«Річниця невипадкової пожежі» (До 60-річчя підпалу Державної публічної бібліотеки АН УРСР)

60 років тому в центрі Києва була підпалена Державна публічна бібліотека Академії наук УРСР. Підпал здійснив співробітник бібліотеки Віктор Погружальський. На суді він зізнався, що з вечора залишився на роботі, там поспав, а під ранок знищив свої документи й підпалив книги у декількох місцях. Коли здійнялася пожежа і свідки викликали пожежників, ті швидко загасити полум'я не змогли. Бо в усьому районі не було води через аварію на водопроводі. Ліквідували пожежу лише 25 травня, а за деякими свідченнями - лише 26.

Зі 150 вогнеборців понад 10 отримали фосфорне отруєння. Це дало підстави припускати, що підпал був ретельно спланований радянською владою, а виконавець справи - Погружальський використав не просто сірники, а фосфорні шашки. Євген Сверстюк того ж 1964-го року написав памфлет «З приводу процесу над Погружальським», в якому звинуватив у знищенні духовного спадку українців - давніх рукописів тодішню «антиукраїнську владу». Цей памфлет міститься у книжці «Дисиденти, Антологія текстів» (Київ, «Дух і літера», 2018), яка є у читальній залі нашої бібліотеки.

За одну добу в полум'ї були знищені цінні джерела з історії України «домосковської доби, ціле наше середньовіччя пішло з димом», – як писала про це Оксана Забужко. Сучасні дослідники Олег Бажан та Юрій Данилюк спростовують версію про підпал бібліотеки за участі радянських спецслужб з метою знищення унікальної колекції україніки, рукописних фондів. Оскільки саме ці колекції постраждали щонайменше. Довіряти цим спростовуваннням, чи ні? Адже тодішні студенти університету працювали на суботниках і розбирали згарище і затоплені книжки. Враження були жахливі.

Тодішній партійний лідер України Петро Шелест фіксує у своєму щоденнику: «Багато галасу навколо пожежі бібліотеки в Академії наук України». Учасники правозахисного руху, а також ті, хто був критично налаштований до комуністичного режиму, вважали втрату унікальних фондів академічної бібліотеки однією з найбільших трагедій української нації, що поступово втрачала свій інтелектуальний генофонд, губила все краще, здобуте багатьма минулими поколіннями.

Український дипломат та письменник Олександр Овсюк в своїх спогадах (наявні у нашій бібліотеці) повідомляє, що мав розмову із Заступником Міністра закордонних справ УРСР Анатолієм Кисілем, який повідомив, що «Який там у біса Підгурський. Нам подзвонили в ЦК, що бібліотека горить, і ми негайно кинулися туди. Вскочили в приміщення і там на всіх стелажах з українськими виданнями, особливо дореволюційними та емігрантськими висіли таблички з написами «К сожжению». КДБ все це зробив. Правда, частину видань нам таки вдалося врятувати». Можливо, це перебільшення...

Усі учасники процесу дали підписку КДБ про нерозповсюдження інформації з процесу. Погружальский був засуджений до 10 (за іншими даними — до 15) років позбавлення волі, але, судячи з усього, не відсидів свій термін до кінця. Після звільнення оселився у Молдові і, за деякими відомостями, навіть працював в одній із бібліотек.

Рекомендуємо також ознайомитися з надзвичайно цікавою публікацією історика Сергія Білоконя «Пожежі Київської публічної бібліотеки АН УРСР 1964 та 1968 років» на його особистому сайті.