«Благословенні душі, що вміють випромінювати...»

Додатково до нашої книжкової виставки «Легенда дисидентського руху» про Зеновія Красівського пропонуємо історично-бібліографічну довідку про перше в українській історіографії видання про співзасновника підпільного Українського національного фронту (УНФ) Зеновія Красівського, який усе життя боровся за свободу України та легалізацію УГКЦ, відбувши за це 26 невільничих літ, та про його чарівну дружину Олену Антонів – берегиню політв’язнів, матір Тараса Чорновола.
Зенон Красівський – маловідомий загалові, але яскравий представник історії нескореної України другої половини ХХ ст., котрий, увібравши в себе націоналістичні переконання з дитячого віку, не змінював їх упродовж життя, не піддавався спокусам кон’юнктури. Сповідуючи ідеї «чинного націоналізму» Організації українських націоналістів (бандерівської), став подвижником українського спротиву, представляючи його національно-визвольний, правозахисний, релігійний і культурницький сеґменти. Від 1944 р. Зенон Красівський – у лавах ОУН(б), вояк Української повстанської армії, далі співзасновник УНФ, згодом діяч УГГ, співорганізатор Української Гельсінської спілки (УГС), Усеукраїнського політичного об’єднання «Державна самостійність України», очільник крайового проводу ОУН(б) в Україні, поборник леґалізації Української греко-католицької церкви (УГКЦ), політв’язень, жертва радянської каральної психіатрії. Окрім усього – автор художніх прозових і поетичних творів, серед яких історичний роман «Байда», збірки поезій «Месник», «Невольницькі плачі», пам’яток епістолярного жанру («Листи з неволі», «Владимирський централ») і публіцистики.
В книжці Ви знайдете його автобіографії , що висвітлюють ключові віхи його життєвого шляху. Зенон Красівський мав чудову пам’ять і тому фактам, які повідомляв, можна цілком довіряти. Улітку 1969 р. у Володимирському централі відбулося одне з резонансних голодувань, яке стало відповіддю на погіршення якості тюремної їжі. Зенон Красівський виступив одним з ініціаторів цієї акціїї. В його поезіях, написаних у Володимирському централі, звучать відверті звинувачення на адресу КПРС – носія людиноненависницької комуністичної ідеології та Росії – основи радянської імперії, які зневажали Україну й українців.
Оцінки, висловлені Зеноном Красівським щодо минулого та перспектив російсько-українських взаємин, передбачали неминучість аґресії проти України. «Розв’язуючи українські завдання, маємо постійно дивитися на Росію. Свої інтереси Росія завжди довольнила з позиції сили. Гадаю, що так воно буде й надалі», – пророчив він у статті «Ми ще не самостійні».

Дарка Гусяк

Звертаємо увагу на спогади Романа Коваля «Бажаю Вам відваги жити чесно...»: «Маю обов'язок зберегти для історії такий факт. Серед найближчого («стрийського») оточення Красівського ходили чутки, що його отруїли, навіть називали одне прізвище». «Радію, що мені з Анатолієм Сопільником та Андрієм Жоваником удалося двічі видати його «Невольницькі плачі», а з Віктором Рогом упорядкувати та видати книгу «Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу». У моєму серці пан Зенко залишиться сонячним романтиком-правдолюбом, теплою і доброю людиною, м’якою до товаришів, твердою – до ворогів. Таких людей я більше не зустрічав». (Андрій Жованик з родини читачів нашої бібліотеки, з 1989 р. був членом Націоналістичної української спілки, найрадикальнішої української організації, потім став членом Всеукраїнського політичного об’єднання «Державна самостійність України» (ДСУ) та Історичного клубу «Холодний Яр», воював разом з Василем Сліпаком, загинув від рук московитів у Соледарі у серпні 2022 року).
В статті Надії Світличної «Ти була для мене зіркою…» розкривається нелегка доля американки Айріс Акаґоші, члена Міжнародної Амністії, та відображається психологія стосунків між нею і Зеновієм Красівським, двома людьми, які жодного разу так і не зустрілися.
Прихильністю, чуттєвістю, ориґінальністю інтерпретацій вирізняється стаття «Вічний революціонер» легендарної Дарії Гусяк, останньої зв’язкової Романа Шухевича, однієї з чотирьох українок, котрим радянський режим дав максимальний термін ув’язнення - 25 років, де розповідається про діяльність Зенона Красівського щодо леґалізації УГКЦ, відродження ОУН(б), співутворення Всеукраїнського політичного об’єднання «Державна самостійність України». 

Після свого звільнення іноді була фактично охоронницею Зеновія Красівського (за спогадами Романа Коваля).

Ця чудова книжка – вінок пошани від нащадків тим, які жертовно «випромінювали» свої «благословенні душі» задля здобуття незалежності й утвердження суверенітету нашої країни.