Олена Пчілка - барви особистости та феномен духу (до 175-річчя від дня народження)

Сьогодні виповнюється 175 років від дня народження Олени Пчілки (1849 -1930) – української письменниці, мецената, перекладача, етнографа, фольклориста, публіциста, громадського діяча, першої в Україні жінки-академіка.
До цієї дати бібліотека ім. П. Й. Панча підготувала історико-бібліографічну довідку.
Олена Пчілка (Ольга Петрівна Драгоманова, в одруженні – Косач) народилася 29 липня 1849 року в місті Гадячі на Полтавщині. Батько майбутньої письменниці Петро Якимович Драгоманов був людиною високоосвіченою та передовою для своєї доби, знав іноземні мови, передплачував книжки й журнали. Початкову освіту здобула вдома, продовжила навчання в Київському зразковому пансіоні шляхетних дівчат. В Києві Олена мешкала в свого брата, Михайла Драгоманова, згодом відомого публіциста й громадського діяча, який мав великий вплив на формування її світогляду. Ця пора дала Олені Пчілці багато. Опинившись у середовищі «Старої громади», вона переймається їхніми поглядами, тут знайомиться з Михайлом Старицьким і Миколою Лисенком. У 19 років Ольга виходить заміж за Петра Антоновича Косача й переїздить із ним до Звягеля. Попри сімейні клопоти Олена Петрівна вивчає народний побут і народну творчість, записує пісні, обряди тощо. У 1876 році в Києві вийшла друком книжка Олени Пчілки «Український народний орнамент», яка принесла їй славу першого в Україні знавця цього давнього й самобутнього різновиду народного мистецтва. 25 лютого 1871 року в сім’ї Косачів народилася друга дитина – донька Лариса, яка згодом стане відомою всьому культурному світові письменницею під псевдонімом Леся Українка. У 1879 році сім’я переїхала до Луцька, а 1880 року – до села Колодяжного Ковельського повіту, де вони купили невеличкий маєток. Саме в Колодяжному почалася активна художня творчість і видавнича діяльність Олени Пчілки. У тому ж році вона закінчила підготовку до друку невідомих до того читачеві «Співомовок» Степана Руданського. З 1883 року вона починає друкуватися у львівському журналі «Зоря», допомагає Михайлові Старицькому у виданні альманаху «Рада». Багато праці доклала Олена Пчілка разом із галицькою письменницею Наталею Кобринською до видання альманаху жінок-письменниць «Перший вінок» (1887). У 1886 році вийшла друком поетична збірка Олени Пчілки «Думки-мережанки». Слідом за першою збіркою письменниця друкує нові й нові свої поезії. Також Олена Пчілка – автор багатьох оповідань, у яких змальовано життя тогочасної української інтелігенції. Серед кращих творів – «Товаришки», «Світло добра і любови», «Солов’їний спів», «За правдою». Писала спогади й нариси про видатних діячів української культури. З 1906 до 1914рр. – редактор і видавець журналу «Рідний край» із дитячим додатком «Молода Україна», який став першим періодичним виданням для дітей у Наддніпрянській Україні, газети «Гадяцького земства» (1917 – 1919). Писала вона й п’єси, організувала аматорський дитячий театр. Її талант виявився також у перекладацькій діяльності. Перекладала як російських класиків, так і світових геніїв. Соціалізм Олена Пчілка не сприйняла, вважала його утопією. У 1920 році її заарештували за контрреволюційні виступи. Після звільнення жила в Могилів-Подільському, з 1924 року – в Києві. Працювала в комісіях Всеукраїнської академії наук, з 1925 – член-кореспондент ВУАН. Попри всілякі заборони спілкувалася Олена Пчілка виключно українською мовою, була справжньою українською націоналісткою. Одного разу різко виступила проти святкування в українських "Просвітах" ювілею Льва Толстого. "А чому не Шевченка?" - спитала вона. На шевченківському святі Олена Пчілка вийшла на сцену й обгорнула бюст Кобзаря синьо-жовтим прапором, а коли комісар Крамаренко скинув прапор на землю, підняла його й крикнула:"Ганьба Крамаренкові!" Восени 1929 року до неї в двері постукали співробітники ГПУ. На той час Олена Пчілка вже не могла підвестися з ліжка. 

Вони шукали щось у кімнаті, але не знайшли:

- Адєвайтєсь, пайдьом с намі!

- Я сама не можу йти. Я тепер ходжу, тільки як мене підтримують.

Ґебіст пішов дзвонити до вищого начальства:

- Старуха бальная і нє ходіт. Шта дєлать с арєстованнай?

Прийшов наказ: "Может аставацца". 
Померла вона 4 жовтня 1930 року в Києві. Похована на Байковому кладовищі.

В біліотеці ім. П. Й. Панча ви можете ознайомитися з її творчою спадщиною. 

Переходимо на літній графік роботи

Шановні користувачі!

Повідомляємо вам, що з 1 липня по 31 серпня 2024 року бібліотека переходить на літній графік роботи.

Бібліотека обслуговує користувачів:

📅З понеділка по четвер – 11:00-19:00

📅П’ятниця – 11:00-17:45

😎Субота, неділя – вихідні дні.

🎈Останній четвер місяця – санітарний.

Книжкова виставка "Конституція України - основа всіх основ"

Шановні читачі! 

Пропонуємо Вашій увазі книжкову виставку "Конституція України - основа всіх основ".
Конституція України – Основний Закон країни, відповідно до ст. 1 якого Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою, демократичну суть якої конкретизує ст. 5, проголошуючи Україну республікою за формою правління, а також закріплюючи в українській державі принцип народовладдя.
Термін "Конституція" вживали ще в період рабовласництва та феодалізму. В епоху буржуазних революцій XVIII ст. Конституція відіграє роль основного правового акта держави, який визначає основи її політичного та економічного ладу.
Зазначимо, що наша Конституція, відома як Конституція Пилипа Орлика, прийнята 5 квітня 1710 року, була однією з перших не лише в Європі, а й у світі. Затверджено її як "Правовий Уклад та Конституція відносно Прав і Вольностей Війська Запорозького".
Конституція Пилипа Орлика засвідчила, що українці - свідома нація, яка боролася й буде боротися за свої права та ідею. І хоча цей «Правовий уклад» чинності не набув, оскільки був написаний в умовах вигнання, але принципи, закладені в Конституції, свідчили про зародження поглядів на демократичний устрій організації війська та про його національну ідентифікацію в межах суверенної держави вже на початку XVIII століття.
Конституція УНР від 29 квітня 1918 року - також помітне явище в розвитку конституційного законодавства України. Після проголошення УНР постало питання про необхідність прийняття Основного Закону. Його принципові засади від імені конституційної комісії сформулював Михайло Грушевський. В основу Конституції було покладено ідею поділу влади з метою гарантування демократичного розвитку української держави.
Після проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року постало питання про конституційні засади нової держави. Згідно з Законом України "Про правонаступництво країни" до ухвалення нової Конституції України мала діяти Конституція Української РСР.
Наступні роки в конституційному процесі були складними. 11 березня 1996 року конституційна комісія схвалила проєкт Основного Закону та передала його на розгляд Верховній Раді, яка 24 квітня прийняла його за основу. 5 травня 1996 року було створено Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради України з доопрацювання проєкту Конституції, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У червні комісія закінчила свою надскладну роботу, адже до проєкту було подано понад 5000 змін і доповнень.
28 червня 1996 року було прийнято нову Конституцію України. Україна - єдина держава на пострадянському просторі, яка парламентським шляхом отримала свою нову демократичну Конституцію.
Згідно зі статтею другою "Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною".
Під час війни, яку веде проти нас Росія, ми захищаємо свої кордони, закріплені, зокрема, й Основним Законом. А по закінченні війни прагнемо мирного життя в справжній, не декларативній, правовій українській державі.

Перегляд художнього фільму "Великі очі"

5 липня о 14:00 запрошуємо вас на перегляд художнього фільму "Великі очі" (режисер Тім Бертон).

Заснована на реальних подіях драма, що розповідає про життя художниці Маргарет Кін, автора неймовірно популярних, зворушливих портретів дітей з величезними очима. Чоловік художниці Волтер Кін видавав її роботи за свої, пояснюючи це тим, що картини, намальовані жінками, погано продаються. Завдяки цій брехні він здобув світову популярність, але Маргарет вирішує повернути собі авторство ...
Вхід вільний.

«Андрій Лаговський» Агатангела Кримського - перший український модерністський інтелектуальний філологічний роман

Агатангел Кримський

«…Не читайте того, що вам ворушить нерви: не читайте щоденних газет…»

Агатангел Кримський

Цього року в бібліотеку ім. Петра Панча надійшов роман «Андрій Лаговський» (Київ, Віхола, 2023) Агатангела Кримського, який ми замовляли для нашої бібліотеки більше року тому. Шанований нами літературознавець Володимир Панченко у своїй книжці «Літературний ландшафт України. ХХ століття. 50 «слайдів» (Київ, Ярославів Вал, 2019) в хронологічному додатку про 100 кращих творів української літератури ХХ століття поставив цей роман на четверте місце після «Дороги»(1901) Василя Стефаника, «Землі»(1901) Ольги Кобилянської і «Мойсея» (1905) Івана Франка.
Це перший український модерністський інтелектуальний філологічний роман, якому присвячена наша невеличка книжкова екпозиція.

Розмовний клуб з англійської мови «Talk Time»

Як завжди по вівторках в нашій бібліотеці відбулося зібрання розмовного клубу з англійської мови "Talk Time".
Зустріч у клубі "Talk Time" - це не лише можливість попрактикуватися в англійській мові, але й чудовий спосіб розширити коло своїх знайомств та отримати нові знання.
Якщо ви хочете покращити свою розмовну англійську мову та знайти нових друзів, тоді завітайте до нашого розмовного клубу "Talk Time".

Благодійні надходження

Наша бібліотека отримала чудовий подарунок від добрих, небайдужих людей. 

Переконані, що ці шикарні видання стануть окрасою нашого фонду.
Щиро вдячні тим, хто розуміє значення книги в розвитку особистості й робить добро в цей надскладний час!

Літературна зустріч у бібліотеці ім. П. Й. Панча: Київський всесвіт з вікон будинку Роліт

5 червня бібліотека ім. П. Й. Панча стала свідком зворушливого та захоплюючого дійства – літературної зустрічі учнів 7-8 класів Спеціалізованої школи № 135 "Київський всесвіт з вікон будинку Роліт".
Талановиті юні дослідники презентували свої краєзнавчі роботи, присвячені будинку Роліт, який розташований поруч зі школою.
З захопленням та щирою емоцією вони ділилися зі своїми однолітками та гостями заходу цікавими фактами з історії цього знакового місця, яке колись було осередком творчого життя багатьох видатних українських письменників та поетів.
Літературна зустріч стала не лише платформою для презентації дослідницьких робіт, але й справжнім святом поезії та музики.
Учні декламували вірші авторів, які жили у будинку Роліт, та співали їхні пісні, наповнюючи бібліотеку щирими емоціями та атмосферою творчого натхнення.
Співробітники бібліотеки не залишились осторонь - бібліотекар І категорії Редько А. Г. презентував юним дослідникам книги по темі Роліт з фондів бібліотеки.
Учні з ентузіазмом скористалися можливістю не лише поглибити свої знання про історію будинку Роліт, але й ближче познайомитися з творчістю письменників, які жили та творили в його стінах.
Літературна зустріч у бібліотеці ім. П. Й. Панча стала чудовим прикладом того, як можна запалити серця дітей літературою, виховати у них любов до рідного слова та повагу до історичного минулого.
Щиро вдячні педагогам та учнім Спеціалізованої школи № 135, та сподіваємося, що такі зустрічі у новому учбовому році стануть регулярними.

Подорож у минуле: лекція про річку Почайна "До витоків легендарної річки. Український Йордан"

5 червня у бібліотеці ім. П. Й. Панча відбулася захоплююча лекція про історію річки Почайна, яку провів історик та краєзнавець Вадим Перегуда.
Вадим Перегуда багато років присвятив дослідженню цієї річки, яка колись відігравала важливу роль у житті Києва.
Під час лекції він поділився своїми знахідками та теоріями про витоки Почайни.
Згідно з його версією, пошук витоків слід вести в районі Вишгорода, на північ від хутора Редьки.
Вона живилася численними маленькими річками та джерелами, а також весняними розливами Дніпра.
На лекції були продемонстровані унікальні мапи з реконструкцією витоків Почайни, розроблені на основі деталізованої військової карти 1932 року.

Ці мапи дають нове уявлення про географію та гідрологію стародавнього Києва.
Вадим Перегуда також розповів про свої цікаві знахідки, на які він натрапив під час досліджень.
Лекція Вадима Перегуди стала справжньою подорожжю у минуле.
Вона допомогла слухачам по-новому поглянути на історію Києва та його річкових систем.
Ми щиро дякуємо Вадиму Перегуді за цікаву та змістовну лекцію!

Людина, яка підкорила небо. Київські адреси Ігоря Сікорського ( До 135-річчя від дня народження)

Ігор Сікорський

«… зупинятися лише на оплакуванні втрат – згубно. Треба багато працювати, щоб з наявного болота вийти на широку дорогу та просуватися вперед…».

Ігор Сікорський

«Історія будинків буває інколи цікавішою за людське життя».

Костянтин Паустовський

У 1993 р. в газеті «Правда України» під короткою гранично адресною назвою «Моя Тарасівська» відомий публіцист і письменник Григорій Кіпніс (літературний псевдонім К.Григор’єв) розповів про те, хто в різні роки мешкав на Тарасівській: «Це була вулиця поетів, художників, архітекторів, професорів, адвокатів, лікарів... Одне слово, вулиця інтелігентів. Але передусім і найбільше — вулиця поетів. Чи не тому, що сама Тарасівська — як поезія. Така питомо київська, вся в каштановому цвіту, вся в пахощах бузку, з камінною бруківкою, що круто збігає у бік річки нашого дитинства Либеді, з вузькими тротуарами з жовтої цегли, зворушливо описаної свого часу Паустовським, гарна, затишна, тиха. Знали поети, де жити і складати вірші...». І в іншому місці: «Так складалося, що медики або селилися тут, або просто народжувалися на Тарасівській, а потім уже ставали першокласними лікарями». Завдяки таким вулицям, як Тарасівська, багато в чому створювалася духовна аура Києва. «...У характері тодішнього київського життя, — писав Костянтин Паустовський, — ...у самій його південній мальовничості і — хтозна, — може, навіть у блиску та свіжості київських весен і в пишному цвітінні київських каштанів містилися, як тоді казали, якісь «флюїди», що породжували підвищений потяг до мистецтва». 

Тут народився Максим Рильський, що провів свої дитячі роки поза Києвом — у Романівці на Житомирщині. Жив на Тарасівській й інший поет — Лев Озеров, який згодом переїхав до Росії й перекладав там твори українських авторів, у різний час мешкали на Тарасівській Анна Ахматова (уроджена Горенко) (в будинку № 25) і Максиміліан Волошин (у будинку №4). У будинку, розміщеному поруч із «садибою Чайки», жив відомий український поет Василь Еллан-Блакитний. А на фасаді будинку №14 можна бачити меморіальну дошку, яка сповіщає, що тут у березні 1889 року жила і працювала Леся Українка.
Родина відомого київського військового лікаря Микити Маньківського жила тут у двоповерховому будинку під номером 20. Позаду основної споруди їхнього будинку стояв у дворі двоповерховий флігель, що його орендував професор історії, член Української Академії наук Микола Василенко, майбутній міністр освіти за гетьманського правління. 

У будинку під номером 18 мешкав ще один завідувач кафедри університету — професор-психіатр Іван Сікорський, батько знаменитого авіаконструктора Ігоря Сікорського, 135-річчю від дня народження якого присвячна наша книжкова полиця. 

Науково-популярна лекція «Польова квітка українського живопису Катерина Білокур»

Українська земля подарувала світові безліч видатних особистостей - багато художників, композиторів, акторів, спортсменів, політиків, вчених, мислителів, архітекторів, письменників народилися в Україні або мають українське коріння.
Окреме місце серед найяскравіших зірок на творчому небосхилі України займає художниця-самородок Катерина Білокур, видатний талант та тяжку життєву долю якої ми згадували сьогодні у бібліотеці ім.П.Й.Панча на лекції історика, культуролога, заслуженого працівника культури України Світлани Петровської «Польова квітка українського живопису Катерина Білокур».
Майбутняя мисткиня народилася в селі Богданівка (зараз Яготинський район Київської області). Малювати вчилась сама - вугіллям на стіні хати, саморобними фарбами на шматку тканини або просто паличкою на землі. Катерина не мала шкільної освіти, що завадило їй вступити до Миргородського технікуму художньої кераміки та театрального коледжу в Києві.
Зробити перші кроки на шляху професійного малярства їй допомогли педагоги Іван Григорович та Ніна Василівна Калити.
Не зважаючи на усі труднощі, художниця самовіддано працювала: могла пройти пішки кілька кілометрів у сусіднє село, щоб намалювати півонії. Квітів вона ніколи не зривала, вважала їх живими істотами і завжди малювала їх тільки на природі.
Заради малювання відмовилася від пропозиції вийти заміж, бо тоді її талант поглинули б діти та домашні турботи. Живопис став її єдиною любов'ю й захопленням. Батьки хотіли, щоб дочка була "як усі", забороняли Катерині малювати, нищили малюнки. У листопаді 1934 року Катерина Білокур, доведена до відчаю, побігла топитися до річки. Зайшла по груди у крижану воду і стояла там, прощаючись із життям. На щастя, це побачила її матір і майбутню всесвітньо відому мисткиню вдалося врятувати.
Особливу роль у її долі відіграла відома українська оперна співачка Оксана Петрусенко. В 1940 році Білокур написала їй листа й додала до нього свій малюнок калини. Малюнок так вразив співачку, що та знайшла Катерину, щоб познайомитися з талановитою художницею особисто. В 1940 році в Полтаві завдяки активності Петрусенко відбулася персональна виставка Білокур. Після цього доля стала до Білокур прихильною: її виставки тривали в усьому Союзі, а 1954 року вона взяла участь у Міжнародній виставці в Парижі, де її роботами захопився Пікассо. "Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї весь світ", — казав він.
У хаті родини Білокурів у Богданівці у 1977 році відкрили Музей-садибу Катерини Білокур, на території якого знаходиться памятник видатній мисткині, створений її племінником Іваном Білокуром.
Також колекція полотен Катерини Білокур знаходиться у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, розташованого на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

Дякуємо Світлані та Володимиру Петровським за цікавий екскурс у життя та творчість українки, що вразила весь світ своїми квітами.

Розмовний клуб з англійської мови «Talk Time»

Сьогодні у бібліотеці, як завжди по вівторках, відбулося зібрання розмовного клубу з англійської мови "Talk Time".Зустріч у клубі "Talk Time" - це не лише можливість попрактикуватися в англійській мові, але й чудовий спосіб розширити коло своїх знайомств та отримати нові знання.
Якщо ви хочете покращити свою розмовну англійську мову та знайти нових друзів, тоді завітайте до нашого розмовного клубу "Talk Time".

Українські діти - безневинні жертви війни (До Міжнародного дня безневинних дітей - жертв агресії)

Степан Чубенко

Більше ніж 1899 дітей постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії РФ. Станом на ранок 27 травня, за офіційною інформацією ювенальних прокурорів, 548 дітей загинули та понад 1351 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Найбільше постраждало дітей у таких областях: Донецькій — 532, Харківській — 378, Херсонській — 152, Дніпропетровській — 139, Київській — 130, Запорізькій — 108, Миколаївській — 105.
27 липня 2014 року український школяр і патріот, воротар футбольного клубу «Авангард» (Краматорськ), був закатований і розстріляний бойовиками так званої «ДНР» за жовто-блакитну стрічку на рюкзаку та проукраїнську позицію.
22 лютого 2015 року у Харкові проходила хода на підтримку єдності України. Проросійські терористи заклали міну неподалік від харківського палацу спорту, загинуло четверо людей. Серед них — 15-річний школяр та громадський активіст Даня Дідик.

Даня Дідик

Це були перші, але, на превеликий жаль, не останні жертви серед дітей у розв’язаній росією війні.
8 квітня 2022 року російський агресор завдав ракетного удару по залізничному вокзалу у Краматорську, де загинули 7 дітей.
23 листопада 2022 року загинув 2-денний хлопчик, якого батьки хотіли назвати Сергійком. Не встигли… Російська ракета влучила у пологовий будинок у Вільнянську Запорізької області. Від вибуху Сергійка притиснуло бетонною плитою.

7-річний Максим Жарій у момент удару проходив обстеження у медичному центрі. Загинув разом із матір'ю.
8-річний Кирило з Херсона у момент вибуху чекав своїх рідних в припаркованому автомобілі… Родина втекла від окупації до Вінниці. Хлопчика поховали з його улюбленою іграшкою - ведмедиком.
23 квітня 2022 року в Одесі, через влучання ракети в житловий комплекс разом з мамою та бабусею загинула 3-місячна Кіра.
10 березня 2022 року в Маріуполі внаслідок російського обстрілу загинула 11-річна гімнастка Катерина Дяченко (художня гімнастика).. Дівчинка та її батько загинули одразу. Матір та брат потрапили до лікарні, яку згодом також було знищено авіаударом.
14 липня 2022 року від ракетного удару по центру Вінниці загинули троє дітей, серед них 4-річна Ліза Дмитрієва, яка в момент удару поверталася зі своєю мамою із занять із логопедом.

8 квітня, залізничний вокзал у Краматорську

26 травня 2022 року росіяни з систем залпового вогню та гаубиць “Піон” обстріляли спальний район на півночі Харкова. Серед загиблих 5-місячний Михасик. Під час обстрілу він був на руках у тата - родина прогулювалася вулицею. Рятувальники знайшли Михайла мертвим на дашку під'їзду. Туди дитину відкинуло вибуховою хвилею.
17 березня 2022 року внаслідок обстрілів російськими окупантами Нових Петрівців Київської області загинув 2-річний Степанко, який спав дома у своєму ліжечку.
5 квітня 2022 року на Київщині знайшли мертвим 4-річного Сашка. Його шукали близько 3-х тижнів. Коли почався ворожий наступ, Саша з бабусею намагалися втекти від окупації на човніякий перекинувся. Хлопчик та бабуся загинули.
16 грудня 2022 року під час масованого ракетного удару російська ракета влучила у житловий будинок у Кривому Розі. Загинув 1.5-річний хлопчик разом зі своїми батьками. 
12-річний Іван Меть загинув із матір’ю 5 березня 2022 року в Ірпені, коли вони намагалися евакуюватися з міста. Їх поховали у дворі їхнього житлового комплексу. Ідентифікувати загиблих вдалося лише за обгорілими документами, які знайщли в сумці мами Івана.

Майже кожного дня Україна зазнає нищівних ударів по своїй території, в якій гинуть її громадяни, і діти зокрема.

Діти Херсонського Будинку дитини,

яких Росія незаконно вивезла з України.

Скріншот із статті The New York Times

Також від початку повномасштабного вторгнення в Україну росія проводить цілеспрямовану політику депортації, викрадення та русифікації українських дітей, які опинилися на окупованих територіях.
В Україні офіційно підтверджена депортація чи примусове переміщення окупантами близько 20 тис. дітей.
Найбільше страждають діти, які з різних причин були позбавлені батьківського піклування — після того, як їхніх батьків заарештували чи вбили окупанти, внаслідок вимушеного розлучення у зоні бойових дій, діти-сироти чи вихованці інтернатів. Також дітей викрадають з українських державних установ на окупованих територіях, вивозять під виглядом поїздки у «літні табори», звідки вже не повертають до рідних.

Українським дітям надають російське громадянство, вивозять на територію рф, примусово усиновлюють, призначають «опікунів» та створюють перешкоди для возз'єднання з рідними і проживання на батьківщині. При цьому окупанти намагаються «перевиховати» дітей, проводять щодо них посилену русифікацію та нав'язування «російських цінностей».

Війна триває, і її наслідки Україна пам’ятатиме ще багато століть. Ми ніколи не пробачимо убивства безневинних дітей, які мали стати нашим майбутнім. Сподіваємося, що наша Перемога вже близько, і зовсім скоро більше не будуть гинути ні українські військові, ні мирні мешканці, ні діти. Слава Україні!

Курси англійської мови у бібліотеці

Сьогодні відбулося останнє цього семестру заняття з англійської у бібліотеці ім.П.Й.Панча. Бажаємо нашим студентам добре відпочити під час літніх канікул та з новими силами та натхненням зустрітися за місяць

Для тих, хто хоче приєднатись до групи, уся додаткова інформація
за тел. (044)287-40-46.

Науково-популярна лекція "До витоків легендарної річки. Український Йордан"

У середу, 5 червня, о 14:00 запрошуємо вас на науково-популярну лекцію "До витоків легендарної річки. Український Йордан". Лектор - Вадим Перегуда, історик, краєзнавець.
У лекції йтиметься про дослідження річки Почайна та пошук її витоків.
Вхід вільний.

"Війна не має забуття". Всесвітній день безневинних дітей - жертв агресії

Міжнародний день безневинних дітей, які постраждали від агресії, відзначають у світі щорічно 4 червня. Його було запроваджено відповідно до постанови Генеральної Асамблеї ООН від 19 серпня 1982 року. 

В Україні 4 червня вшановують пам'ять дітей, які загинули від агресії РФ, згідно з постановою Верховної Ради України від 01 червня 2021 року "Про вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України".

Щасливе дитинство можливе, коли в країні панує мир. На жаль, Росія позбавила мирного життя мільйони українських дітей. З початку великої війни Росії проти України 550 маленьких українців загинули, понад 1351 отримали різні поранення. Близько 20 тисяч наших дітей Росія депортувала, понад 2 тисячі вважаються зниклими безвісти.
Діти - це наше майбутнє, генофонд нації. Найстрашніше - їхні страждання та смерть. Цим злочинам росіян немає жодного виправдання. Немає прощення. Вічна пам'ять і вічний спокій невинним душам.
До цієї дати бібліотека ім. П. Й. Панча підготувала фотодокументальну виставку "Війна не має забуття".