«Shevchenko forever». Леонід Ушкалов. Моя Шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання (Виставка однієї книги)

До Шевченківських днів в Україні бібліотека ім. Петра Панча пропонує виставку однієї книги «Shevchenko forever» (Леонід Ушкалов. Моя Шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання). За визначенням Леоніда Ушкалова Тарас Шевченко «геній не лише в поезії, він геній у житті... Народитися одним з п’ятдесяти тисяч рабів якогось пана, тобто не мати в житті, здавалося б, жодного шансу, і стати тим, ким став Шевченко. А поруч із ним, скажімо, Винниченко. Розкішний письменник. Один-єдиний український автор, чиї п’єси з успіхом ішли на сценах Берліна, Дрездена, Ляйпцига, Мілана, Москви, Парижа, Петербурга... І водночас – геть провальний політик. Цього йому не простили. На нього чекала цілковита самота, чужина, бідність, зрештою, забуття... «Фронтмен», що став «лузером». Зрештою, навряд чи тут є якась «національна специфіка». Наш народ поставив Поета «вище за всіх політиків, завойовників і можновладців». Пам’ятаємо, як змалював українську душу великий шанувальник Шевченка Райнер Марія Рильке: «І в цій землі, де могили – як гори, люди – немов безодні. У їхніх глибинах темно й тихо, а їхні слова – лиш тоненькі хиткі місточки над їхнім справжнім життям. Інколи темні птахи злітають з курганів. Іноді дивовижні наспіви спадають у людей і щезають в їхній глибині, а птахи розчиняються в небі. Усе безмежне, куди не глянь. Навіть хати не рятують від цього безмежжя; їхні маленькі віконця сповнені ним. Тільки в темних кутках стоять старовинні ікони, неначе Божі верстові стовпи, і світло від бляклих лампадок тиняється в них, мов заблукале дитя в зоряній ночі».
Прочитати Шевченка «до кінця» може хіба Всевишній. А людина на те й людина, щоб безконечно перечитувати…»

В цій книзі можна знайти спогади автора про власне дитинство і лілеї у квітнику матері, про першу закоханість, про гру на гітарі (композиціїі «Beatles», звісно), про потяг до філософії, навчання в Харківському університеті і про кота Енея. Тут і щирі зізнання автора у нелюбові до комуністів, про порушену проти нього за радянської доби персональну справу через його бороду, яку інститутські колеги Леоніда Ушкалова кваліфікували як «вияв неповаги до колективу». Достатньо багато цитованих автором власних поезій та його перекладів фраґментів віршів іноземних поетів. Дуже приємно зустрічати численні згадки пана Леоніда про «жінку, якою я дихаю» – його дружину пані Олександру, якій присвячена ця книга. Змальовуючи Тараса Шевченка «співцем української жінки», він розмірковує над природою поетового захоплення жіночими грацією, душею, красою, ніжністю, очима, пристрастю, серцем і навіть магічною силою дівочих кучерів, а завершує свої розмисли висновком: «Жіноча краса – відблиск раю, бо вона по-своєму трансцендентна, а отже, годна виводити чоловіка за межі „людського, надто людського”».
Леонід Ушкалов рекомендує свою книжку найперше освіченим і незакомплексованим людям. Автор видає безліч надзвичайно цікавих подробиць про знання Тарасом Шевченком колоритних жанрових картинок життя тодішнього Києва, звертає увагу на особливості навчання на медичному факультеті Київського університету святого Володимира, згадує про «хрестівських дівчаток» (рекомедуємо перечитати літературу про перебування Тараса Шевченка у Києві) тощо. Пише про те, як шість томів «History of decline and fall of the Romane empire» Едварда Гібона в перекладі французькою мовою, які стояли на книжковій полиці в Брюллова, спонукали Тараса Шевченка вивчати французьку мову. І про те, ще задовго до Юнга Тарас Шевченко змальовує в повісті «Художник», за словами Леоніда Ушкалова, «фею з комплексом Електри», звертаючи увагу на отруйні білі квіти конвалії. А також, як Тарас Шевченко, маючи на увазі сенс життя кожної людини, у грі кольорів перевершує Олександра Пушкіна в геніальному опису фіолетового кольору вечірнього Дніпра. Цих перлин, цих порівнянь дуже багато в книзі. Автор неодноразово порівнює тексти Тараса Шевченка з текстами Рільке, а чого варте нагадування про «божевільного автора Заповіту Смерті» Гната Михайличенка (наша бібліотека розповідала про цю видатну особистість і про його смерть від руки московитів).
І, насамкінець, звертаємо увагу на слова побратима Тараса Шевченка Пантелеймона Куліша, які цитує автор цієї чудової книжки: «Знать – це єдина втіха без отрути. Ось воно – щастя. Кращого нема на світі». А ще додамо трохи Сковороди: доброму чоловікові щодня празник…
Для нас, українців, кожен день – Шевченківський. Будь-яке Шевченкове свято – це те, що спрямоване на утвердження нашої культури. Так було, є й буде.