Інформаційно-просвітницька година "Неперевершений неокласик Микола Зеров"

Сьогодні у бібліотеці ім. Петра Панча відбулась інформаційно-просвітницька година, присвячена 135-річчю від дня народження Миколи Зерова, який прожив життя повне труднощів, пройшов і бідність, і зраду, і смерть сина, і заслання, але залишився в історії як неперевершений неокласик української літератури. 

Микола Зеров народився 26 квітня 1890 року в Зінькові на Полтавщині в багатодітній сім’ї вчителя. У родині було 11 дітей. Навчався в одному класі з Остапом Вишнею. Зеров був надзвичайно розумним, мав гарну пам’ять. Друзі жартома називали його «Енциклопедією». У 1920 році обвінчався із Софією Лободою — однією з трьох доньок професора Федора Лободи. У них був єдиний син Констянтин, який помер у 9 років від скарлатини. У той час дружина поета Софія лежала в лікарні в тяжкому стані, і Зерову довелося самостійно пережити поховання сина. Із ним на цвинтарі були лише двоє колег і двоє студентів. Один з них, Абрам Гозенпуд, пізніше згадував, що над свіжою могилою сина Микола Костьович читав давньоримські вірші.

Із книги спогадів Абрама Гозенпуда «У моєму Києві»: « Але раптом несподівано для всіх присутніх Микола Костьович почав виголошувати латинською мовою похоронну промову, з рясними цитатами з Овідія та інших римських поетів. Грабарі, вирячивши очі, дивилися на те, що відбувалося... Нарешті Микола Костьович закінчив і попрохав нас залишити його на кілька хвилин на самоті з Котиком – не піти з цвинтаря, а відійти вбік... Прощання тривало кілька хвилин... Микола Костьович опустився на коліна і поцілував свіжу могилу. Коли ми верталися, він сказав, звертаючись водночас до мене й ніби не до мене: «Що, вам здалося непристойним, що батько на похороні сина виголошує промову за всіма правилами латинської риторики, що він цитує римських поетів? А вам не спало на думку, що я ховаю не тільки Котика, а й себе, що я, може, востаннє в житті виступаю – хай і перед нечисленною аудиторією, та в мене більше й такої не буде? Хіба що мерці...».

Микола Зеров з дружиною Софією

«Студенти любили Миколу Костьовича. На його лекції з історії літератури завжди збиралася сила-силенна народу – мабуть, так, як свого часу на лекції Ключевського з російської історії в Московському університеті. Але, на відміну від Ключевського, Зеров читав не у великій залі, а у звичайній авдиторїї... Знайти вільне місце було практично неможливо; багато хто з тих, що хотіли почути лекції Зерова, взагалі не могли поміститися в авдиторії. Мені важко знайти слова, щоб передати всю чарівність лекцій Миколи Костьовича. Кожна з них була своєрідним відкриттям. Він змальовував дивовижний психологічний портрет кожного письменника, про якого йшлося в його курсі... Лекції його рясніли цитатами, які він завжди наводив з пам’яті – а цитував він не лише вірші Шевченка або Франка, але й прозу, ба навіть переклади творів українських письменників російською мовою – часто не надто успішні. (З приводу останніх він іронізував, що слід би перекладачеві знати, як-ніяк, бодай дві мови: ту, з якої він перекладає, і свою власну). Цитував він безпомильно, говорячи недовірливим студентам: «Ви можете перевіряти». Хоч він і приносив з собою на лекції задрипаний старий саквояж, набитий книжками і підперезаний кількома мотузками, – але протягом лекції ніколи не виймав з нього жодної книжки». 

Приходьте до нашої бібліотеки, щоб ознайомитись з повним текстом книги Абрама Гозенпуда «У моєму Києві», яка розповідає про важкі сторінки історії нашої країни, зокрема про те, як московська влада знищувала найкращих представників української культури.