Людмила Семикіна: «Ти, богіня шляхетності, грації й радості...»

Вітраж «Шевченко. Мати»
У березні 1964 року у червоному корпусі Київського університету макет вітража групи художників – Людмили Семикіної, Алли Горської, Опанаса Заливахи, Галини Севрук і Галини Зубченко – під умовною назвою «Шевченко. Мати», де водночас ніжний і суворий Кобзар і заґратована Україна-мати були виконані з елементами іконопису, був знищений особисто ректором університету. Можливо, Михайлина Коцюбинська була чи не єдиним стороннім глядачем, який бачив готовий, підсвічний вітраж пізно вночі перед актом офіційного прийняття о 16 годині наступного дня. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий. Усіх авторів вітражу радянська влада почала переслідувати. Горську і Семикіну виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили. Опанаса Заливаху імперія засудила до 5 років мордовських таборів ще й із забороною малювати – зовсім як колись Шевченка. До книжкової виставки до 95-річчя від дня народження української художниці та дисидентки Алли Горської наша бібліотека додає ще історично-бібліографічні довідки про авторів цього вітража.
Людмила Семикіна

Людмила Миколаївна Семикіна (1924-2021) – мисткиня, майстриня декоративного мистецтва та художниця по костюмах, учасниця руху опору 1960-1970-х років. Народилася в Одесі. Випускниця Київського художнього інституту (живописне відділення). У 1957 році отримала членство в Спілці художників України, звідки згодом її двічі виключали. До 1966 року займалась живописом. Активна учасниця Клубу творчої молоді. Разом з Аллою Горською вивчала українську мову, писала диктанти (книга«Алла Горська. Душа українського шістдесятництва«. Київ, «Смолоскип», 2015). За підпис під листом на захист Чорновола її вдруге виключили зі Спілки. У 1970-1971 створила ескізи костюмів до художнього фільму «Захар Беркут», який був дуже успішним.
В. Симоненко, Л. Семикіна, А. Горська.
Початок 1960-х рр.  
Про те, як на Короленка з жахом узнали про те, що до знімальної групи режисер Леонід Осика включив «неблагодійну», опальну Людмилу Семикіну, з гумором розповідається у книжці Лариси Брюховецької «Леонід Осика»( Київ, «Академія», 1999). 
Людмила Семикіна. Ескізи костюмів до фільму 
«Захар Беркут», 1971 рік

Створювала діафільми для дітей. Поновлена у Спілці у 1988 році з офіційним формулюванням: «За відсутністю факту звинувачення». Після відновлення незалежності створила колекції одягу «Скіфський степ», «Поліська легенда», «Княжа доба», «Модерн». У 1997 році Людмила Семикіна отримала Державну премію України імені Тараса Шевченка за колекцію одягу «Високий замок», а 2001 премію ім.В.Стуса Української асоціації незалежної творчої інтелігенції.

Алла Горська  пише портрет
Людмили Семикіної. Середина 1960-х

Людмила Семикіна, Сетрак Бароянц. 
Чеканка на колійній стіні на станції 
метро Почайна в Києві. 1980 рік


Немає коментарів:

Дописати коментар