Софія Андрухович
про свій роман «Катананхе»
В ці серпневі дні, коли майже кожної ночі ЗСУ рятують Київ від московських повітряних атак, а наша бібліотека потерпає від чергового затоплення, хочеться порадувати читачів, відвідувачів сайту і наших потенційних читачів інформацією про вибухову книжкову новинку – роман «Катананхе» Софії Андрухович. Авторка характеризує його як роман про різні любовні історії і оптимістичне уявне майбутнє після війни, в якому Україна продовжує існувати.
Починається роман з відсилання до давньогрецького міфу про богиню полювання Артеміду та Актеона. За одним з варіантів міфу Актеон похвалявся, що він є кращим мисливцем, ніж Артеміда, за іншим - він підглядав за голою богинею. Артеміда покарала Актеона перетворивши на оленя, і його розірвали власні пси. Однак Актеон помирає не тому, що його обернули на оленя. Він помирає, бо не усвідомлює свого перетворення, і поводиться далі так, ніби нічого не сталось.
Софія Андрухович вважає, що міфи дуже точно описують те, що відбувається всередині кожної людини, ці описи - точніші за будь-які наукові дослідження психіки. Війна спотворює кожного з нас, люди закриваються в собі, стають агресивними щодо близьких.
Назва роману промовиста. Катананхе - це квітка, яка в середні віки використовувалася в рецептурах любовних трунків. Інша назва цієї рослини – «стріла Купідона» чи Амура. Катананхе росте під вікном у героїні роману Лесі. На клумбі, яку доглядає сусідка Жанна і де живе войовничий кіт, який проходу не дає тваринам і людям.
Це короткий за обсягом роман, який описує складні стосунки однієї сучасної родини середнього класу: Леся, Олекса, їхня дочка Тая та собака Діна. Леся начебто художниця, але в минулому. «Мій чоловік створює незворотні кліматичні зміни», - каже Леся, адже Олекса продає кондиціонери. Леся розповідає дочці про зраду чоловіка на роботі з дуже молодою колегою: «Бачила б ти її зад. Це просто пудинг. Ну, в хорошому сенсі. Чому не ревную? Я ревную. Дуже ревную. Просто я його розумію. Вона така солодка, така сексуальна. Я б теж не втрималась. Це просто дуже природно, от і все. Тому і не злюсь». Леся зациклюється на своїй зовнішності, намагаючись зберегти молодість. Але її тіло відторгає новітні речовини, що розгладжують зморшки - в неї починається алергія. Так само мрії про молодість Лесі заперечує її чоловік. Олекса сам не розуміє, чого хоче від життя.
За проханням дружини він вирушає на заміський цвинтар на могилу загиблого сина Жанни, їх старенької сусідки. До того родини Лесі і Жанни вперше перетиналися кілька діб у підвалі серед людей і духоти, де Леся намалювала в блокноті портрет своєї доньки. Жанна попросила Олексу викопати в хащах лісу хорошу папороть. А прогулянка по папороть в українській культурі натякає на контакти з потойбічним світом. У смердючому басейні колишнього піонерського табору вони знаходять оленя, задні ноги якого заплутані проволокою і з’єднані з гранатою і Жанна вирішує його врятувати. Порятунок оленя пробуджує в обох їхню сексуальність та природні інстинкти. Після цього Олекса не може втриматися від бажання старої одруженої жінки. Це родзинка роману, адже Жанна в її віці раптово стає жаданою для чоловіка Лесі.
І Олекса, і Жанна розповідають правду своїм половинам про подружні зради. Те, що коханкою Олекси виявляється не юна дівчина з ідеальною шкірою, а старенька сусідка, вражає Лесю.
А далі - феєричні сцени жіночої помсти.
У казках та легендах чоловік зазвичай підглядає за купанням чарівної красуні (як Актеон), але він також краде її одяг - і таким чином отримує владу над нею. Леся намагається це зробити з Жанною, але в останній момент їй заважає сторонній свідок. Далі Леся вже не виношує послідовну помсту, а вирішує знищити квітник своєї суперниці. Вона спускається до клумби з двома відрами фарби в руках під колір ніжно лілового відтінку катананхе. Сцена знищення клумби чудово виписана, особливо реакція кота-охоронця клумби.
Дочка Тая і до того відчувала повне нерозуміння з боку батьків, які постійно сварилися, а згодом і позбавили її єдиного вірного друга — собаки Діни. Відчайдушно намагаючись утекти від проблем суцільного дурдому, Тая потрапляє на вечірку йогів на Трухановому острові, яку авторка виписує дуже яскраво: «Хіба буває щось краще за секс? – Буває. Груповий секс». Під музикою й наркотиками реальність починає трансформуватись: люди у вигадливому вбранні починають нагадувати античних сатирів, а сама вечірка — вакханалію. В підсумку покарання за дії мами несе дочка Тая, якій випаде перетворитися на лань-Артеміду та оленя-Актеона по черзі.
Подальші фантастичні амурні пригоди героїв роману залишимо нерозкритими, адже ми зацікавлені у Вашому візиті до нас. Деякі сцени «Катананхе» неможливо забути, а деякі хочеться інтерпретувати. А це запорука довгого життя книжки.
До речі, книга не про війну ніби, але граната на олені, тисячі тварин в притулку внаслідок прорваної дамби (жодного слова про московського агресора), застрелений на човні колега волонтер (ким застрелений?), і так далі. Зате безліч фемінітивів та англіцизмів. Трошки заважають порівняння «Ніби в гівно пірнаєш, — скривилась вона і зістрибнула», а так зрозумілий хід письменниці, коли хочеться вивільнити з людини все твариняче, показати дивні описи надмірної ласки, дива тілесності, красу злягання, запах водоростей, млосний піт, коли мама думками десь у міжніжжі, батько теж, а дитина тиняється, граючи з вогнем…
А ще в цій книзі чудова суперобкладинка. Можна погодитися з Тарасом Прохаськом, що сила літератури полягає у тому, щоб уявити собі будь-що, будь-де. Кожен може уявити своє, і те, що Софія Андрухович дає нам таку можливість своїм романом – чудово!
Читайте українську літературу!
Читайте Софію Андрухович!
Читайте її роман «Катананхе»!
Насолоджуйтесь!
Починається роман з відсилання до давньогрецького міфу про богиню полювання Артеміду та Актеона. За одним з варіантів міфу Актеон похвалявся, що він є кращим мисливцем, ніж Артеміда, за іншим - він підглядав за голою богинею. Артеміда покарала Актеона перетворивши на оленя, і його розірвали власні пси. Однак Актеон помирає не тому, що його обернули на оленя. Він помирає, бо не усвідомлює свого перетворення, і поводиться далі так, ніби нічого не сталось.
Софія Андрухович вважає, що міфи дуже точно описують те, що відбувається всередині кожної людини, ці описи - точніші за будь-які наукові дослідження психіки. Війна спотворює кожного з нас, люди закриваються в собі, стають агресивними щодо близьких.
Назва роману промовиста. Катананхе - це квітка, яка в середні віки використовувалася в рецептурах любовних трунків. Інша назва цієї рослини – «стріла Купідона» чи Амура. Катананхе росте під вікном у героїні роману Лесі. На клумбі, яку доглядає сусідка Жанна і де живе войовничий кіт, який проходу не дає тваринам і людям.
Це короткий за обсягом роман, який описує складні стосунки однієї сучасної родини середнього класу: Леся, Олекса, їхня дочка Тая та собака Діна. Леся начебто художниця, але в минулому. «Мій чоловік створює незворотні кліматичні зміни», - каже Леся, адже Олекса продає кондиціонери. Леся розповідає дочці про зраду чоловіка на роботі з дуже молодою колегою: «Бачила б ти її зад. Це просто пудинг. Ну, в хорошому сенсі. Чому не ревную? Я ревную. Дуже ревную. Просто я його розумію. Вона така солодка, така сексуальна. Я б теж не втрималась. Це просто дуже природно, от і все. Тому і не злюсь». Леся зациклюється на своїй зовнішності, намагаючись зберегти молодість. Але її тіло відторгає новітні речовини, що розгладжують зморшки - в неї починається алергія. Так само мрії про молодість Лесі заперечує її чоловік. Олекса сам не розуміє, чого хоче від життя.
За проханням дружини він вирушає на заміський цвинтар на могилу загиблого сина Жанни, їх старенької сусідки. До того родини Лесі і Жанни вперше перетиналися кілька діб у підвалі серед людей і духоти, де Леся намалювала в блокноті портрет своєї доньки. Жанна попросила Олексу викопати в хащах лісу хорошу папороть. А прогулянка по папороть в українській культурі натякає на контакти з потойбічним світом. У смердючому басейні колишнього піонерського табору вони знаходять оленя, задні ноги якого заплутані проволокою і з’єднані з гранатою і Жанна вирішує його врятувати. Порятунок оленя пробуджує в обох їхню сексуальність та природні інстинкти. Після цього Олекса не може втриматися від бажання старої одруженої жінки. Це родзинка роману, адже Жанна в її віці раптово стає жаданою для чоловіка Лесі.
І Олекса, і Жанна розповідають правду своїм половинам про подружні зради. Те, що коханкою Олекси виявляється не юна дівчина з ідеальною шкірою, а старенька сусідка, вражає Лесю.
А далі - феєричні сцени жіночої помсти.
У казках та легендах чоловік зазвичай підглядає за купанням чарівної красуні (як Актеон), але він також краде її одяг - і таким чином отримує владу над нею. Леся намагається це зробити з Жанною, але в останній момент їй заважає сторонній свідок. Далі Леся вже не виношує послідовну помсту, а вирішує знищити квітник своєї суперниці. Вона спускається до клумби з двома відрами фарби в руках під колір ніжно лілового відтінку катананхе. Сцена знищення клумби чудово виписана, особливо реакція кота-охоронця клумби.
Дочка Тая і до того відчувала повне нерозуміння з боку батьків, які постійно сварилися, а згодом і позбавили її єдиного вірного друга — собаки Діни. Відчайдушно намагаючись утекти від проблем суцільного дурдому, Тая потрапляє на вечірку йогів на Трухановому острові, яку авторка виписує дуже яскраво: «Хіба буває щось краще за секс? – Буває. Груповий секс». Під музикою й наркотиками реальність починає трансформуватись: люди у вигадливому вбранні починають нагадувати античних сатирів, а сама вечірка — вакханалію. В підсумку покарання за дії мами несе дочка Тая, якій випаде перетворитися на лань-Артеміду та оленя-Актеона по черзі.
Подальші фантастичні амурні пригоди героїв роману залишимо нерозкритими, адже ми зацікавлені у Вашому візиті до нас. Деякі сцени «Катананхе» неможливо забути, а деякі хочеться інтерпретувати. А це запорука довгого життя книжки.
До речі, книга не про війну ніби, але граната на олені, тисячі тварин в притулку внаслідок прорваної дамби (жодного слова про московського агресора), застрелений на човні колега волонтер (ким застрелений?), і так далі. Зате безліч фемінітивів та англіцизмів. Трошки заважають порівняння «Ніби в гівно пірнаєш, — скривилась вона і зістрибнула», а так зрозумілий хід письменниці, коли хочеться вивільнити з людини все твариняче, показати дивні описи надмірної ласки, дива тілесності, красу злягання, запах водоростей, млосний піт, коли мама думками десь у міжніжжі, батько теж, а дитина тиняється, граючи з вогнем…
А ще в цій книзі чудова суперобкладинка. Можна погодитися з Тарасом Прохаськом, що сила літератури полягає у тому, щоб уявити собі будь-що, будь-де. Кожен може уявити своє, і те, що Софія Андрухович дає нам таку можливість своїм романом – чудово!
Читайте українську літературу!
Читайте Софію Андрухович!
Читайте її роман «Катананхе»!
Насолоджуйтесь!
Немає коментарів:
Дописати коментар