черепка». У 1940 році вийшли друком повість «Вірус» і нарис «З історії сивої давнини». За повість «Вірус» знову жахлива обструкція в Україні і в Москві.

Під час Другої Світової війни письменниця залишається в Києві, налагоджує стосунки з членами Спілки українських письменників. На початку 1942 року нацисти розігнали Спілку письменників України та багатьох її чільних представників розстріляли в Бабиному Яру під Києвом. Оскільки Докія Гуменна на людях майже не з’являлася, в Києві подейкували, що вона замордована гестапо. 
З наближенням фронту Докія Гуменна перебирається до Львова, потім, ховаючись від гестаповців, ще далі в Карпати, де зустрічається з Олегом Ольжичем, потім ще далі до Австрії. Книгу «Епізод з життя Європи Критської» письменниця написала у 1944 році. Працює в редакції журналу «Керма», на сторінках якого були вміщені окремі її твори: новела «Прекрасна аномалія», водевіль «Премудрі розумники», оповідання «Наталка будує нову Європу» збірка оповідань «Куркульська вілія».
У 1948 році Докія Гуменна опинилась у Мюнхені, де друкує перші три (з чотирьох) томи роману-хроніки «Діти Чумацького шляху». Це епічний твір про долю селянства України у ХІХ-ХХ ст.

З 1950 року письменниця живе і працює на текстильній фабриці в Америці. Незважаючи на цензуру починає працювати: втілювати задуми, друкуватися. Її твори публікуються на сторінках журналів і газет «Київ», «Нові дні», «Наше життя», «Український прометей», «Свобода», «Українські вісті», «Новий шлях». За кордоном Докія Гумена, написала і видала власним коштом 20 книжок.

Літературну спадщину Докії Гуменної поділяють на твори про прадавню Україну, про сучасну Україну, а також казкові твори - справжнє мереживо думок, вигадок, міфологічних подій, історій, фантазій.
Поряд з літературною діяльністю письменниця продовжувала активне громадське життя. За її участі в Нью-Йорку засновано Об’єднання українських письменників «Слово».
Останній іі роман «Дар Евдотеї» (Балтимор -Торонто, 1990) виданий в Києві 2004 року. Запрошуємо Вас до нашої бібліотеки прочитати цей чудовий твір в паперовому вигляді. Безліч надзвичайно цікавої інформації про письменників (жіночий погляд!). Якщо Юрій Смолич першим ще в Радянській Україні розповів нам, хай дещо упереджено, про далекі 1920-1930 роки, то Докія Гуменна просто переповнює читача своїми щирими і цікавими спогадами. Ви зрозумієте також, чому в Україні довго не помічали цю письменницю. Багатьом нащадкам зображених у її творі письменників і поетів буде неприємно узнати правду про своїх знаменитих предків. Крім того, це не просте читання, адже деякі її твори однозначно ідентифікували як інтелектуальну прозу (поряд з Віктором Петровим (Домонтовичем).

Померла 4 квітня 1996 року в Нью-Йорку. Похована на кладовищі в Баунд-Бруці в Нью-Джерсі, яке називають українським пантеоном. Її життєвим девізом стало вистраждане: «Я нічого не боюся, бо ніде не схибила».

Ще однією окрасою нашої виставки є видана Українською Вільною Академією Наук у США у 1978 р. книга «Минуле пливе в прийдешнє». Цікава цитата від Докії Гуменної з переднього слова до цього видання. «На П'ятій авеню в Нью-Йорку можна часом побачити синьобілі транспаранти, перечеплені через увесь поперек вулиці. «Трьохтисячоліття жидівського народу». А як порівняти, то біблійний Араам почав свою кар'єру на яких три тисячі років пізніше за події, описані тут далі. Всі знають грецьку мітологію, - а то витвір часу вже пізнішого за Трипілля, з бронзової доби... А нам так нічого не хочеться знати про цей найдавніший наш корінь?»
Ім'я Докії Гуменної повертається в Україну і в Київ. Вулиця Юрія Смолича перейменована на вулицю Докії Гуменної, а бібліотека ім. Тараса Шевченка організовує прогулянки по місту маршрутами Докії Гуменної.