«Майстер інтелектуальної прози» (До 130-річчя від дня народження Віктора Петрова)

«Кожна людина, пишучи про інших, пише тільки про себе».

Віктор Петров

До 130-річчя від дня народження Віктора Петрова (22 жовтня 1894, Катеринослав — 8 червня 1969, Київ) бібліотека ім. Петра Панча пропонує книжкову виставку «Майстер інтелектуальної прози».

Віктор Платонович Петров (творчий псевдонім - В. Домонтович, Віктор Бер) - київський літературознавець, прозаїк, філософ, археолог, історик і культуролог, знакова фігура в історії української літератури, екстравагантний і естетичний містифікатор. Літературознавці вважають, що він разом із Валер'яном Підмогильним започаткував жанр українського інтелектуального роману, а також жанр романізованої біографії.
Щоб співіснувати з режимом і залишитися живим, Віктор Петров мусив рішуче розмежуватися зі своїм минулим, зрадити прищеплені з дитинства ідеали. Сам він зі священицької родини: батько був єпископом уманським, дід по матері — ректором Катеринославської духовної семінарії. Закінчив Холмську гімназію (1913) і Київський університет (1918). Був серед симпатиків «п’ятірного грона» поетів (так званої групи неокласиків). Під псевдонімом В.Домонтович видає повість «Дівчина з ведмедиком» (1928), яку офіційні літературні критики одразу зарахували до «дрібнобуржуазної, поміщицької літератури», що не відповідала інтересам нового комуністичного суспільства. Як Віктор Петров видає біографічні повісті «Аліна і Костомаров» (1929), «Романи Куліша» (1930).
Оскільки збройно УНР програла, то митці мали співіснувати з переможцями. Попри те, що багато з них писали вірші про Сталіна, вони зробили неймовірно багато для того, щоби український Київ та українська культура збереглися. В 1930-х роках саме так можна було виживати. З початку 30-х Віктор Петров співпрацює зі спецслужбами СРСР. З 1942 р. на окупованій німцями території і на еміграції у Західній Німеччині. В окупованому гітлерівцями Харкові встиг (як В. Домонтович) опублікувати власний роман «Без ґрунту», а вже в еміграції надрукував ще один - «Доктор Серафікус». З 1949 р. в СРСР: працював у Москві, з 1956 – у Києві.1965 р. за свою розвідницьку діяльність В. Петров був нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня. Досі невідомо, яку місію виконував Віктор Петров у середовищі української еміграції і чи є на ньому вина за сотні й тисячі українців, викрадених СМЕРШем у повоєнний час.

В нашій виставці представлені наступні книжки Віктора Петрова (В.Домонтовича): «Походження українського народу» і невелика розвідка «Антропологічні (расові) особливості українського народу» з післясловом Сергія Білоконя «Довкола таємниці» (про таємниці життя Віктора Петрова за кордоном після другої світової війни) (Київ, «Фенікс», 1992); «Діячі української культури (1920-1940 рр.) – жертви більшовицького терору» Віктора Петрова (Київ, «Воскресіння»,1992); художньо-документальне видання «Перше кохання Шевченка» Павла Зайцева і «Романи Куліша. Аліна й Костомаров» Віктора Петрова (Київ,«Романи Куліша. Аліна й Костомаров» Віктора Петрова (Київ,«Україна»,1994); «Без грунту» Віктора Домонтовича (Харків,«Фоліо»,2023); «Франсуа Війон»,«Аліна і Костомаров» у книжці белетризованих біографій «Запрошення на Цитеру» (Київ, «Комора», 2014), оповідання «Апостоли» у книзі другій видання «Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. (у трьох книгах)» (Київ, «Рось», 1994).
Книжка «Дівчинка з ведмедиком» і «Доктор Серафікус» В.Домонтовича, на жаль, зараз відсутня у нашій експозиції. Звертаємо увагу також на книжку Соломії Павличко «Теорія літератури» (Київ, «Основи», 2009), в яку увійшла найвідоміша з її праць «Дискурс модернізму в українській літературі», а саме на підрозділ «Інтелектуальна проза Петрова й Підмогильного» і «Філософ кризи й несталості: Петров-Домонтович-Бер», на посмертний збірник літературознавчих і публіцистичних праць Михайла Москаленка(«Статті. Публіцистика. Спогади про Михайла Москаленка», Київ, «Основи», 2011), який абсолютно відверто з моральної і естетичної позиції не любив Віктора Петрова. Більш менш нейтральним виглядає дослідження історика Андрія Портнова «Віктор Петров і його критики» («Історії істориків. Обличчя й образи української і
історіографії ХХ століття», Київ, «Критика», 2011).
Цікавим для читачів є розділ 10 «Модерністські візії Віктора Домонтовича» у книзі Віри Агеєвої «Марсіани на Хрещатику. Літературний Київ початку ХХ століття» (Київ, «Віхола», 2023). Зацікавить наших відвідувачів і роман Софії Андрухович «Амадока», в другій частині якого йдеться про Віктора Петрова і СофіюЗерову.
Пропонуємо перечитувати твори В.Домонтовича, на сторінках яких відображаються гострі суперечності його доби. Насамперед йдеться про повість «Без грунту» і оповідання «Апостоли». Саме в наш час абсолютно протилежних векторів розвитку нашої країни, які неодноразово змінювалися, коли всі ми були свідками перманентної і неодноразової мімікрії як наших очильників, так і пересічних громадян, не дуже обтяжених моральними нормами, такі тексти можуть підтримувати нас безболісно не звертати увагу на те, що діється навкруги нас, на відсутні етику і мораль суспільства, в якому на одному із перших місць «гроші понад усе, продати все…» навіть під час війни.

І, насамкінець, подумаємо про першість у авторстві українського інтелектуального роману. У червні цього року бібліотека ім. Петра Панча представляла книжкову виставку «Андрій Лаговський» Агатангела Кримського - перший український модерністський інтелектуальний філологічний роман». «Андрій Лаговський» - роман, який став одним із ключових текстів українського модернізму та порушив табу на публічне обговорення таких тем, як секс, ставлення до нього і питання сексуальної орієнтації. Нагадаємо також і про розстріляного московитами українського лівого есера Гната Михайличенка, автора «Блакитного роману» (Харків, 1921) — одного з найзагадковіших творів в українській літературі. Його фантастична крайня ліричність, символічний динамізм стали предтечею для усіх експериментів в українській поезії і прозі в XX ст.
З 24 лютого 2022 року московити вогнем випалюють нашу землю, вони люто ненавидять нас лише за те, що ми – українці. Отже, прибираємо залишки колоніальної ментальності з голів й знайомимося з найкращими творами величезної кількості наших забутих в тоталітарні часи літераторів.