Історично-бібліографічна довідка «Рильський вільний і Рильський пригноблений»

До 130-річчя від дня народження видатного поета, перекладача, громадського діяча Максима Тадейовича Рильського бібліотека ім. Петра Панча пропонує відвідувачам історично-бібліографічну довідку «Рильський вільний і Рильський пригноблений». Після ув'язнення у 1931 р. творчість М.Т.Рильського зазнає різких змін, в збірці «Знак терезів» (1932 р.) поет проголосив активне сприйняття радянської дійсності, а далі була «Пісня про Сталіна» (1936 р.), завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був зарахований до числа офіційних радянських поетів.
Вашу увагу звертаємо на кілька надзвичайно цікавих видань. Насамперед це книжка авторів-упорядників Володимира Панченка і Вікторії Колесник «Максим Рильський» з серії «Митці на прицілі», до якого увійшли матеріали, що висвітлюють історію багаторічного цькування Максима Рильського: з появи у вересні 1923 р. розгромної статті Якова Савченка «Українська неокласика» до арешту 19 березня 1931 р. (у день народження поета ), від врятування поета Микитою Хрущовим у 1938 р. до підготовки невдалої спроби фізичного знищення поета оперативною групою НКГБ УРСР навесні 1945 р. Кульмінацією морально-психологічних тортур для Максима Рильського став вересневий (1947 р.) пленум правління Спілки радянських письменників України, в головній доповіді на якому Олександр Корнійчук інспірував шалений град убивчих звинувачень поета в усіх смертних гріхах, передусім, в буржуазно-націоналістичному ухилі, його дружньо підтримали інші колеги і друзі по перу (від Павла Тичини до Юрія Смолича). Родзинкою звинувачень є найбільш одіозна стаття Леоніда Хінкулова «Чому літають ластівки?» (журнал «Дніпро», 1947, № 12).

Максим Рильський (другий знизу)

в колі друзів-літераторів, 1929 рік

Надзвичайно цікавим, барвистим і глибоким для читачів є есей про Тичину та Рильського «Поезія не вмирає» з книги Леоніда Ушкалова «Від бароко до постмодерну». А «Літературний ландшафт України. ХХ століття. 50 «слайдів» Володимира Панченка - це справжня подорож у країну книг, про Максима Рильського в ній дві історії: «Поет у лещатах «народної держави». Максим Рильський: драма 1939-1940 років» і «Естафетна паличка «вельможних, але ласкавих чужоземців». Рильський і Зеров vs Паустовський і Еренбург».

А в книжці авторів Станіслава Цалика і Пилипа Селігея «Таємниці письменницьких шухляд» (Київ, 2011) є інформація про підготовку владою фізичного знищення поета і про одноразовий контакт Максима Рильського з членами ОУН. «У вересні 1948-го до його [Рильського] оселі несподівано завітали члени ОУН ( їхні псевдо - Меч, Вітровий і Кущ). Підпільники закликали Максима Тадейовича відмовитись од співпраці з владою і скерувати свій талант на боротьбу з більшовизмом. Поет люб’язно почастував прибульців із Західної України (а може, й чимось міцнішим) і навіть подарував свою збірку «Вірність» з автографом, проте сказав:«У моїй особі два Рильських - Рильський вільний і Рильський пригноблений».

Насамкінець, рекомендуємо поціновувачам красного письма прочитати два твори Євгена Маланюка, опонента Максима Рильського з табору української еміграції : «Посланіє» (1925-1926) і статтю «М.Рильський в п’ятдесятиліття» (1951 р.). Для колишніх абсолютно лояльних до совєтської влади, а тепер заклятих декомунізаторів рекомендуємо передбачення Євгена Маланюка, що «будуть речі в найбільш «замовлених» книжках Максима Рильського, що напевно переживуть і совєтський режим, і московську імперію, бо культурні факти залишаються, незалежно від умовин, серед яких повстають».