Інформаційно-просвітницька година «Тодось Осьмачка і Олена Вітер: історія нерозділеного кохання»

«Справжня любов - не що інше, як прагнення двох людей обмінятися своїми самотностями».

Хосе Ортега-і-Гассет

Тодось Осьмачка

Як купала мене мати

У любистку,

Трусив зорі Див із лану у колиску.

Схиляв голову весняну голий місяць

До маленьких мої ніжок

В купіль свіжу.

Вода з місяця збігала

На малого,

Ніби сріблом полоскала

Тепле лоно…

Тодось Осьмачка - український поет-імпресіоніст, прозаїк, перекладач, педагог, громадський і політичний діяч, людина складної долі, злидар, бездомний і шалений.      

Осьмачці довелося зазнати на своєму віку і катівні НКВС, і гіркий хліб еміграції, і жахливу творчу самотність... Особисте життя Осьмачки - це та ж сама самота. Він був одружений з Лесею Трохименко – випускницею медичного інституту з Київщини, яка дуже велику увагу приділяла його начитаності та постійно посилала до бібліотеки. В перші роки одруження він прочитав більше ніж за все життя. Хвороба Осьмачки привела до розлучення. А далі... Закохувався Осьмачка неодноразово, вважають, що про його сватання можна було написати цілу книжку, але до серйозних стосунків не доходило. 

Особливу цікавість для істориків та літературознавців становить львівський період життя Тодося Осьмачки. Поет з’явився у Львові навесні 1942 року. До нападу Гітлера на Радянський Союз Осьмачка перебував у Кирилівській психіатричній лікарні в Києві. Коли до української столиці наблизилися німецькі війська, один із лікарів звільнив поета. Навесні 1942 року поет пішки дійшов до Львова. Друзі та колеги по перу допомогли Осьмачці облаштуватися на новому місці. А згодом відправили на відпочинок до маленького польського містечка Криниця, щоб поет зміг хоч трохи залікувати свої душевні рани, завдані радянським режимом. Саме там він зустрів жінку своєї мрії й безтямно закохався. Закохався так, як ніколи з ним не було ні до того, ні після того, переконаний відомий письменник Михайло Слабошпицький, автор книги про великого поета.

Сестра Йосифа, у мирському житті Олена Вітер, ігуменя монастиря Сестер Студиток у Львові, теж приїхала у Криницю й поселилася в «Патрії». Отець її, професор Василь Реплинський, загинув разом зі своїми учнями під Крутами, і донька з матір’ю втікали від більшовицьких переслідувань. Згодом Олена стала ігуменею Якторівського монастиря. За часів радянської окупації Львова ігуменю Йосифу заарештували, а потім піддали жорстоким тортурам, намагаючись «вибити» з неї свідчення проти митрополита Андрія Шептицького. Під час цих допитів жінка трималася надзвичайно мужньо. Її били, ѓвалтували, запалювали на ній одяг і погрожували спалити живцем — і все дарма! Вона нічого не підписала і нікого не видала сталінським катам, у червні 1941 року її засудили до смертної кари, але неймовірним чудом вона врятувалася...

Це була надзвичайно гарна та смілива жінка, яка пізніше під час війни дала прихисток кільком єврейським родинам. Йосифу після катівень НКВС відправили на лікування – на ту саму віллу, де був Осьмачка. Ігуменя Йосифа опинилася за одним столом із Осьмачкою. 

 Ігуменя Йосифа

Поет був вражений красою жінки й здивований тим, що вона родом із Києва. Він немов ожив і почав вести світську бесіду. Тодось розгубився, адже він зовсім відвик від жіночого товариства й не знав, як себе поводити. Осьмачка запропонував ігумені зустрітися ввечері й прогулятися парком. Звісно, жінка не погодилася. Очевидці поетового залицяння з цікавістю спостерігали, чим закінчиться ця дивовижна історія кохання. Не розтопили її серце і серенади чоловіка під її вікном – він мав чудовий голос і співав від щирого серця. Але Йосифа просто зібрала речі і поїхала. 

Як пізніше згадувала Ольга Вітошинська, Осьмачка був просто приголомшений таким швидким від’їздом ігумені. З горя й туги він виплеснув на папір всю свою пристрасть:

Я лиш про неї думав
при зірницях,
Мов про щасливий
страшно гріх,
І чув, як пристрасно
її спідниця
Шуміла щось
про чари ніг...

Саме цій жінці Осьмачка присвятив рядки у віршах «Помста», «Присвята», «Передше», «Кривди», «Хустка», «Молитви».

Я вас любив, німуючи, то словом,
І вірив сліпо та тривожно знов,
А ви боялися, щоб випадково,
Не виявив при людях я любов.

Лікар Марія Кейван, близька знайома Тодося Осьмачки в сорокові-п'ятдесяті роки минулого століття, якось зауважила, що поет не був створений для подружнього життя. Він був приречений на самотність, але сам того, напевне, не розумів.
«Він ніс у собі глибоко усвідомлене відчуття своєї трагедії. Мабуть, таке відчуття наближає людину до божевілля», — вважає Михайло Слабошпицький.
Сама сестра Йосифа після повернення радянської влади 12 жовтня 1945 року була заарештована. Вона визнала, що підтримувала зв’язок із Українською повстанською армією, яка боролася за Українську самостійну соборну державу. Вирок – 20 років таборів. Але після початку хрущовської відлиги та десталінізації її звільнили. Сестра Йосифа змогла оселитися на Тернопільщині, у невеличкому місті Скалат, де й пішла з життя 15 листопада 1988 року. Але ще за 12 років до того уряд Ізраїлю визнав її «Праведником народів світу» за порятунок єврейських дітей в роки Голокосту. Вона стала першою українкою, вшанованою цим почесним званням.