Дмитро Чижевський
«Учені такого рівня родяться раз на століття або й рідше. Між творцями української науки, що діяли за правилом - sine ira et studio - Михайлом Максимовичем, Володимиром Антоновичем, Михайлом Драгомановим, Іваном Франком, Михайлом Грушевським ім'я Дмитра Чижевського залишиться в пошані, поки живе Українська нація та її культура».
Панас Феденко
До 130-річчя від дня народження українського науковця-енциклопедиста, культуролога-славіста, філософа, літературознавця, релігієзнавця, лінгвіста, дослідника української і слов'янської літератур, історії культури, філософії, релігійної думки й слов'янської духовності Дмитра Чижевського (4 квітня (23 березня) 1894 р. - 18 квітня 1977 р.) бібліотека ім. Петра Панча пропонує ознайомитися з книжковою виставкою «Самотній філософ Дмитро Чижевський».
27 жовтня 2022 року Київська міська рада перейменувала вулицю П.Я.Чаадаєва у Святошинському районі міста Києва (житловий масив Мікільська Борщагівка) на честь Дмитра Чижевського. Він народився на півдні України, на хуторі поруч з Олександрією, в російськомовній дворянській родині. Дмитро Чижевський любив казати, що від батька він успадкував інтерес до науки й політики, а від матері — захоплення літературою, малярством, музикою. Освіту незвичайно здібний хлопчик здобував переважно вдома, хоча й ходив до місцевої початкової школи, а з 1904 по 1911 рік — до Олександрійської класичної гімназії, де викладалися грецька й латинська мови. Навесні 1911 року Дмитро Чижевський з відзнакою склав іспити на атестат зрілості. Восени того ж року він вступив до Петербурзького університету, де впродовж наступних двох літ (1911-1913) студіював математику, астрономію і, другою чергою, філософію.Однак найдужче приваблювали молодого студента лекції з метафізики, що їх він слухав у професора філософії Миколи Онуфрійовича Лосського (1870-1965). Навчався в Київському університеті з 1913 по 1917 роки, присвятивши себе головно філософії та російській філології, а також, другою чергою, індоєвропейській лінгвістиці й слов'янській філології. Університетські екзамени Дмитро Чижевський склав у Києві 1918 році.
27 жовтня 2022 року Київська міська рада перейменувала вулицю П.Я.Чаадаєва у Святошинському районі міста Києва (житловий масив Мікільська Борщагівка) на честь Дмитра Чижевського. Він народився на півдні України, на хуторі поруч з Олександрією, в російськомовній дворянській родині. Дмитро Чижевський любив казати, що від батька він успадкував інтерес до науки й політики, а від матері — захоплення літературою, малярством, музикою. Освіту незвичайно здібний хлопчик здобував переважно вдома, хоча й ходив до місцевої початкової школи, а з 1904 по 1911 рік — до Олександрійської класичної гімназії, де викладалися грецька й латинська мови. Навесні 1911 року Дмитро Чижевський з відзнакою склав іспити на атестат зрілості. Восени того ж року він вступив до Петербурзького університету, де впродовж наступних двох літ (1911-1913) студіював математику, астрономію і, другою чергою, філософію.Однак найдужче приваблювали молодого студента лекції з метафізики, що їх він слухав у професора філософії Миколи Онуфрійовича Лосського (1870-1965). Навчався в Київському університеті з 1913 по 1917 роки, присвятивши себе головно філософії та російській філології, а також, другою чергою, індоєвропейській лінгвістиці й слов'янській філології. Університетські екзамени Дмитро Чижевський склав у Києві 1918 році.
Студентом Дмитро Чижевський брав активну участь у революційному русі. Через організаційну діяльність серед робітників та членство в Російській соціал-демократичній партії (меншовиків) у 1916 р. потрапив до числа політв'язнів. Покарання відбував до Березневої революції 1917 р., потому впродовж року редагував меншовицьку газету, 1919 року одружився з товаришкою по партії, майбутнім лікарем, киянкою Лідією Ізраелівною Маршак. Під час української революції був членом Російської фракції в комітеті Центральної Ради (Малій Раді). Там, як один із чотирьох представників «меншості», стояв біля керма історії, 22 січня 1918 р. голосуючи проти проголошення незалежності Української Народної Республіки.
1920 року викладачі Київського приватного жіночого інституту обрали Дмитра Чижевського доцентом загального мовознавства. Наступного року, Київський університет, що саме зробився був Київським Інститутом народної освіти, запросив його на посаду доцента філософії. Не встиг, проте, Чижевський відчитати й першої лекції, як був заарештований і направлений до табору для інтернованих.
Друг дитинства Дмитра Чижевського Панас Феденко у спомині про життя і наукову діяльність Дмитра Чижевського, опублікованому у додатку до представленої у нашій експозиції праці Дмитра Чижевського «Українське літературне бароко» (Київ, 2003), розповів про цей найбільш трагічний момент з його життя: «Тільки щасливою нагодою він не став жертвою «комуністичного правосуддя». Уповноважений «народної влади» вів арештованого Чижевського до імпровізованої в’язниці, де збирали кандидатів на «шльопку» (розстріл). Зустріли вони іншого озброєного і той радив супровідникові Чижевського зараз на місці застрелити арештованого, щоб не томитися, йдучи на гору до тюрми. Конвоїр послухав «доброї поради» товариша і вже націлився на Чижевського. Але голос із в ’язниці звелів, що всі арештовані мають зійтися в збірному приміщенні. Супровідник залишив Чижевського в будинку тюрми, а він минув двері приміщення, де зведено разом кандидатів на кару смерти, спокійно обійшов увесь будинок і непомітно вийшов додому тими самими дверима, якими був приведений своїм сателітом. Реґістрації арештованих не було, то й не шукали, де подівся Чижевський».
Нелегально перетнувши польсько-радянський кордон, 13 травня 1921 р. прибув до Гейдельберга. 1922–1923 вивчав філософію та логіку в університетах Гейдельберга та Фрайбурга у таких відомих мислителів, як Е. Гуссерль, М. Гайдеггер, К. Ясперс та ін. 1932 посів кафедру славістики в університеті м. Галле (Німеччина), в якому мешкав до закінчення Другої світової війни. Крім того, викладав слов’янської мови та літератури в університеті м. Єна (Німеччина; 1935–1938). Він дуже критично висловлювався щодо націонал-соціалістів, засуджував своїх українських колег, які охоче співпрацювали з німцями у той час. 1939 року нацистські власті заборонили Чижевському виїзд з м. Галле, що не дозволило йому прийняти запрошення Колумбійського університету.
Друг дитинства Дмитра Чижевського Панас Феденко у спомині про життя і наукову діяльність Дмитра Чижевського, опублікованому у додатку до представленої у нашій експозиції праці Дмитра Чижевського «Українське літературне бароко» (Київ, 2003), розповів про цей найбільш трагічний момент з його життя: «Тільки щасливою нагодою він не став жертвою «комуністичного правосуддя». Уповноважений «народної влади» вів арештованого Чижевського до імпровізованої в’язниці, де збирали кандидатів на «шльопку» (розстріл). Зустріли вони іншого озброєного і той радив супровідникові Чижевського зараз на місці застрелити арештованого, щоб не томитися, йдучи на гору до тюрми. Конвоїр послухав «доброї поради» товариша і вже націлився на Чижевського. Але голос із в ’язниці звелів, що всі арештовані мають зійтися в збірному приміщенні. Супровідник залишив Чижевського в будинку тюрми, а він минув двері приміщення, де зведено разом кандидатів на кару смерти, спокійно обійшов увесь будинок і непомітно вийшов додому тими самими дверима, якими був приведений своїм сателітом. Реґістрації арештованих не було, то й не шукали, де подівся Чижевський».
Нелегально перетнувши польсько-радянський кордон, 13 травня 1921 р. прибув до Гейдельберга. 1922–1923 вивчав філософію та логіку в університетах Гейдельберга та Фрайбурга у таких відомих мислителів, як Е. Гуссерль, М. Гайдеггер, К. Ясперс та ін. 1932 посів кафедру славістики в університеті м. Галле (Німеччина), в якому мешкав до закінчення Другої світової війни. Крім того, викладав слов’янської мови та літератури в університеті м. Єна (Німеччина; 1935–1938). Він дуже критично висловлювався щодо націонал-соціалістів, засуджував своїх українських колег, які охоче співпрацювали з німцями у той час. 1939 року нацистські власті заборонили Чижевському виїзд з м. Галле, що не дозволило йому прийняти запрошення Колумбійського університету.
1945 викладав славістику в Магбурзькому університеті, зокрема організував Слов’янський семінар та став його директором. 1949 виїхав до США, де викладав історію слов’янських літератур та проводив компаративні студії в Гарвардському університеті. 1956 переїхав до ФРН. Викладав славістику як професор-консультант у Гейдельберзькому університеті. Один із фундаторів та директор Слов’янського інституту при Гейдельберзькому ун-ті (1956–1968), який перетворив на найкращу славістичну інституцію на теренах Європи. Але він так і зостався професором-консультантом — без права на пенсійне забезпечення.Вийшовши у відставку в 1964 p., змушений був до самої смерті клопотатися заробітками, підряджаючись на тимчасове з погодинною оплатою викладання в Кельнському (від 1968 р.) та Гейдельберзькому університетах.
Усе своє життя Дмитро Чижевський був дуже колоритною, повною суперечностей постаттю, мабуть, одним з останніх професорів, про якого ще довгі роки кружлятимуть оповідання й анекдоти. Вчений мав унікальну пам'ять і міг цитувати цілими сторінками різні твори, причому не тільки сучасні, а й праці минулих століть. Його учні переказують, що коли йшли до бібліотеки, він з ходу казав назву й автора твору, та сторінки, які треба прочитати. Найвідомішим став його виступ на конґресі славістів у Празі в серпні 1968 р. Чехи, здебільшого колишні колеги або учні Чижевського, відчували до нього справжній культ; словаки вважали його почесним земляком. Господарі плекали надію, що знаменита доповідь Чижевського (а що вона буде знаменитою, в тому ніхто не сумнівався) допоможе зняти табу, яке вже з тридцять років тяжіло в СРСР над дослідженнями з цієї літератури. Зал була набитий, панувала атмосфера напруженого очікування. Чижевський підійшов до кафедри, привітав присутніх і заявив по-російськи досить схвильованим і не дуже чемним тоном, що... доповіді не прочитає на знак протесту проти замовчування його імені та його наукових праць у Радянському Союзі протягом десятиліть. Зчинився міжнародний скандал, господарі попали в незручне становище, авторитет Чижевського впав в їхніх очах. Проте, як любив говорити Чижевський, треба мати щастя. Тиждень пізніше радянські танки були у Празі. Після цього виступ Чижевського згадували вже з великим захопленням: «Тільки він знав, як треба говорити з росіянами!»
Як згадували учні Чижевського, за кілька тижнів до смерті в його переповненому книжками та рукописами помешканні з’явився невеличкий пейзаж, намальований олійними фарбами: білі, немов вишневий цвіт, українські хати. Рідна Україна завжди жила в душі цього дивного самотнього чоловіка.
І, наостанок, про невелику за обсягом статтю Чижевського «На теми філософії історії» 1925 року, яка після повномасштабного вторгнення московитів видається на диво актуальною. У ній філософ розмірковує про обумовленість долі людини або нації її характером та історичними обставинами. Долі годі опиратись, однак її несподівана зміна надає шанс і тому має сприйматись як милість або благодать. Коли же людині або нації бракує волі скористатися цією милістю долі, «коли великі історичні завдання упущені свого часу, коли їх розв’язання замінено боротьбою за дрібні та “настирливі” інтереси, тоді пройде без сліду й та година, в яку можливо буде велике. Благодать не чекає, доля закаменіє нерухома. Але як немає завше живої волі, то й усі двері історії залишаються зачиненими назавше».
Немає коментарів:
Дописати коментар