4 березня у бібліотеці ім.П.Й.Панча відбулася інформаційно-просвітницька година, присвячена роману «Хрещатий Яр» Докії Гуменної.
Словацький фольклорист та українознавець, мистецтвознавець, літературознавець, бібліограф українського (лемківського) походження Микола Мушинка присвятив творчості маловідомої в Україні Докії Гуменної статтю під назвою «П'ять разів похоронена», а все-таки жива» («Сучасність»,1995, № 4). За кілька днів ми відзначатимемо 120-річчя Докії Гуменної (23 лютого (7 березня) 1904 - 4 квітня 1996 р.). Крім невеличкої виставки ми пропонуємо історично-бібліографічну довідку про її роман-хроніку «Хрещатий Яр».Цей роман деякі літературознавці вважають найвизначнішим твором про Другу Світову війну в українській літературі. Три роки з 1946 по 1949 Докія Гуменна писала його, і тільки в 1956 році роман побачив світ у видавництві «Слово» в Нью-Йорку (було багато противників його публікації!). Тільки за цей твір ім'я Докії Гуменної знайшло би своє гідне місце серед видатних прозаїків ХХ століття в Україні.
«Хрещатий Яр» правдиво зображає поневолену Україну в найтрагічніший період її історії - від початку війни між нацистською Німеччиною Гітлера та більшовицькою Росією Сталіна в червні 1941 року і до відступу німців з окупованого Києва в кінці 1943 року.
В романі велика кількість персонажів, подій, які описала киянка, українка і яку ми пізнаємо в особі головної героїні роману Мар'яни. Докія Гуменна нещадно викриває вади національного характеру українців, ті його особливості, які змушують нас наступати постійно на тіж граблі та ходити по зачарованому колу наших національних ілюзій. Саме прочитання цього роману під час повномасштабної війни з Московією може дозволити певній частині культурних українців критично поставитися до себе. Цей роман ставить убивчий діагноз різноманітним тоталітарним режимам і переконливо ототожнює кровожерні режими Сталіна та Гітлера. Практично на кожній сторінці можна знайти чудові цитати, які підтвердять подібність цих воєн і те, що наша сучасна війна - це, фактично, початок третьої світової війни!
Коли всі ми є свідками перманентної і неодноразової мімікрії як деяких наших очильників, так і пересічних громадян, не дуже обтяжених моральними нормами, тексти від Докії Гуменної можуть підтримувати нас безболісно не звертати увагу на те, що діється навкруги нас, на відсутні етику і мораль у деякої частини нашого суспільства, для якої на першому місці «гроші понад усе» навіть під час важких боїв на всіх фронтах (все це вже було!).
Книга ставить крапку на фальшуванні трагедії Бабиного Яру, в якому загинули майже всі євреї Києва, які з різних причин не змогли евакуюватися. Саме у вересневі дні, коли Київ палахкотів від вибухів, вчинених сталінськими покидьками, німці знищували євреїв Києва, щоб потім написати, що «45000 жидів були знищені на прохання українців».
«Хрещатий Яр» є прикладом унікальності Докії Гуменної. Стислість її письма, його ритміка, багатство мови вражають. Деякі літературознавці порівнють її з Томасом Манном і Джеймсом Джойсом. Будь яка література в світі пишалась би такою письменницею. Проте у нас якось не помічають цю велику майстриню красного письменництва. Зверніть увагу на мову і правопис (оригінальний!) цього роману.
На противагу Дмитру Фальківському, якого цінує Олена Теліга, Докія Гуменна згадує Григорія Косинку. Згадаймо і ми його «Троєкутний бій» про так звану «київську катастрофу» 30 серпня 1919 р., коли підрозділи Української Галицької Армії звільнили Київ від більшовиків, а потім покинули столицю, залишивши її малочисельним підрозділам денікінців. Ми бачимо людський натовп київських міщан, який готовий кланятися перед завойовниками: «Золоті погони сліплять очі, радують виснажену душу і хвилюють-хвилюють дрібненькі почуття...», цураючись при цьому своїх справжніх захисників.
Книга ставить крапку на фальшуванні трагедії Бабиного Яру, в якому загинули майже всі євреї Києва, які з різних причин не змогли евакуюватися. Саме у вересневі дні, коли Київ палахкотів від вибухів, вчинених сталінськими покидьками, німці знищували євреїв Києва, щоб потім написати, що «45000 жидів були знищені на прохання українців».
«Хрещатий Яр» є прикладом унікальності Докії Гуменної. Стислість її письма, його ритміка, багатство мови вражають. Деякі літературознавці порівнють її з Томасом Манном і Джеймсом Джойсом. Будь яка література в світі пишалась би такою письменницею. Проте у нас якось не помічають цю велику майстриню красного письменництва. Зверніть увагу на мову і правопис (оригінальний!) цього роману.
На противагу Дмитру Фальківському, якого цінує Олена Теліга, Докія Гуменна згадує Григорія Косинку. Згадаймо і ми його «Троєкутний бій» про так звану «київську катастрофу» 30 серпня 1919 р., коли підрозділи Української Галицької Армії звільнили Київ від більшовиків, а потім покинули столицю, залишивши її малочисельним підрозділам денікінців. Ми бачимо людський натовп київських міщан, який готовий кланятися перед завойовниками: «Золоті погони сліплять очі, радують виснажену душу і хвилюють-хвилюють дрібненькі почуття...», цураючись при цьому своїх справжніх захисників.
І про це ж від ставищенського вчителя Докії Гуменної Дмитра Загула: «Перекиньчик, запроданець Київ — Вітає гучно наших ворогів. Це третій раз він машкару з обличчя свого скинув. Це третій раз він сором свій безпам'ятно згубив» до наших сучасних міщан і деяких наших новоявлених професійних диванних патріотів, які з’їхалися звідусіль до Києва і займаються виключно поділом нації на своїх і чужих, на патріотів і ватників, на людей і істот.
Бажаємо нашим читачам і відвідувачам нашого сайту обов'язково прочитати роман «Хрещатий Яр» Докії Гуменної.
Немає коментарів:
Дописати коментар