«Андрій Лаговський» Агатангела Кримського - перший український модерністський інтелектуальний філологічний роман

Агатангел Кримський

«…Не читайте того, що вам ворушить нерви: не читайте щоденних газет…»

Агатангел Кримський

Цього року в бібліотеку ім. Петра Панча надійшов роман «Андрій Лаговський» (Київ, Віхола, 2023) Агатангела Кримського, який ми замовляли для нашої бібліотеки більше року тому. Шанований нами літературознавець Володимир Панченко у своїй книжці «Літературний ландшафт України. ХХ століття. 50 «слайдів» (Київ, Ярославів Вал, 2019) в хронологічному додатку про 100 кращих творів української літератури ХХ століття поставив цей роман на четверте місце після «Дороги»(1901) Василя Стефаника, «Землі»(1901) Ольги Кобилянської і «Мойсея» (1905) Івана Франка.
Це перший український модерністський інтелектуальний філологічний роман, якому присвячена наша невеличка книжкова екпозиція. Головний герой роману усвідомлено каже: «Я – декадент, я – людина fin de siècle, я – неврастенік». В останній частині роману він стає вегетаріанцем через жаль до тварин. Як прогресивна людина обурюється реакційною політикою Російської імперії. А також інтенсивно копається у своїх «нервах». 

Розгортаючи у своїй прозі драматичні зв'язки між свідомим і підсвідомим, Агатангел Кримський фактично випередив Зігмунда Фройда.
Роман «Андрій Лаговський» творився майже чверть століття (1895—1919) і складається з чотирьох частин, об’єднаних спільним сюжетом:

• «Не порозуміються» – події з студентського періоду життя Андрія Лаговського.
• «Туапсе» – Андрій Лаговський досягає професійного успіху, Агатангел Кримський розмірковує над проблемами дружби, кохання, зради, моральності.
• «За святим Єфремом Сіріним» – часи аскетизму, самоаналізу, конфлікту головного героя із зовнішнім світом,
• «Порозумілися» – переосмислення героєм попередніх подій твору, його примирення зі світом і самим собою, повернення до свого дому, зустріч із мамою.

«Андрій Лаговський» - роман, який став одним із ключових текстів українського модернізму та порушив табу на публічне обговорення таких тем, як секс, ставлення до нього і питання сексуальної орієнтації. Герой роману - інтелектуал, книжник, професор, що постійно рефлексує над своїми станами, бажаннями, почуттями та намагається вижити у традиційному суспільстві. Це історія про самотність. Він шукає любові, шукає сімейного щастя, вірить у високі ідеали, які руйнуються, прирікає себе на кабінетне схимництво й аскетизм. На жаль, замість вивчення художніх особливостей деякі наші літературознавці всю сво енергію витрачають на пошук в романі «полунички», аргументів, які би підтверджували чи заперечували дійсну чи вигадану гомосексуальність героя твору або й самого автора.
На противагу їм Леся Українка в листі до Агатангела Кримського від 16.11.1905 р., який ми рекомендуємо обов'язково прочитати, зовсім по-іншому сприйняла твір.
«...я зовсім серйозно відношусь до Вашого твору і зовсім серйозно страждала над ним. Так, страждала, не в іронічному, а в простому і щирому значенні сього слова. Ті «сторінки», на які Ви натякаєте в Вашому останньому листі до мене, боліли мене. «Господи, та за що він мучить так самого себе?!» – думала я про Вас, бо чулося мені, що Вас мусило страшно боліти, як Ви ті сторінки писали. Не могло се бути інакше, бо їх же й читати болить. Ви хотіли, певне, осягти тим правди – так? – хоч би й ціною муки своєї й читачевої, але Ви правди не осягли, бо перевершили її».
«Те, що він називає своїм «гріхом», на мою думку, зовсім ніякий гріх, а просто нещастя, бо покохати саме тіло, не знаючи душі, мусить бути дуже гірко і страшно... А Лаговський плакав: «Бідний я!» Не жаль йому було ні Зої з її зламаною гордістю і забрудненою славою (адже ж і він докинув того бруду на неї), не жаль було і Шмідтів, що несвідомо втратили найбільший в світі скарб – приязнь». «Ви знаєте, я люблю Ваші наукові твори, хоч я і кругла профанка в таких матеріях. Я люблю їх стиль, їх тон. Куди діваються Ваші нерви, як Ви пишете такі речі? Так, наче Ви античний, врівноважений тілом і духом еллін, як пишете їх. Такий колорит я тільки на Акрополі бачила!» Спостережлива Леся Українка влучно зауважила, що Агатангел Кримський зробив свого героя-професора математиком «формально», бо йому надано «всі ціхи філолога або - білого грака».
Агатангел Кримський звертається у цьому романі до величезної кількості відомих і не дуже літературних творів. Мудрість цієї книги проявляється у безкінечних діалогах – внутрішніх і зовнішніх.
Цей роман як ілюстрація до Платонового «Бенкету», про любов, про пристрасть, про зіткнення культур. Платон писав про розгадування ідеї прекрасного в її тілесних проявах, творячи гімн юнацькій красі. А у Агатангела Кримського: «Під тим чарівним місячним світлом професор задивився на своїх молодих приятелів, та й ніколи вони не здавалися йому такими прекрасними на вроду, як оце тепер; навіть Володимир – і той виглядав ефектно, в усякім разі елегантно… А Аполлон з Костянтином дивилися красенями просто надземними». 
Цікаві спостереження Агатангела Кримського про геноцид черкесів, яких Російська імперія вигнала до Туреччини. В ті часи у Туапсе місцеві мешканці говорили російсько-українською мішанкою. У творі можемо «почути» грецьку та турецьку мови, що оживляє перед нами сюжет понтійських греків – нащадків великої Трапезундської імперії, чия культура на той час також була значною мірою втрачена.

Книжкова виставка

Цей роман не лише поетичний (згадуються також і заборонені цензурою вірші Бодлера та Верлена), математичний, але й музичний. 

Музична тема супроводжує втечу Лаговського у суфійську містику та християнський аскетизм. 

Читаючи останню частину «Порозумілися», особливо коли Лаговський повернувся до дому і коли вдруге залишав матір, яка за його словами «вже на божій дорозі», і знову поїхав на московщину, згадуєш притчу про блудного сина.
Отже, відчуйте для себе всі принади цього чудового тексту від Агатангела Кримського, забутого, але вартого на перевідкриття.