«Співець свободи та незалежності» ( До 145-річчя від дня народження Григорія Чупринки )

Я прийду до тебе, доле,
На страшне криваве поле,
На останній смертний бій.

Григорій Чупринка «Перемога»

Грицько Чупринка (27 листопада 1879 р. - 28 серпня 1921 р.) - український поет, бунтар, гульвіса і революціонер, учасник боротьби за народовладдя на теренах Української Народної Республіки і боротьби за її самостійність.
Тісно пов'язаний із революційним рухом у довоєнній московській імперії, Григорій Чупринка був одним із очильників революційної боротьби селян на Чернігівщині. У зв’язку з цим не минулося без арешту й адміністраційного покарання: йому не можна було жити у рідний йому Чернігівщині. Один з його біографів пише: «З цілим жаром своєї бунтівничої натури кидається Чупринка у вир тогочасного революційного життя. В Києві буває на мітингах, бере участь в уличних демонстраціях, словом, де найшумніше чи найбурливіше проявлявся дух протесту, — там був і Грицько Чупринка».
Євген Маланюк писав про нього: « Революція – це справжнє ім’я його біографічної Музи. Вірші ж його – це тільки зрадливо короткі побачення з музою поезії… Ця людина виворожувала віршованими заклинаннями нашу національну революцію… » .
Микола Жулинський писав, що Грицько Чупринка полюбляв перебувати в самоті в Голосієві, читати власні вірші та твори улюблених ним Бодлера, Верлена, По, Бальмонта простим мешканцям Деміївки.

«Жив він правдивим бурлакою, — писав про поета Григорія Чупринку історик Володимир Дорошенко, який зустрічався з ним у Києві в 1907–1914 роках. - Мешкав у якихось «сумісних» квартирах, де займав один із кутів. Водив компанію здебільшого з «бувшими людьми» по різних чайних та глухих куточках на Деміївці або на Подолі. Мав там серед злодіїв та проституток знайомих і приятелів, що любили його і називали нашим поетом. Відкидаючи з огидою облудний і фарисейський світ «приличных людей» за його неправду і низькопоклонство, почував себе Чупринка добре лише «на дні».
В часі світової війни Чупринка зробив все можливе, щоб залишитися поза рядами царської армії, бо «не хотів воювати за чужі інтереси», але у 1917 р., коли почала творитися українська армія, Чупринка зробився козаком 1-го українського полку ім. Богдана Хмельницького, бо «сам з козаків».  Він мав великий вплив на козаків, які його любили й поважали.
Чупринці випала доля бути співцем, трубадуром Української Національної Революції. Ряд його поезій широко увійшов в ужиток розбурханих мас, граючи ролю національних гімнів.

Чупринка гостро й отверто виступив проти гетьманщини, а большевиків — як писав Володимир Дорошенко — він вважав за окупантів, наїзників, що задушили українську державу, вільну республіку українського народу. 

Своєї ненависти проти окупації поет, як і завжди, не ховав. Він переконував молодь не йти до большевицького війська, селян — не слухати розпоряджень большевицького уряду. В липні 1919 р. на доручення Повстанського Комітету у Києві Чупринка організує повстання на Чернигівщині. Йому не треба було оголошувати ніяких відозв. Чули люди, що «Григорій Оврамович отаманом став» і самі йшли до нього. Два тижні боровся Чупринка з трьома большевицькими полками в броварських лісах і врешті мусів припинити повстання. Сам Чупринка відправився до Києва, щоб рятувати матір і сестру, котрих большевики арештували, як «заложниць». При в'їзді у Київ поета арештували чекісти, але він таки добився того, що матір і сестру випустили... Вдалося врятувати від розстрілу й самого Чупринку. Він був вивезений як закладник до Кожухівського концтабору під Москвою. За два роки його звільняють і за деякий час розстрілюють за зв’язки з холодноярськими повстанцями. До речі, у тому ж 1921 році був знищений чекістськими структурами України Микола Леонтович, автор музичних хорів на слова Грицька Чупринки «Льодолом» і «Літні тони».
Рекомендуємо почитати другий том творів Василя Еллана-Блакитного видання 1958 року. У статті «Продподаток, бандитизм, українська інтелігенція», датованій 14 вересня 1921 р., Василь Еллан-Блакитний дуже схвально підтримав фізичне знищення «відомого всеукраїнській інтелігенції поета», як «оскаженілого міщанина - ідеолога бандитів».
Через популярність Чупринки серед патріотичних кіл його прізвище взяв за підпільний псевдонім генерал-хорунжий УПА Роман Шухевич («Тарас Чупринка»).
За словами Євгена Маланюка, «…біографія Чупринки… не тільки рівновартна з його літературною спадщиною, а … чи не переважає її».
Тільки у 1996 р. рішенням Київської обласної прокуратури Григорія Чупринку було реабілітовано. Офіційний документ, на сором нам, містив промовисту приписку: «Довідка про реабілітацію Чупринки Г.А. нікому не надсилалася – за відсутністю зацікавлених осіб».

Майже сімдесят років Григорій Чупринка був під повною забороною, всі його твори як шкідливі, ворожі, націоналістичні підлягали вилученню (Список репресованої літератури. Документи і матеріали. Київ, «Українські пропілеї», 2018, стор. 86). Спадщина Григорія Чупринки, на жаль, ніколи не була надрукована у повному обсязі, оскільки його поезії ще розкидані по різних періодичних виданнях 10-х–20-х років та архівах, а четвертий том зібрання його творів був знищений ще у 1919 році. Українське видання творів у 1991 році було зроблене за зразком Празького видання 1926 року,  проте  дещо в урізаному вигляді. На щастя, в інтернет-ресурсах можна знайти обидва ці видання. До речі, збірки його поезій напрочуд актуальні. Поема «Лицар-Сам» 1913 р. начебто про відчуття подій листопада 2024 року в Україні. 
Сучасник поета, відомий критик, Микола Євшан дуже схвально відгукнувся на появу поетичних збірок Григорія Чупринки. Він відзначив, що Григорій Чупринка – зовсім не схожий на будь-кого із тогочасних українських поетів: «Чупринка – яркий контраст». Ліричний герой Чупринки - авантюрник, вічний мандрівник та шукач пригод. Він споглядає немов збоку загибель своїх мрій, пізнає трагізм людського буття.  Григорій Чупринка - фаталіст, який не боїться своєї долі, тому що знає її.

Прочитайте уважно поезії Григорія Чупринки і зрозумієте, чому його твори не стали відомими широкому загалові у вже незалежній Україні.