Елеонора Соловей — інтерпретатор і популяризатор творчості Володимира Свідзінського

Елеонора Соловей на програмі
телеканалу «ДІМ»

Закінчується жовтень – місяць поета доби «Розстріляного Відродження» Володимира Свідзінського, улюбленого поета Василя Стуса, Івана Дзюби, інших шістдесятників: 8 жовтня поет народився, 18 жовтня загинув. Можливо, не всі наші читачі знають цього митця, хоча це без жодного перебільшення «незнаний поет із першої п’ятірки» найкращих наших поетів, тож зараз вони матимуть нагоду відкрити його для себе. 

Елеонора Соловей, доктор філологічних наук, професор, член НСПУ та Українського ПЕН-центру, дослідниця української філософської лірики написала кілька книжок про Свідзінського, «поета неповторного, своєрідного, тонкого». Це «Українська філософська лірика» (1999), «Невпізнаний гість: Доля і спадщина Володимира Свідзінського» (2016), «Притча про поетів» (2018), «Упізнання святого» (2020). В нашій експозиції були представлені три перші книжки. В цій історично-бібліографічній довідці розповімо про автора цих книжок. 

Сама Елеонора Соловей – надзвичайно цікава жінка. Народилася 1944 року в Молдові в родині небідного селянина, за кілька місяців після її народження батько був репресований і етапований до Далекого Сходу. Відбув половину терміну, повернувся додому ще до смерті Сталіна.
Надзвичайно цікавий розділ «Виростати в Чернівцях...» з книги «Притча про поетів» розповідає про уроки соціальної ущербності, які вона маленькою дівчинкою отримала в дуже «панській» школі № 2 за свою «куфаєчку», про багатогодинні слухання батьком ворожих голосів, про походеньки «на витрішки» по квартирах ровесників, які жили просторіше, про купівлю на базарі курки єврейськими газдинями, про те, як вона стала на все життя бранкою бібліотек і читалень...

Елеонора Соловей та Іван Дзюба

«У Москві, де я вчилася в аспірантурі,— згадує Елеонора Соловей, — адаптувалася важкувато: «домашній» дитині таки непросто було освоїтися в незвичайному — богемному, «екзотичному» — гуртожитку... Я отримала колосальні можливості для набування вишколу, професійного і особистісного кшталтування. Але зуміла цим скористатися лише завдяки тому, що виросла в Чернівцях. Знаю, що закінчила добрий вуз, який не був провінційним, і ще до Москви вже мала потребу в театрах, в концертах: не була ні новачком, ні неофітом у цьому».

Да Вінчі: Мужність, відвага, любов до України (До 30-річчя від дня народження Дмитра Коцюбайла)

Один з тих, хто врятував Київ навесні 2022 року

Герой України Дмитро Коцюбайло народився 1 листопада 1995 року в селі Задністрянському, нині Бурштинської громади Івано-Франківської області. Освіту здобував у Бовшівській загальноосвітній школі та вчився на художника в Івано-Франківському професійному будівельному ліцеї.
На війні Дмитро з 18 років, туди потрапив одразу після Революції Гідності. У 2014 році отримав важке поранення в Пісках Донецької области, після одужання повернувся на фронт. До початку повномасштабного вторгнення був добровольцем, потім вступив у ЗСУ. Вісім років готувався сам та готував інших до майбутньої великої війни.
«Спочатку наш підрозділ направили на запорізький напрямок, щоб не дати росіянам пройти до Запоріжжя і прорватися до Дніпра. Потім мене покликали у Київ, бо маю досвід роботи з артилерією. Коли російські війська почали рухатися на Бориспіль, ми нанесли якісне вогневе ураження, знищили понад 20 одиниць техніки та «Бук»», — згадував Дмитро.   

Далі були дніпровський та херсонський напрямки, а згодом Луганщина: «Ми були у Лисичанську, Білогорівці, Золотому. А зараз воюємо за мою рідну Донеччину, мій другий дім». Ось що Да Вінчі  казав про незалежність: «Це можливість говорити українською, носити шеврон та захищати свою країну».

Нові подаровані книжки

Щиро дякуємо викладачам та студентам Київського національного університету технологій та дизайну (КНУТД), зокрема Аллі Осадчій та Тетяні Максимович, за неоціненний внесок у поповнення нашого фонду! Сьогодні ми з радістю отримали колекцію нових видань, які користуються неабияким попитом серед наших читачів —  ваша підтримка має надзвичайну цінність для нас!❤️

Відкриття виставки "Діалоги з тишею"

02 листопада о 14:00 запрошуємо вас на відкриття виставки художніх робіт студентів та викладачів Київського національного університету технологій та дизайну "Діалоги з тишею".
На вас чекає колекція творів живопису та графіки, які є результатом осмислення внутрішнього світу людини та медитативного діалогу з навколишньою тишею, а також розкриває глибокі емоції та філософські роздуми авторів.
Приходьте, щоб насолодитися мистецтвом та познайомитися з талановитою українською молоддю. 

Вхід вільний.

Розмовний клуб з англійської мови «Talk time»

Два дні поспіль у бібліотеці імені Петра Панча успішно працював розмовний клуб з англійської мови «Talk Time». Якщо ви хочете вдосконалити свої навички спілкування англійською та познайомитися з цікавими людьми — приєднуйтесь до нашого клубу, який збирається кожного понеділка та вівторка об 11:00.

Книжкова виставка «Загублені імена: відлуння Сандармоху» (До Дня пам'яті жертв розстрілів у Сандармоху)

88 років тому (27 жовтня — 4 листопада 1937 року) у карельському лісовому урочищі Сандармох неподалік від столиці Біломорканалу Медвеж’єгорська відбувся масовий розстріл 1111 в'язнів так званого «першого соловецького етапу». Серед них — видатні майстри культури, вчені, державні діячі, священнослужителі з багатьох республік СРСР. Із 1111 в’язнів цвіт української нації – священики, історики, державні діячі, режисери, багато письменників і поетів (усього понад 300 прізвищ). В книжковій експозиції бібліотеки ім. Петра Панча «Загублені імена: відлуння Сандормоху» представлені кілька надзвичайно цікавих книжок про цю трагедію.

Розстріляна родина Крушельницьких. 
Ця світлина стала символом
знищення комуністами
української інтелігенції

В першу чергу це книга «Українська інтелігенція на Соловках» та «Недостріляні» (у двох частинах) Семена Підгайного, колишнього в’язня соловецьких концтаборів, яка викриває злочинну політику Московії у побудові «комуністичного раю» (Київ, Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008). Автор у своїх спогадах розповів про восьмирічне перебування на Соловках з багатьма відомими письменниками і діячами України. Вас зацікавлять живі цікаві нариси, науково-популярні статті про пошукові експедиції, що працювали на Соловках, в Архангельську, в Республіці Карелія, про долі українських політв’язнів у збірнику «Українські Соловки» Дмитра Вєдєнєєва і Сергія Шевченка (Київ, «ЕксОб», 2001) і збірник Сергія Шевченка «Архіпелаг особливого призначення» (Київ, «Фенікс», 2006) на основі матеріалів з архівів спецслужб України і Росії.

В нашій експозиції представлена світлина дослідника історії сталінських таборів Юрія Дмітрієва, який у липні 1997 р. із членами пітерського і московського «Меморіалу» знайшов 236 розстрільних ям. Зараз на місці масових страт встановлено гранітний козацький хрест «Убієнним синам України» і меморіальні знаки страченим полякам, грузинам, естонцям. За сфабрикованою справою «доблесні співробітники» сучасного НКВД Московії доклали усіх зусиль, аби самого Юрія Дмітрієва ув’язнити до кінця життя. До речі, нині в росії Сталіна називають «успішним менеджером». Цікаво, що енкаведісти вбивали не лише «по долгу службы», а й для власного задоволення. Так сумнозвісний офіцер Матвєєв власноруч убив більшість страчених («быстро, точно и толково»). Допомагав йому помічник коменданта УНКВД Ленінградської області Алафер. Сам Матвєєв на страту, як у театр, запрошував свою коханку. До сучасних досліджень українських авторів потрібно додати книжку Яра Славутича «Розстріляна муза: Мартиролог. Нариси про поетів» (Київ, «Либідь», 1992) про страхітливий злочин кривавої сталінщини над літературою і культурою українського народу. Вперше вона була опублікована у вільному світі 1955 року.

Євген Сверстюк несе хрест
на місце розстрілів

З 2014 року Московія вчиняє масові звірства на тимчасово окупованих територіях, вбиває і депортує мирне населення, викрадає українських дітей і перевиховує їх у манкуртів, цілеспрямовано знищує об'єкти господарської інфраструктури. Основна мета московитів за століття не змінилась — і це знищення українського народу. 

Книжкова виставка «Дзвенить струмочком рідна мова» (До Дня української писемності та мови)

Кожна національна мова має свою історію, культуру. Історія української мови, як і самого народу, вель­ми трагічна. Але тернистий шлях її формування довів, що наша мова безсмертна, нездоланна, заслуговує на пошану з боку інших народів.
Українська мова розвивалася століттями. Тому нині можна стверджувати, що вона одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу. Витоки нашої мови треба шукати ще в часи становлен­ня Київської державності VIII-IX ст. н. е., коли з’явилася потреба в письмово-літературній мові. Ця мова виникла на основі київсько­го діалекту з елементами народно-розмовного мовлення давньоук­раїнської нації. Після прийняття християнства з кінця X ст. в Київській Русі поширюється ще церковно-слов’янська мова, яка поступово витісняла давньоруську літературну мову. Тільки жива народна мова вплива­ла на церковнослов’янську, надаючи їй своїх неповторних рис.
Багато перепон зустрічала рідна мова на своєму шляху. Росій­ський царат, Польща намагалися її знищити (указ Петра 1 1720 p., маніфест Катерини II, циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва 1863 p.). Але справжні сини України не припиняли створювати українські школи, видавництва, бібліотеки, збагачували світову лі­тературу видатними творами української літератури.
Події 1917 року відкрили українському народові шлях до вла­сної державності, але через короткий час зусиллями більшовиків була встановлена радянська влада в Україні. Кривавий терор, голодомор, війни забирали найкращих дітей України. Але народ вижив, щоб передати нащадкам мову, культуру, пам’ять про жахливі події знущань.
Зусилля наших предків не повинні залишитися марними. Ми повинні збері­гати нашу мову, культуру, менталітет, духовність. Хочеться промо­вити поетичними рядками з вірша Олександра Олеся:

Як довго ждали ми своєї волі слова,
І ось воно співа, бринить.
Бринить, співає наша мова,
Чарує, тішить і п'янить.

Як довго ждали ми... Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг,
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг...

Українська мова відроджується, набуває свого довго­очікуваного стану в суспільстві. Саме від нас, громадян Укра­їни, залежить її майбутній розвиток. Тільки за таких умов ми буде­мо існувати як нація.

Презентація книги Ярослава Карпеця «Брате! Маєш крила…»

23 жовтня у бібліотеці імені Петра Панча відбулася презентація книги «Брате! Маєш крила…» від автора Ярослава Карпеця.

Ця меморіально-експериментальна збірка — світла данина пам'яті волонтеру Олексію Антонову, який загинув під час евакуаційної місії. Книга стала символом вшанування пам'яті всіх тих, хто поклав своє життя, допомагаючи іншим під час повномасштабної війни.
Дякуємо автору Ярославу Карпецю за відвертість, сміливість говорити про втрати та за збереження пам'яті через слово. Також вдячні усім тим, хто прийшов і розділив цей важливий момент із нами: ваша підтримка безцінна.
Пам'ять про Героїв житиме, допоки ми читаємо, говоримо і пам'ятаємо про них.

 

Бібліотека відчиняє двері

Сьогодні до бібліотеки у гості завітали особливі відвідувачі — учні 3 та 5 класів школи №37 Голосіївського району разом із вчителями.
Для юних читачів була організована пізнавальна екскурсія, яку провів бібліотекар Анатолій Редько. Пан Анатолій цікаво й доступно розповів дітям про правила користування бібліотекою, особливості роботи дитячих бібліотек, а також ознайомив з найбільшими бібліотеками України та культурними центрами європейських країн. Учні дізналися, як правильно заповнювати читацький формуляр і чому важливо берегти книги.
Особливу увагу привернула презентація казок «Чудесна тростка» українського письменника Володимира Свідзінського. Діти із захопленням слухали та ставили запитання.
Зустріч була цікавою та пізнавальною. Діти залишили бібліотеку з чудовим настроєм, бажанням читати ще більше та обов’язково повернутися знову.

Розмовний клуб з англійської мови «Talk time»

Два дні поспіль у бібліотеці імені Петра Панча успішно працював розмовний клуб з англійської мови «Talk Time». Якщо ви хочете вдосконалити свої навички спілкування англійською та познайомитися з цікавими людьми — приєднуйтесь до нашого клубу, який збирається кожного понеділка та вівторка об 11:00.

Інформаційно-просвітницька година «У полум'ї був спервовіку, і в полум'я знову вернуся»

У бібліотеці ім. Петра Панча відбулась інформаційно-просвітницька година «У полум'ї був спервовіку, і в полум'я знову вернуся», присвячена 140-річчю від дня народження поета, перекладача Володимира Юхимовича Свідзінського, творчість і доля якого оповиті легендами.

Дослідниця творчості спаленого живцем поета Елеонора Соловей пише, що він починав як співець Поділля. Дебютував  1912 р. у журналі «Українська хата». 1922 р. у Кам’янецькій філії ДВУ вийшла перша збірка «Ліричні поезії»; 1927 р. в Харкові — збірка «Вересень». Критичні відгуки про ці дві книжки були вкрай ворожі (у творах відсутні громадянські мотиви). Поет переходить у «внутрішню опозицію». «В цій позиції - єдиний його порятунок і надія на вижиття. Замкнутися, щоб зберегтися. Змаліти, щоб не помилитися у власній суті. Стати збоку, щоб не бути співучасником...», - писав пізніше про Свідзінського Василь Стус. Передчуваючи свою долю, Свідзінський писав: «В полум’ї був спервовіку, і в полум’я знову вернуся…». Всі сучасники стверджували, що Володимир Свідзінський був людиною толерантною, м’якою та лагідною в побуті. Проте він виявляв надзвичайну твердість, упертість і непоступливість, розкриваючи такі теми як національна ідентичність, патріотизм і віра. Коли брат Вадим умовляв його покинути писати вірші, а надто українською мовою, він відповів тихо, але твердо: «Не можу. Мушу». Коли його знайомі сестри Пилипинські, потерпаючи за долю Свідзінського, спробували порадити йому «писати на сучасні теми», він ніяково пояснив, що «вірші у нього народжуються самі собою». Саме так, сама собою у 1939 році народилася поезія «Блукаю вдень то в луках, то в гаю…», яку надзвичайно високо цінив Василь Стус:

.…ніч владною рукою
Мій осяйний переміняє світ.
Тоді іду блукати в інші луки,
Там холодом північної роси
Торкаються мене невидні руки
І з темряви, з Великої розлуки
Звучать давно безмовні голоси.

В останні роки життя поет працював над двома підсумковими поетичними збірками: одна під назвою «Медобір», друга в авторизованому машинописі не має назви (умовно прийнято для неї назву одного з рукописів — «Поезії»). Його остання прижиттєва збірка «Поезії» вийшла 1940 у Києві у видавництві «Радянський письменник» (друкувалася у Львові). Поет свідомо прагнув уберегти свій недрукований творчий доробок, переписуючи його в загальні зошити (вони згадуються у спогадах: Юрій Смолич. Розповіді про неспокій немає кінця. Київ, «Радянський письменник»,1972).
Один такий машинопис Олекса Веретенченко вивіз на еміграцію.  До зусиль Веретенченка зберегти пам’ять про поета і його творчість на еміграції долучилися Богдан Кравців, Яр Славутич. Зараз ми маємо можливість отримувати насолоду від знайомства з поезіями одногоз найяскравіших і найтрагічніших геніїв ХХ століття. Цінуємо це!

Дякуємо за нові книжки!

Вдячні нашому доброму другу та меценату Владиславу Солодовнику за постійну підтримку! 💖

Зустріч ГО «Джерело натхнення»: творчість без меж

Люди з особливими потребами, як ніхто інший, потребують нашої уваги, спілкування та підтримки. Але водночас — вони надзвичайно обдаровані, відкриті до світу і здатні дивувати своїми талантами. Бібліотека імені Петра Панча завжди прагне створити простір для самовираження і цієї неділі ми провели ще одну зустріч для митців з ГО "Джерело натхнення": Софія Альперт грала на піаніно, а Олександр Шаєв і Світлана Одинець читали свої вірші. Лунала музика, звучали поетичні рядки — і кожен відчував, що тут його чують і розуміють. Такі зустрічі доводять, що творчість не має меж.  

Щиро дякуємо всім, хто був з нами! Разом ми будуємо простір рівності, поваги та підтримки 💛

Концерт "Осінні барви"

31 жовтня о 15:00 запрошуємо вас на концерт «Осінні барви», який відбудеться за участю учасників студії естрадної пісні Будинку культури "Печерськ", талановитих учнів студії Тетяни Оленевої, чарівних виконавців поважного віку, для яких музика стала джерелом натхнення та життєвої енергії.

Цей концерт — про красу зрілості, силу творчості та невичерпну любов до музики. Приходьте, аби надихнутися, відчути осінню гармонію та підтримати тих, хто щодня доводить: ніколи не пізно творити.

✨ Вхід вільний
💛 Чекаємо на вас!

Презентація нової книги Ярослава Карпеця "Брате! Маєш крила..."

У четвер, 23 жовтня о 13:00 запрошуємо на презентацію книги українського письменника, журналіста, буктюбера, літературного критика, директора Видавничої майстерні YAR Ярослава Карпеця «Брате! Маєш крила…».
Книга «Брате! Маєш крила…» — це меморіально-експериментальна збірка, присвячена волонтеру Олексію Антонову, який загинув 30 березня 2022 року під час евакуаційної місії до міста Чернігів.
Цією книгою Ярослав Карпець вшановує памʼять загиблих волонтерів — тих, хто віддав життя заради України.
Вхід вільний.

Розмовний клуб з англійської мови «Talk time»

Два дні поспіль у бібліотеці імені Петра Панча успішно працював розмовний клуб з англійської мови «Talk Time». Через повітряну тривогу заняття довелося проводити у бібліотечному укритті, але ніщо не завадить людям, які прагнуть знань, отримати їх. Якщо ви хочете вдосконалити свої навички спілкування англійською та познайомитися з цікавими людьми — приєднуйтесь до нашого клубу, який збирається кожного понеділка та вівторка об 11:00.

"Психологічні етюди нашого життя": Творча зустріч з поетесою та професоркою Оленою Ткаченко

Незвичайна палітра талантів: докторка медичних наук, професорка неврології, невтомний педагог, практикуючий лікар і водночас — тонка лірична поетеса. Як ці, здавалося б, несумісні світи поєднуються в одній людині? Відповіді на цю таємницю людської душі ми шукали на творчому вечорі поетеси Олени Ткаченко з шанувальниками її таланту.

Пані Олена присвятила медицині все життя. Однак, з початком повномасштабного вторгнення саме поезія стала тією внутрішньою опорою, що дозволила зберегти емоційну стабільність на тлі хаосу й невизначеності. З того часу світло побачили три її поетичні збірки — літопис стійкості, по одній за кожен рік великої війни. Вони розповідають про душу звичайної людини в епіцентрі карколомних подій: її крихкі відчуття, глибинні страхи та проміні надії.
«Нас темінь випробовує на міцність» — так, із дещицею сарказму, авторка описує часи постійних блекаутів, які, на жаль, можуть повторитися й цієї зими. Проте, на переконання пані Олени, все, що відбувається, веде до неминучого розвитку — як особистого, так і суспільного.
Особливим захопленням поетеси останнього часу стали переклади сонетів Шекспіра, які у її інтерпретації набули сучасності та актуального звучання.
Наприкінці зустрічі, коли з аудиторії пролунало одвічне запитання: «А що ж буде далі?», ми отримали відповідь в одному з віршів поетеси: «І наша неодмінна Перемога поверне цілісність у світосприйняття». Це пророче бачення, з яким ми абсолютно та беззаперечно згодні!
Від щирого серця дякуємо пані Олені за щедро приділений час, за глибоке пізнання світу та теплоту людського спілкування! Це була зустріч, що подарувала надію.