Бібліотека ім. П.Й. Панча ЦБС Голосіївського району м.Києва: 2025

Легенда українського хорового мистецтва Григорій Верьовка (До 130-річчя від дня народження)

25 грудня ми вшановуємо день народження видатного українського композитора, хормейстера, педагога та музично-громадського діяча — Григорія Гурієвича Верьовки. Його ім’я золотими літерами вписане в історію нашої культури, адже саме він став тією людиною, яка підняла українське хорове мистецтво на новий рівень та перетворила його на потужний духовний символ нації.
Григорій Верьовка народився 25 грудня 1895 року на Чернігівщині. З ранніх років він виявляв неабияку музичну обдарованість, що згодом привело його до Київської консерваторії. У його житті поєдналися талант, наполегливість і величезна любов до української пісні. Саме завдяки Верьовці український народний спів зазвучав на великих сценах світу, викликаючи захоплення слухачів різних континентів. У 1943 році Верьовка створив Державний український народний хор — нині Національний заслужений академічний український народний хор імені Григорія Верьовки. Колектив прославився поєднанням унікальних народних традицій із високим професіоналізмом виконавців. У його репертуарі — стародавні обрядові наспіви, ліричні та козацькі пісні, духовні твори та сучасні композиції.

Постать Григорія Верьовки — це приклад людини, котра змогла зберегти й примножити наше національне надбання. Його творчість і досі є невичерпним джерелом натхнення для музикантів, диригентів, педагогів та всіх, хто цінує українську культуру.
Спадщина Григорія Верьовки продовжує жити в мелодіях, що об’єднують українців і лунають як голос нашої історії, душі та єдності.

До відзначення 130-річчя від дня народження Григорія Верьовки пропонуємо вам ознайомитися з нашою книжковою полицею.

Художня виставка "Різдвяна казка про крила"

Напередодні чарівного свята, Різдва Христового, ми представляємо вам художні роботи вихованців гуртка образотворчого мистецтва клубу «Райдуга», які створили дивовижну колекцію робіт, об’єднану темою різдвяних янголів.

Кожен малюнок це маленька історія, сповнена віри та передчуття дива. Художня виставка дитячого малюнка «Різдвяна казка про крила» надасть вам можливість побачити світ щирими очима дітей.

Приходьте до нас відчути атмосферу свята та його справжню магію!

Микола Руденко — поет, правозахисник і філософ з Луганщини (До 105-річчя від дня народження)

До 105-річчя від дня народження українського письменника, поета, філософа, політичного та громадського діяча, правозахисника, політв'язня радянських концтаборів, засновника та голови Української Гельсінської Групи, Героя України Миколи Даниловича Руденка (19 грудня 1920 р. — 1 квітня 2004 р.) бібліотека ім. Петра Панча презентує невеличку книжкову виставку «Микола Руденко — поет, правозахисник і філософ з Луганщини».

Микола Руденко народився 1920 року в селі Юр’івці на Луганщині. З дитинства був поетично обдарований, його вірші друкувалися в піонерських та юнацьких газетах. Навчаючись у восьмому класі переміг у конкурсі на кращий літературний твір, організований Наркомпросом України, під час якого познайомився з поетом Леонідом Первомайським.

Після успішного закінчення десятирічки, розташованої поблизу шахти «Сутоган», де в 17-річному віці Миколу Руденка прийняли кандидатом до лав комуністичної партії, в 1939 році вступив на філологічний факультет Київського державного університету. Восени того ж року, приховавши свою сліпоту на одне око (отримав травму у дитячому віці), був мобілізований до армії, де вступив до лав комуністичної партії.

В перший же свій місяць війни був важко поранений розривною кулею у поперек. Після тривалого лікування в шпиталі блокадного Ленінграду був визнаний інвалідом ІІ групи. Відмовившись від демобілізації через інвалідність, лишився у строю політруком фронтового шпиталю, разом з яким дійшов аж до Пруссії. Потім майже рік перебував на лікуванні у шпиталях, коли відкрилися старі рани. Демобілізований у 1946 році у званні капітана.

Сьогодні виповнюється 305 років від дня народження італійського драматурга Карла Ґоцці. До цієї дати бібліотека ім. П. Й. Панча підготувала бібліографічну довідку.
Карло Ґоцці (1720–1806) — відомий італійський драматург та письменник. Народився у Венеції в родині знатного, але збіднілого венеціанського графа. Був шостою з одинадцяти дітей. Не здобув систематичної освіти, але багато читав. У віці 16 років пішов на військову службу в Далмацію, де служив протягом трьох років (1741-1744 рр.). Після повернення до Венеції присвятив себе літературі та театру, займаючись при цьому відновленням фінансового стану родини.
Карло Ґоцці війшов в історію театру як творець жанру театральної казки, або ф'яби. У ф'ябах Ґоцці використовував елементи фольклору, чарівні сюжети та принципи комедії дель арте з її типовими персонажами-масками. Ці п'єси поєднували комічне й трагічне, патетику й буфонаду, архаїчну літературну мову та венеціанський діалект.
Його перша ф'яба, поставлена у 1761 році, мала назву «Любов до трьох апельсинів» і здобула шалений успіх. Серед інших відомих казок — «Ворон» (1761), «Король-олень» (1762), «Турандот» (1762) та «Зелена пташка» (1765). Після успіху ф'яб Ґоцці також написав 23 трагікомедії у стилі іспанської «комедії плаща і шпаги». Його твори не втратили своєї актуальності й донині.

Патріарх української душі Володимир — Василь Романюк (До 100-річчя від дня народження Василя Романюка)

9 грудня 2025 року виповнилося 100 років від дня народження українського православного Патріарха Володимира — Василя Романюка (9.12.1925—14.07.1995). До цієї дати, а також до Дня прав людини (10 грудня 1948 року Організація Об'єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини, що проголошує права особистості, цивільні і політичні права і свободи) наша бібліотека приготувала історичну довідку «Патріарх української душі Василь Романюк».
Нагадаємо, що з листопада 1979 року Василь Романюк — член Української Гельсінської групи, яка відстоювала права людини.
18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира — Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це «кінець незалежної України…», а «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу.

«О, коли б глагол такий проректи,
Щоб громом прогримів на віки,
Щоб підняв отупілих з тління і мертвоти,
А серця холодні напоїв нектаром доброти».
Ці слова з циклу табірних поезій Василя Романюка, майбутнього Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира, стали його життєвим кредо, яке втілилося в житті цієї Великої Людини. Поряд із Андреєм Шептицьким, Іларіоном Огієнком, Василем Липківським, Йосипом Сліпим, патріарх Володимир Романюк став найбільш значимою постаттю в житті і боротьбі Української Церкви в ХХ столітті. З молодих років Василь Романюк став учасником українських визвольних змагань, за що радянська влада засудила його до 10 років колимських концтаборів. До кінця і не встановлено, чи був Василь Романюк членом ОУН, чи це все фальсифікація НКДБ. Сам майбутній Патріарх у 1970-их про ОУН не згадував: «Моє дитинство було настільки пролетарським й архібідняцьким, що ніяким мікроскопом не побачиш у ньому найменшої рисочки буржуазних ознак. Мене, сина селян–бідняків, що не мав на той час середньої освіти, не був зовсім ознайомлений iз радянським законом, арештували 12 липня 1944 року як буржуазного націоналіста не в лісі зі зброєю в руках, а у військкоматі, куди я з'явився добровільно на виклик».

Сьогодні світове співтовариство відзначає День прав людини. 10 грудня 1948 року Організація Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини — перший універсальний міжнародний акт з прав людини, що проголошує цивільні та політичні права і свободи особистості — рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші. У Декларації заявлено також, що всі люди мають рівні права, які не залежать від їх раси, статі, мови, релігії тощо.

Права людини — одне з найважливіших понять у праві, суспільна цінність і одночасно велике надбання й винахід людства. Це також поняття, що використовується як для позначення конкретного переліку законодавчих положень або міжнародних стандартів, так і для визначення статусу конкретного індивіда в суспільстві. Права є одним з атрибутів сучасних суспільства та держави, виміром їх «людяності». Крім того, поняття прав людини має власні ціннісні виміри, що ускладнює визначення його змісту.

В основі концепції прав людини лежать дві основні цінності. Перша це людська гідність, а друга — рівність. Права людини можна розуміти як щось, що визначає базові норми, необхідні для того, щоб жити з почуттям гідності, і їх універсальність випливає з того, що, принаймні, у цьому всі люди рівні. Ми не маємо і не можемо тут когось виокремлювати. По суті, щоб прийняти концепцію прав людини, достатньо лише визнання цих двох переконань або цінностей. У цивілізованому демократичному суспільстві визнано, що влада держави не може бути безмежною, вона повинна бути обмежена необхідністю забезпечити хоча б мінімальні умови всім, хто перебуває під її юрисдикцією, щоб вони могли жити з почуттям людської гідності. Держава є ключовим гарантом дотримання прав людини та має повноваження вживати необхідних заходів для захисту ваших прав, але захист прав людини — це спільна відповідальність. Держава є головним гарантом, але кожен громадянин зобов'язаний не порушувати права інших, поважати їх гідність та сприяти створенню суспільства, де права захищені. Адже ідея прав людини передбачає, що захист прав — це обов'язок усіх, а не лише уряду. Навіть у демократичних країнах порушення все ще трапляються, і кожен має право звернутися по допомогу до омбудсмена чи адвоката.

Список видань, які є основними джерелами інформації про права людини:
1. Загальна декларація прав людини. — ООН, 1948
2. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. —1950
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. — 1966.
4. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. — 1966.
5. Буроменський М.В.., Кучерява О.В. Права людини: навчальний посібник. — К.: Юрніком Інтер, 2012.
6. Рабінович П.М.. Права людини. — Львів: Світ, 2002.
7. Шемшученко Ю.С.(ред). Юридична енциклопедія: у 6 т. — К.: Українська енциклопедія.

З Днем Збройних Сил України!

Сьогодні ми вшановуємо тих, хто щодня стоїть між Україною та темрявою війни. Тих, хто обирає не страх, а відповідальність. Тих, хто знає ціну тиші над містами, що сплять під їхнім захистом.
Збройні Сили України народилися разом із державою, але по-справжньому загартувалися в останні роки — у боях, де вирішувалася доля країни. За цей час українська армія пройшла шлях від відродження до однієї з найбільш шанованих у Європі. Наші воїни довели, що сила — не лише в техніці, а насамперед у характері, вірності й взаємній підтримці.
Під час війни з росією українські військові стали символом незламності. Вони обороняли Київ, коли світ вагався. Утримували Маріуполь до останнього подиху. Вистояли під Бахмутом, створили «дорогу життя» до Херсона, рятували дітей із-під обстрілів і вели бій навіть тоді, коли шанси здавалися нульовими.
Щодня вони здійснюють подвиги, які для історії стануть фактами, а для нас — прикладом того, що таке справжня відвага.
Сьогодні ми говоримо воїнам просте, але найважливіше: дякуємо.
Дякуємо за можливість прокидатися вдома, бачити близьких, мріяти про майбутнє.
Дякуємо за те, що вони тримають небо, землю і нашу надію.
Ми пишаємося кожним, хто служить. Пам’ятаємо кожного, хто віддав життя. Підтримуємо тих, хто зараз у строю.
Слава Збройним Силам України!
Слава нашим героям!
Слава Україні!
Всіх охочих запрошуємо завітати до читальної зали бібліотеки та переглянути книжкову виставку «Сталь нації — Збройні Сили України», данину пам’яті та вдячності тим, хто тримає наше сьогодення й майбутнє.

Василь Рубан — один з найяскравіших поетів Київської школи

Василь Рубан народився в селi Лiсники на Київщинi 1942 року. Батько — Рубан Федiр Iванович з с. Троковичi Житомирської областi — був учителем iсторiї, мати Барбара Федора Маркiвна — родом з села Лiсники, була вчителькою молодших класiв. Крiм Василя, вони виростили ще троє дiтей: Свiтлану, Людмилу i Олександра. Юнак почав писати вiршi, маючи 12 рокiв, закiнчив Житомирський культосвiтнiй технiкум, рік працював завідуючим Троковицьким сільським клубом, три роки служив у армiї, три роки навчався в Київському унiверситетi iм. Т.Г. Шевченка на фiлологiчному факультетi за спецiальністю українська мова i лiтература, звідки був відчислений у 1967 році. Два роки працював лiтературним редактором у видавництвi «Музична Україна», пiсля чого, переслiдуваний КДБ за полiтичну дiяльнiсть (виготовляв і поширював на територіях Інституту ядерної фізики й тодішньої Сільгоспакадемії листівки з неодмінним гаслом: «Хай живе самостійна соціалістична Україна!», але це не було доведене слідчими), працював на рiзних роботах (кочегаром у отоплювальній системі м .Києва, потім теслею у радгоспі «Хотівський» тощо).

Про арешт і перебування в спецізоляторі на зловісній вулиці Володимирській, 32 у Києві написав і пустив у самвидав роман «Помирав уражений проліском сніг».

Шiсть рокiв i два мiсяцi сидiв у тюрмах i спецпсихотюрмах.

1989 року вийшла книга вiршiв В. Рубана «Химера», за яку автора удостоєно лiтературної премiї iм. В. Симоненка. З сiчня 1990 р. член Нацiональної Спiлки письменникiв. 1992 року журнал «Київ» опублiкував роман «На протилежному боцi вiд добра», вiдзначений лiтературною премiєю iм. Є. Маланюка. 1992 року побачила свiт книга «Берегиня», 1994-го — журнал «Київ» опублiкував той роман, за якого письменника свого часу було заарештовано, — «Помирав уражений пролiском снiг».

Хоча за вікном ще листопад, а ми вже почали отримувати приємні та такі потрібні подарунки від наших постійних читачів та меценатів.
Наше особливе "Дякуємо!" сьогодні летить пану Сергію Подзе. Завдяки вам наш фонд поповнився чудовими, красиво ілюстрованими дитячими книжечками, які неодмінно принесуть радість наймолодшим читачам і допоможуть їм полюбити читання ще більше.

«Він обрав бути українцем» ( До 100-річчя від дня народження Опанаса Заливахи )

26 листопада виповнюється 100 років з дня народження українського митця Опанаса Заливахи. Ім'я Заливахи дуже промовисте, але далеко не всім, на жаль, про щось говорить. Опанас Заливаха народився на Харківщині. У час голодомору 30-х років минулого століття батько вивіз родину на Далекий Схід і цим самим врятував родину від голодної смерті. Майбутній художник відточував своє мистецтво в Ленінградському художньому інституті (1946-1960). По закінченні повертається (не одразу) в Україну, оселяється в Івано-Франківську, оскільки відчуває великий потяг до вивчення рідної мови, культури, мистецтва. Його виставка в Івано-Франківську вперше відкрилася у 1962 р. Її через декілька днів закрили, бо не відповідала духу соцреалізму. Дуже швидко він стає одним з найяскравіших представників шістдесятників – унікального явища в українській історії минулого століття.

Попри те, що Заливаха реалізує себе як самобутній художник, його не сприймають на офіційному рівні. Він не служив жодній владі і не робив жодної спроби їй сподобатися. Справжнє живе мистецтво він порівнював із крихітною сталевою танцюючою блохою, зробленою майстрами в Англії. Московити захотіли переплюнути в майстерності англійців. «Косой Левша» підкував блоху, але вона вже не танцювала. Для Заливахи підкована блоха символізувала радянський соцреалізм в мистецтві.

28 серпня 1965 р. в квартирі Заливахи роблять обшук. Знаходять нелегальну літературу самвидаву. Суд звинуватив сорокарічного Опанаса Заливаху у веденні «антирадянської пропаганди й агітації». Вирок - 5 років таборів суворого режиму із забороною малювати. Табірна спадщина митця - оригінальна графіка, ескізи майбутніх творів, виконані кульковими ручками у невеличкому альбомі. Товаришам-в'язням вдавалося передавати на волю статті, деякі графічні роботи Заливахи, окремі з них були опубліковані в словацькій газеті «Дружно вперед».

Щорічно з 25 листопада до 10 грудня в Україні проводиться акція "16 днів проти насильства". Основна її мета — привернення уваги суспільства до проблем подолання насильства у сім'ї, жорстокого поводження з дітьми, ґендерно зумовленого насильства, протидії торгівлі людьми.

На знак підтримки учасники акції пов’язують помаранчевою стрічкою свій одяг. Це офіційний колір протидії домашньому насильству, що символізує світле та вільне від жорстокости майбутнє.

Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства» охоплює такі дати:

25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок;
1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом;
2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством;
3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями;
5 грудня – Міжнародний день волонтера;
6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі;
10 грудня – Міжнародний день прав людини.

Ця дата виникла не на порожньому місці. 25 листопада 1960 року трьох сестер Мірабаль, громадянок Домініканської Республіки, під час правління диктатора Рафаеля Трухільйо було вбито за опозиційну діяльність. Їхня смерть викликала лють у мешканців Домінікани, і за пів року по тому Трухільйо вбили. 17 грудня 1999 року ООН річницю смерти сестер визнала міжнародним днем боротьби з насильством проти жінок.
За статистикою ООН, кожна третя жінка в світі стикалася з фізичним або сексуальним насильством. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека проголошені Конституцією України найвищою соціальною цінністю. Ці базові норми зараз грубо порушує Росія, яка ось уже 11 років поспіль веде війну на знищення нашої держави й українського народу.
Український феміністичний рух веде свій відлік десь з другої половини XIX століття. Зараз це видається абсолютним дикунством, але в ті часи (не такі вже й давні) жінок, які не бажали обмежуватися патріархальним світським життям, вважали божевільними й намагалися ув'язнити до психіатричної лікарні, а панівна на той час євгеніка (дофройдівський рух) переконувала, що жінка, яка займається інтелектуальною діяльністю, не може народити здорову дитину, і що це є загрозою виродження людства. Особливу небезпеку становили жінки, які багато читали, бо книжки — це те, що руйнує звичний світ. Найяскравішими тогочасними письменницями-феміністками були Ольга Кобилянська, Наталя Кобринська, Олена Пчілка, ну і, звісно, Леся Українка, яка в 25 років пише свій перший драматичний твір "Блакитна троянда". Він став і першою в українській драматургії психологічною модерністською драмою, що характеризується глибоким зануренням у внутрішній світ і символволізмом. Блакитна троянда — образ духовного безтілесного кохання. Цей символ, втілений в образі Долорес, ми зустрічаємо ще в "Камінному господарі".

Із зарубіжних творів цього напрямку ми хотіли б звернути особливу увагу на роман "Вегетаріанка" південнокорейської письменниці Хан Канг. Критики називають цей твір практично домашнім трилером. Це справді доволі моторошна історія, подана через призму трьох людей — чоловіка героїні, свояка-художника і її старшої сестри. Сама ж головна героїня, яка одного ранку, прокинувшись, відмовилася їсти м'ясо, закінчує свої дні в психіатричній лікарні, уявляючи себе деревом. Де ж корені цього жаху? Хан Канг не дає однозначної відповіді на це питання. Висновки ви маєте зробити самі. Ну а ми запрошуємо вас до перегляду нашої виставки, де ми зібрали найцікавіші, на наш погляд, твори із зазначеної теми.

Сповідь після пекла Василя Рубана: Виставка однієї книги

В ці листопадові дні, коли майже кожної ночі ЗСУ рятують Київ від московських повітряних атак, хочеться порадувати читачів, відвідувачів сайту і наших потенційних читачів інформацією про подаровану читачами книжку «На протилежному боці від добра» Василя Рубана. Роман Василя Рубана критики порівнюють із «Пролітаючи над гніздом зозулі» американського автора Кена Кізі.
Василь Рубан — активний учасник українського відродження 1960-х. Народився на Київщині в родині вчителів. Закінчив Житомирський культ-просвітній
технікум і три курси Київського державного університету зі спеціальності українська мова і література. 1972 року його було заарештовано та звинувачено в антирадянській агітації та пропаганді. Василь Рубан, як і свого часу Левко Лук’яненко, непохитно відмовлявся давати свідчення по справі і про своїх знайомих. Непоступливому «впаяли» «примусове лікування». Запроторили до Дніпропетровської психлікарні чи в просторіччі – психушки. «Страшніше, ніж у тюрмі. Бо з тобою роблять що завгодно». Про цю видатну особистість проінформуємо Вас більш докладно окремою історично-бібліографічною довідкою.
Цей роман написаний Василем Рубаном через декілька років після його звільнення в 1978 році з психіатричних лікарень Дніпра, Казані та Глевахи, де автора лікували від свободумства. Вперше опублікований у 1992 році в журналі «Київ», був нагороджений «Літературною премією імені Євгена Маланюка». У 2014 році Всеукраїнським товариством «Просвіта ім. Тараса Шевченка» роман було номіновано на здобуття Шевченківської премії. У 2015 році видавництвом «Ярославів Вал» роман опублікований окремою книгою разом з романом Василя Рубана «Любиш – не любиш».
Героєм майже автобіографічного роману «На протилежному боці від добра» виступає сам Василь Рубан. Олесь Гончар, який одним із перших читав та рецензував твір, назвав роман «автобіографічною сповіддю». Автор каже, що перебуваючи там, у справжньому пеклі на землі, вірити в добро йому допомагали добрі люди, які зустрічалися навіть серед працівників найжорстокіших інституцій каральної психіатрії. Сам роман починається епіграфом від Олеся Гончара: «Вночі дочитав роман Василя Рубана («На протилежному боці від добра») в журналі «Київ». Не знаю, чи це роман, чи просто автобіографічна сповідь, але річ незвичайної сили… В наш час Україна нечасто бачить людей мужніх, більше крутіїв, хитрунів …а тут просто козацька мужність. Фінальна сцена блискуча». Ось ця неперевершена за трагізмом картина побачення із сім’єю після ув’язнення: «Я сидів, обнявши своїх дітей, і розумів, що батько для дітей — це сонце. Що злочинно залишати дітей без батька. Але і Україна була в неволі, і мій народ зникав, і своїми стражданнями я його не порятував. Десь далеко бриніла думка, що треба збиратися на силі, щоб кинутись під танк, але поки що я обнімав своїх дітей і сміх, змішаний із сльозами, бринів у моїх примружених очах...»
Василь Рубан в цій книжці – це безоглядна щирість і відвертість. Подеколи – навіть собі на шкоду. Це революціонер без страху і сумніву. Найбільше боявся страху безчестя. У романі згадуються такі творці української культури та державності, як Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Микола Плахотнюк, Леонід Плющ та інші. Є і інші цікаві особистості. Зокрема Борис Євдокимов, провідний діяч НТС (закордонна радіостанція НТС вела свої радіопередачі на Радянський Союз на коротких хвилях - 26 м) поза очі називав Василя Рубана «зоологічним націоналістом».
І, насамкінець, процитуємо Михайла Слабошпицького, який разом з Василем Рубаном поступив в Київський університет у 1964 році: «У нас чимало першокласних, як гадається мені й за світовими мірками, письменників. На жаль, наше суспільство в час неймовірної гуманітарної катастрофи й звичайної варваризації не доросло до них. Але слава Богу, що всі ці тексти – і саме українською мовою – є. Можливо, їх належно сприймуть та оцінять майбутні покоління, які успішно переростуть убогий інтелектуальний та естетичний рівень наших сучасників. І поміж цих першокласних письменників є автор із такою похмуро унікальною долею – Василь Рубан. Той, хто знайшов у собі силу написати свою скорбну книгу. Свою сповідь після пекла».

Книжкова виставка «Сльози землі: пам’яті жертв Голодоморів в Україні» (До Дня пам’яті жертв Голодоморів в Україні)

22 листопада 2025 року в Україні відзначається День пам’яті жертв Голодоморів — день скорботи і вшанування мільйонів українців, чиї життя були обірвані внаслідок масових голодів, штучно спричинених у ХХ столітті. Голодомори 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 років стали одними з найтрагічніших подій національної історії, позбавивши країну цілих поколінь та залишивши глибокі рани в суспільній пам’яті. Найтрагічнішим та найжахливішим за наслідками став масовий голод 1932-1933 рр. Відомо, що за цей період від голоду, штучно та планомірно впровадженим в життя верхівкою радянської влади, загинуло понад 7 мільйонів осіб.
Цей день має нагадати про важливість збереження історичної правди, шанування національної пам’яті та недопущення повторення подібних трагедій у майбутньому. Традиційно о 16:00 українці запалюють свічку пам’яті, яка символізує світло душ невинно загиблих. Усвідомлення минулого — це крок до збереження власної ідентичності та відповідальності за майбутнє.
До Дня пам’яті жертв Голодоморів у бібліотеці ім.Петра Панча представлено книжкову виставку «Сльози землі: пам’яті жертв Голодоморів в Україні». Метою експозиції є вшанування мільйонів безвинно загиблих та привернення уваги до трагічних сторінок історії України.
Запрошуємо користувачів бібліотеки ознайомитися з експозицією та вшанувати пам’ять жертв Голодоморів, зберігаючи та передаючи наступним поколінням правду про одну з найтрагічніших сторінок української історії.

Бібліотека ім.Петра Панча проводить навчання з цифрової грамотності

Бібліотека ім.Петра Панча — Хаб цифрової освіти — постійно допомагає своїм відвідувачам опановувати нові цифрові сервіси, надає безкоштовні консультації з користування ноутбуками, смартфонами, планшетами, комп’ютерними програмами чи мобільними застосунками. Заняття проводять координатори Хабу, які пройшли спеціалізоване навчання від регіонального тренінгового центру для бібліотекарів з 10 по 14 листопада 2025 року, де протягом тижня вони вдосконалювали свої цифрові компетенції, навички із проведення тренінгів, знання про комунікації, роботу зі штучним інтелектом та організацію діяльності бібліотек-Хабів. Навчання проходило у межах проєкту «Бібліотеки розвивають цифрову грамотність задля посилення стійкості громад та відновлення», що втілює ВГО Українська бібліотечна асоціація за підтримки Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні у межах «Проєкту підтримки Дія», що реалізується за фінансування Швеції, та у співпраці із Міністерством цифрової трансформації України.

Це вже третій етап спільної роботи партнерів над розвитком бібліотек - Хабів цифрової освіти по усій країні. У 2023 році партнери реалізували проєкт у 12 областях країни та презентували посібник «Бібліотеки – Хаби цифрової освіти», покликаний допомогти організувати ефективну діяльність Хаба цифрової освіти у бібліотеці. У 2024 році охопили вже 22 області та місто Київ та понад 25 000 користувачів Хабів. У межах проєкту в 2025 році також готують друге, доповнене електронне видання посібника «Бібліотеки – Хаби цифрової освіти» з новими актуальними темами у діяльності Хабів цифрової освіти. Раніше Мінцифра за підтримки ПРООН в Україні та Швеції також розробили онлайн-курс «Базові цифрові навички для людей елегантного віку» для платформи Дія.Освіта. Він спеціально створений для людей старшого віку, аби допомогти їм навчитися користуватися смартфоном та електронними послугами у найрозповсюдженіших життєвих ситуаціях.

Пропонуємо всім відвідувачам скористатись можливістю і завітати до бібліотеки ім.П.Й.Панча на індивідуальну консультацію з підвищення цифрової грамотності.

Книжкова виставка "Уроки Майдану: боріться — і перемагайте" (До Дня Гідності та Свободи)

Щороку 21 листопада ми вшановуємо Гідність і Свободу — два стовпи, на яких тримається наша нескорена нація. Цього дня ми згадуємо Майдан, згадуємо тих, хто вийшов на холодні київські вулиці заради честі, волі та права бути людьми у вільній країні.

Майдан — це символ народу, який здатен піднятися, коли топчуть його права, і сказати своє вічне: «Ми є! Ми будемо!» Як колись козаки боронили волю на Січі, так і наші сучасники стали плечем до плеча — студенти, вчителі, робітники, науковці, митці. Кожен відчував, що саме в ті дні вирішується доля майбутніх поколінь. На Майдані знову ожив той самий незламний козацький дух, що передавався від покоління до покоління — від запорожців до вояків УПА, від шістдесятників до захисників сьогодення.
Цей день нагадує нам, що гідність не дається раз і назавжди, її треба відстоювати, захищати, плекати в серцях дітей, у книгах, у щоденній праці.

Саме тому у бібліотеці ми відкриваємо книжкову виставку «Уроки Майдану: боріться — і перемагайте», де представлені видання, які зберігають пам’ять про події, що змінили Україну. Ці книги розповідають про сміливість беззбройних перед озброєними, про тепло чайників у наметах і холод барикад, про пісні, що лунали над натовпом, мов молитви, і про сльози матерів, які втратили найкращих синів. Але водночас — про надію, віру та любов до Батьківщини, яка сильніша за кулі.
Майдан навчив нас головного: свобода не приходить ззовні — вона живе в серці кожного, а перемога завжди за тими, хто бореться.

Сьогодні, коли Україна знову проходить через важкі випробування, ми маємо пам’ятати уроки Майдану: бути єдиними, допомагати одне одному, плекати добро, підтримувати правду, зберігати пам’ять.

Адже той, хто пам’ятає своїх Героїв, — непереможний.

Запрошуємо всіх відвідати нашу виставку, перегорнути сторінки книжок, у яких звучить живий голос Майдану, — голос тих, хто змінив хід історії.

Слава Україні! Героям Слава!

Розмовний клуб з англійської мови «Talk time»

Сьогодні пройшов останній перед канікулами розмовний клуб з англійської мови «Talk Time».

Сьогодні бібліотека ім. П. Й. Панча отримала подяку від Голосіївської РДА

До Дня працівників культури та майстрів народного мистецтва бібліотека ім.П.Й.Панча була відзначена подякою від Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.

Відзнака є визнанням сумлінної праці колективу бібліотеки, його внеску у розвиток культурного життя громади, популяризацію читання та підтримку творчих ініціатив мешканців району.

Щиро дякуємо за почесну нагороду!

Розмовний клуб з англійської мови «Talk time»

Два дні поспіль у бібліотеці імені Петра Панча успішно працював розмовний клуб з англійської мови «Talk Time». Якщо ви хочете вдосконалити свої навички спілкування англійською та познайомитися з цікавими людьми — приєднуйтесь до нашого клубу, який збирається кожного понеділка та вівторка об 11:00.

Відкриття художньої виставки "Діалоги з тишею": Коли творчість обʼєднує покоління

Сьогодні мистецький простір нашої бібліотеки обʼєднав у своїх стінах викладацький досвід і юнацьку сміливість, майстерність іменитих художників і свіжий студентський погляд.
Задумуючи нову виставку, ми завжди ніби пірнаємо у незвідану річку — ніколи не знаєш, які несподівані пороги, стрімкі вирії чи підводні течії зустрінуться на шляху. Мистецький вирій КНУТД виявився дуже глибоким і багатогранним. Він запропонував глядачам поринути у сам процес пошуку істини, де кожен митець — чи то досвідчений викладач, чи студент-початківець — долав свої "пороги" і "вирії" на шляху до завершеного художнього образу.
Експозиція охоплює вражаючий спектр: насичені кольором полотна викладачів, які діляться своєю філософією через глибокі образи, одразу задаючи високу планку майстерності та сміливі і навіть дещо провокаційні роботи студентів, що досліджують актуальні соціальні та естетичні питання.
На відкритті виставки мистецька молодь наголосила на тому, як важливо бачити свої роботи поряд із творами своїх наставників. Це дає їм відчуття причетності до великої художньої спільноти та надихає на більш глибокий і ризикований пошук.
Тому побажаємо, щоб виставка "Діалоги з тишею" стала потужним каталізатором для подальшого розвитку молодих талантів. Нехай ця виставка надихне і студентів, і викладачів на нові, ще більш несподівані "занурення" у світ мистецтва, а їхня спільна творча течія завжди залишається сильною та живою.
Запрошуємо всіх охочих відвідати виставку в бібліотеці ім.П.Й.Панча (вул.Велика Васильківська, 90), щоб відкрити для себе нові імена у сучасному українському дизайні та мистецтві.