«Самотність, труд, мовчання Володимира Свідзінського» (До 140-річчя від дня народження)

Книжковою виставкою «Самотність, труд, мовчання Володимира Свідзінського», присвяченою 140-річчю від дня народження спаленого живцем митця, бібліотека ім. Петра Панча вшановує цю видатну людину з когорти найталановитіших українських поетів минулого століття. Свідзінський міг би бути окрасою будь-якої літератури, але натомість був фізично знищений комуністичним режимом і навмисне викинутий з історії літератури тими ж комуністичними ідеологами. «Приклад Свідзінського унікальний тим, що, виявляється, можна було жити в Радянському союзі, писати вірші, бути членом Спілки письменників, мати членський квиток за підписом самого Горького  — і при цьому не бути письменником радянським…», — пише літературознавець Елеонора Соловей. Доля Свідзінського вражає уяву тих, хто відкриває його для себе: він прожив тихо й непомітно, трагічну загибель свою передбачив у пророчих віршах, архіву його не існує, як немає і могили.

У книжках Володимира Свідзінського — «Ліричні поезії» (1922 р.), «Вересень» (видана власним коштом у 1927 р.) і «Поезії» (видана у 1940 р. за сприяння Юрія Яновського) тодішня радянська літературна критика бачила не лише «фаталізм», а й «безперспективне буржуазне світорозуміння». Наш перший український внутрішній емігрант був вільною людиною в гулагівській Україні, хоча життя його, за словами Елеонори Соловей, протікало в безпросвітних злиднях.
У полум'ї війни згоріли значна частина рукописів поета. Лише 96 поезій В.Свідзінського вивіз в еміграцію також проклятий радянськими ідеологами молодий поет Олекса Веретенченко (найкраща дебютна збірка поезій з часів Павла Тичини!). Вони були видані у Мюнхені з додатком інших віршів окремою збіркою під авторською назвою «Медобір» 1975 року. Першим світовий масштаб поезії Свідзінського збагнув у своєму маленькому шедеврі «Зникоме розцвітання» Василь Стус, який поставив його у промовистий ряд Гете — Свідзінський — Рільке. 

«Шевченко, Франко і Леся — хліб насущний, без якого ніщо, ні людина, ні культура, жити не можуть. Але Свідзінський — це найпрекрасніша з квіток, що їх українська людина зростила у своєму саду». І далі: «Свідзінський для мене – найпотрібніший з українських поетів». Ці слова належать французькому славістові Емануїлу Райсу. Про особливості поетичної майстерності Володимира Свідзінського йдеться у дуже цікавому есе Костянтина Москальця «Тихий модернізм Свідзінського» (Москалець Костянтин. Стежачи за текстом. Львів: Видавництво Старого Лева, 2019). Про взаємодію «розуму і серця» в поезії Володимира Свідзінського розповідається у статті Елеонори Соловей «Розмаїття світів (Соловей Елеонора. Поезія пізнання: Філософська лірика в сучасній літературі. Київ, Юніверс, 1999). Як детектив можна читати її ж статтю «Зберігати вічно… до 1967 року» (про слідчу справу Володимира Свідзінського)» (журнал «Слово і час», №9 (585) за вересень 2009 р.). Рекомендуємо прочитати статті про Володимира Свідзінського авторства Юрія Лавриненка, Яра Славутича, Валерія Шевчука, спогади Ігоря Муратова, представлені в нашій виставці. 

Ще раз звертаємо увагу на те, що популярність Володимира Свідзінського в інтелектуальних колах шістдесятників та і у частини свідомих українців (і не тільки українців!) була дуже високою. Поет приваблював своєю неголосною і водночас по-особливому промовистою модерною поезією. Він не оспівував радянський лад, проте не було у нього відверто антирадянських рядків. Привертала увагу й незмінність особистості Володимира Свідзінського, абсолютно непристосованого до реалій радянщини. Він культивував свій нонконформізм, і саме це стало причиною його трагічної загибелі та несправедливого забуття. Його поезії переписували й завчали напам’ять, а зі згортанням «хрущовської відлиги» активно поширювали в самвидаві. Остаточно заборонити творчість В. Свідзінського і стерти його ім’я з літературної мапи, попри значні потуги, владі так і не вдалося. Звертаємо особливу увагу на Елеонору Соловей, чудову дослідницю, яка присвятила своє життя вивченню життя та творчості Володимира Свідзінського. У свої роботі «Невпізнаний гість: Доля і спадщина Володимира Свідзінського» (Київ, Наукова думка, 2016) авторка досліджує життя та творчість цього поета, розкриваючи різні аспекти його спадщини та внеску в українську культуру. А її «Притча про поетів» (Київ, Дух і літера, 2018) чекає на Вас в нашій бібліотеці.