Борис Гуменюк: «Не очікую повернутися з цієї війни. Якщо це станеться, буде дивом»

«Борис пише про страшні і час, і людей, і війну, й слова в текстах дуже непоетичні — вони ніби звуглені, в агонії, корчаться... І, читаючи Гуменюка, ловлю себе на відчутті, що про це можна було сказати тільки так і не інакше!..»

Михайло Слабошпицький

До 60-річчя від дня народження українського поета, прозаїка, художника Бориса Борисовича Гуменюка (позивний Кармелюк) бібліотека ім. Петра Панча презентує книжкову виставку«Серце, віддане слову і Батьківщині».
Борис Гуменюк народився 30 січня 1965-го в селі Острів на Тернопільщині. Закінчив філологічний факультет Тернопільського педагогічного інституту. Був членом Народного руху України та Української Гельсінської Спілки. Два роки перебував у в'язниці по сфабрикованій справі. Автор проекту «Українські книги — українським тюрмам», координатор проекту «Інша література». 

Член Національної спілки письменників України з 2006 р. Активний учасник Революції гідності, з початком війни у 2014 році приєднався до спецбатальйону МВС України «Азов». З 24 лютого 2022 року вступає у тероборону Києва, з травня 2022 року – оператор Javelin окремого розвідувального бату батареї протитанкових керованих ракет ЗСУ. Лауреат премій імені Я. Гальчевського «За подвижництво в державотворенні», Золота ­Фортуна «Людина року 2014», «Найкраща книга 2016 року на військову тематику». ­2015-го за книжку поезій «Вірші з війни» став лауреатом літературної премії імені В.Свідзінського Ліги українських меценатів. 

Борис Гуменюк – автор книг «Спосіб захисту» (1993), «Лук’янівка» (2005), «Острів» (2007), «Та, що прибула з неба» (2009), «Вірші з війни» (2014; 2015), «Блокпост» (2016)». Окремі твори Бориса Гуменюка перекладені десятками мов світу. Зокрема, у 2015 та 2016 роках «Вірші з війни» побачили світ кримськотатарською та польською мовами. Книги «100 новел про війну», «Вірші з війни» (Київ, 2018) були номіновані на Шевченківську премію 2020 року.

Останній запис на своїй сторінці у Фейсбук Борис Гуменюк зробив 25 грудня 2022 року, а останнє інтерв'ю опубліковане 13 лютого 2023 року на сторінці
Інтерв'ю з України. З кінця грудня 2022 року письменник вважається зниклим безвісти, ймовірно, він потрапив у полон. В соцмережах поширювалась неофіційна інформація, що Борис Гуменюк проінформував свій підрозділ: його напарник по окопу важко поранений, сам він також поранений і не в змозі витягнути свого важко пораненого товариша з їхньої позиції на нулі. Підрозділ Бориса Гуменюка не зміг відновити втрачені позиції, саме тому його вважають зниклим без вісті. Ми щиро віримо, що Борис Гуменюк живий і скоро повернеться додому.
Пропонуємо вам знову почути проникливий голос Поета та Воїна - прочитати його «Заповіт», який 22 березня 2017 року на заході, що був присвячений творчості Бориса Гуменюка, наші відвідувачі читали вголос.

БОРИС ГУМЕНЮК «ЗАПОВІТ» Сьогодні знову копаємо землю Цю нена́висну донецьку землю Цю черству закам’янілу землю Тулимося до неї Ховаємося в ній Ще живі Ми ховаємося за землю Сидимо в ній тихо Наче малі діти за маминою спиною Ми чуємо як б’ється її серце Як вона втомлено дихає Нам тепло й затишно Ще живі Завтра ми вже будемо мертві Може багато з нас Може всі ­­­­­­­­­­­­­­­­­­ Не забирайте нас із землі Не відривайте нас від матері Не збирайте на полі бою наші рештки Не намагайтеся наново скласти нас докупи І – благаємо вас – ніяких хрестів Пам’ятних знаків чи меморіальних плит Нам це не треба Адже це не для нас – для себе Ви ставите нам величні пам’ятники Не треба ніде карбувати наших імен Просто пам’ятайте: На цьому полі У цій землі Лежать українські солдати І – все Не віддавайте нас батькам Не хочемо щоб батьки бачили нас такими Нехай батьки запам’ятають нас малими дітьми Неслухняними хлопчиками З рогатками і синцями на колінах З двійками у щоденнику З повною пазухою яблук з сусідського саду Нехай батьки сподіваються що ми колись повернемося Що ми десь є. Не віддавайте нас дружинам Нехай кохані запам’ятають нас красенями Такими які подобалися багатьом дівчатам А дісталися їм Нехай вони запам’ятають наші гарячі губи Наш гарячий подих Наші палкі обійми Нехай вони не торкаються нашого холодного чола Наших холодних вуст

Не віддавайте нас дітям Нехай діти запам’ятають наші теплі очі Наші теплі усмішки Наші теплі руки Нехай діти не торкаються тремтячими губами Наших холодних рук Ось в цих окопах Які сьогодні для нас тимчасове житло А завтра стануть нашими могилами Поховайте нас Не потрібно прощальних промов, − У тиші яка настає після бою Це завше виглядає недоречно Це наче штурхати загиблого воїна І просити щоб той встав. Не треба панахид Ми й так знаємо де тепер буде наше місце Просто накрийте нас землею І – йдіть Було б добре як би на тому місці було поле Колосилося жито Щоб жайвір у небі І – небо Багато неба – Ви можете собі уявити якій хліб родитиме поле Де лежать бійці?! (На пам’ять про нас їжте хліб з поля Де ми полягли) Було б добре якби на тому місці були луки І багато-багато квітів І бджола над кожною квіткою Щоб надвечір приходили закохані Плели вінки Кохалися до ранку А вдень щоб приходили молоді батьки З малими дітьми. (Не перешкоджайте дітям приходити до нас) Але це буде завтра А сьогодні ми ще копаємо землю Цю дорогу українську землю Цю солодку ласкаву землю Пишемо гуртом саперними лопатками На її тілі Останній вірш української літератури. Ще живі 08.08.2014 р.