Легенда українського хорового мистецтва Григорій Верьовка (До 130-річчя від дня народження)

25 грудня ми вшановуємо день народження видатного українського композитора, хормейстера, педагога та музично-громадського діяча — Григорія Гурієвича Верьовки. Його ім’я золотими літерами вписане в історію нашої культури, адже саме він став тією людиною, яка підняла українське хорове мистецтво на новий рівень та перетворила його на потужний духовний символ нації.
Григорій Верьовка народився 25 грудня 1895 року на Чернігівщині. З ранніх років він виявляв неабияку музичну обдарованість, що згодом привело його до Київської консерваторії. У його житті поєдналися талант, наполегливість і величезна любов до української пісні. Саме завдяки Верьовці український народний спів зазвучав на великих сценах світу, викликаючи захоплення слухачів різних континентів. У 1943 році Верьовка створив Державний український народний хор — нині Національний заслужений академічний український народний хор імені Григорія Верьовки. Колектив прославився поєднанням унікальних народних традицій із високим професіоналізмом виконавців. У його репертуарі — стародавні обрядові наспіви, ліричні та козацькі пісні, духовні твори та сучасні композиції.

Постать Григорія Верьовки — це приклад людини, котра змогла зберегти й примножити наше національне надбання. Його творчість і досі є невичерпним джерелом натхнення для музикантів, диригентів, педагогів та всіх, хто цінує українську культуру.
Спадщина Григорія Верьовки продовжує жити в мелодіях, що об’єднують українців і лунають як голос нашої історії, душі та єдності.

До відзначення 130-річчя від дня народження Григорія Верьовки пропонуємо вам ознайомитися з нашою книжковою полицею.

Художня виставка "Різдвяна казка про крила"

Напередодні чарівного свята, Різдва Христового, ми представляємо вам художні роботи вихованців гуртка образотворчого мистецтва клубу «Райдуга», які створили дивовижну колекцію робіт, об’єднану темою різдвяних янголів. 

Кожен малюнок це маленька історія, сповнена віри та передчуття дива. Художня виставка дитячого малюнка «Різдвяна казка про крила» надасть вам можливість побачити світ щирими очима дітей. 

Приходьте до нас відчути атмосферу свята та його справжню магію!

Микола Руденко — поет, правозахисник і філософ з Луганщини (До 105-річчя від дня народження)

До 105-річчя від дня народження українського письменника, поета, філософа, політичного та громадського діяча, правозахисника, політв'язня радянських концтаборів, засновника та голови Української Гельсінської Групи, Героя України Миколи Даниловича Руденка (19 грудня 1920 р. — 1 квітня 2004 р.) бібліотека ім. Петра Панча презентує невеличку книжкову виставку «Микола Руденко — поет, правозахисник і філософ з Луганщини».

Микола Руденко народився 1920 року в селі Юр’івці на Луганщині. З дитинства був поетично обдарований, його вірші друкувалися в піонерських та юнацьких газетах. Навчаючись у восьмому класі переміг у конкурсі на кращий літературний твір, організований Наркомпросом України, під час якого познайомився з поетом Леонідом Первомайським.

Після успішного закінчення десятирічки, розташованої поблизу шахти «Сутоган», де в 17-річному віці Миколу Руденка прийняли кандидатом до лав комуністичної партії, в 1939 році вступив на філологічний факультет Київського державного університету. Восени того ж року, приховавши свою сліпоту на одне око (отримав травму у дитячому віці), був мобілізований до армії, де вступив до лав комуністичної партії.  

В перший же свій місяць війни був важко поранений розривною кулею у поперек. Після тривалого лікування в шпиталі блокадного Ленінграду був визнаний інвалідом ІІ групи. Відмовившись від демобілізації через інвалідність, лишився у строю політруком фронтового шпиталю, разом з яким дійшов аж до Пруссії. Потім майже рік перебував на лікуванні у шпиталях, коли відкрилися старі рани. Демобілізований у 1946 році у званні капітана.

"Чарівний світ, який не старіє" (до 305-річчя від дня народження Карла Ґоцці)

Сьогодні виповнюється 305 років від дня народження італійського драматурга Карла Ґоцці. До цієї дати бібліотека ім. П. Й. Панча підготувала бібліографічну довідку.
Карло Ґоцці (1720–1806) — відомий італійський драматург та письменник. Народився у Венеції в родині знатного, але збіднілого венеціанського графа. Був шостою з одинадцяти дітей. Не здобув систематичної освіти, але багато читав. У віці 16 років пішов на військову службу в Далмацію, де служив протягом трьох років (1741-1744 рр.). Після повернення до Венеції присвятив себе літературі та театру, займаючись при цьому відновленням фінансового стану родини.
Карло Ґоцці війшов в історію театру як творець жанру театральної казки, або ф'яби. У ф'ябах Ґоцці використовував елементи фольклору, чарівні сюжети та принципи комедії дель арте з її типовими персонажами-масками. Ці п'єси поєднували комічне й трагічне, патетику й буфонаду, архаїчну літературну мову та венеціанський діалект.
Його перша ф'яба, поставлена у 1761 році, мала назву «Любов до трьох апельсинів» і здобула шалений успіх. Серед інших відомих казок — «Ворон» (1761), «Король-олень» (1762), «Турандот» (1762) та «Зелена пташка» (1765). Після успіху ф'яб Ґоцці також написав 23 трагікомедії у стилі іспанської «комедії плаща і шпаги». Його твори не втратили своєї актуальності й донині.

Патріарх української душі Володимир — Василь Романюк (До 100-річчя від дня народження Василя Романюка)

9 грудня 2025 року виповнилося 100 років від дня народження українського православного Патріарха Володимира — Василя Романюка (9.12.1925—14.07.1995). До цієї дати, а також до Дня прав людини (10 грудня 1948 року Організація Об'єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини, що проголошує права особистості, цивільні і політичні права і свободи) наша бібліотека приготувала історичну довідку «Патріарх української душі Василь Романюк».
Нагадаємо, що з листопада 1979 року Василь Романюк — член Української Гельсінської групи, яка відстоювала права людини.
18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира — Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це «кінець незалежної України…», а «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу. 

«О, коли б глагол такий проректи,
Щоб громом прогримів на віки,
Щоб підняв отупілих з тління і мертвоти,
А серця холодні напоїв нектаром доброти».
Ці слова з циклу табірних поезій Василя Романюка, майбутнього Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира, стали його життєвим кредо, яке втілилося в житті цієї Великої Людини. Поряд із Андреєм Шептицьким, Іларіоном Огієнком, Василем Липківським, Йосипом Сліпим, патріарх Володимир Романюк став найбільш значимою постаттю в житті і боротьбі Української Церкви в ХХ столітті. З молодих років Василь Романюк став учасником українських визвольних змагань, за що радянська влада засудила його до 10 років колимських концтаборів. До кінця і не встановлено, чи був Василь Романюк членом ОУН, чи це все фальсифікація НКДБ. Сам майбутній Патріарх у 1970-их про ОУН не згадував: «Моє дитинство було настільки пролетарським й архібідняцьким, що ніяким мікроскопом не побачиш у ньому найменшої рисочки буржуазних ознак. Мене, сина селян–бідняків, що не мав на той час середньої освіти, не був зовсім ознайомлений iз радянським законом, арештували 12 липня 1944 року як буржуазного націоналіста не в лісі зі зброєю в руках, а у військкоматі, куди я з'явився добровільно на виклик».

Дотримання прав людини — відповідальність кожного

Сьогодні світове співтовариство відзначає День прав людини. 10 грудня 1948 року Організація Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини — перший універсальний міжнародний акт з прав людини, що проголошує цивільні та політичні права і свободи особистості — рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші. У Декларації заявлено також, що всі люди мають рівні права, які не залежать від їх раси, статі, мови, релігії тощо.

Права людини — одне з найважливіших понять у праві, суспільна цінність і одночасно велике надбання й винахід людства. Це також поняття, що використовується як для позначення конкретного переліку законодавчих положень або міжнародних стандартів, так і для визначення статусу конкретного індивіда в суспільстві. Права є одним з атрибутів сучасних суспільства та держави, виміром їх «людяності». Крім того, поняття прав людини має власні ціннісні виміри, що ускладнює визначення його змісту.

В основі концепції прав людини лежать дві основні цінності. Перша це людська гідність, а друга — рівність. Права людини можна розуміти як щось, що ви­значає базові норми, необхідні для того, щоб жити з почуттям гідності, і їх універсаль­ність випливає з того, що, принаймні, у цьому всі люди рівні. Ми не маємо і не можемо тут когось виокремлювати. По суті, щоб прийняти концепцію прав людини, достатньо лише визнання цих двох переконань або цінностей. У цивілізованому демократичному суспільстві визнано, що влада держави не може бути безмежною, вона повинна бути обмежена необхідністю забезпечити хоча б мінімальні умови всім, хто перебуває під її юрисдикцією, щоб вони могли жити з почуттям людської гідності. Держава є ключовим гарантом дотримання прав людини та має повноваження вживати необхідних заходів для захисту ваших прав, але захист прав людини — це спільна відповідальність. Держава є головним гарантом, але кожен громадянин зобов'язаний не порушувати права інших, поважати їх гідність та сприяти створенню суспільства, де права захищені. Адже ідея прав людини передбачає, що захист прав — це обов'язок усіх, а не лише уряду. Навіть у демократичних країнах порушення все ще трапляються, і кожен має право звернутися по допомогу до омбудсмена чи адвоката.

Список видань, які є основними джерелами інформації про права людини:
1. Загальна декларація прав людини. — ООН, 1948
2. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. —1950
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. — 1966.
4. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. — 1966.
5. Буроменський М.В.., Кучерява О.В. Права людини: навчальний посібник. — К.: Юрніком Інтер, 2012.
6. Рабінович П.М.. Права людини. — Львів: Світ, 2002.
7. Шемшученко Ю.С.(ред). Юридична енциклопедія: у 6 т. — К.: Українська енциклопедія.

З Днем Збройних Сил України!

Сьогодні ми вшановуємо тих, хто щодня стоїть між Україною та темрявою війни. Тих, хто обирає не страх, а відповідальність. Тих, хто знає ціну тиші над містами, що сплять під їхнім захистом.
Збройні Сили України народилися разом із державою, але по-справжньому загартувалися в останні роки — у боях, де вирішувалася доля країни. За цей час українська армія пройшла шлях від відродження до однієї з найбільш шанованих у Європі. Наші воїни довели, що сила — не лише в техніці, а насамперед у характері, вірності й взаємній підтримці.
Під час війни з росією українські військові стали символом незламності. Вони обороняли Київ, коли світ вагався. Утримували Маріуполь до останнього подиху. Вистояли під Бахмутом, створили «дорогу життя» до Херсона, рятували дітей із-під обстрілів і вели бій навіть тоді, коли шанси здавалися нульовими.
Щодня вони здійснюють подвиги, які для історії стануть фактами, а для нас — прикладом того, що таке справжня відвага.
Сьогодні ми говоримо воїнам просте, але найважливіше: дякуємо.
Дякуємо за можливість прокидатися вдома, бачити близьких, мріяти про майбутнє.
Дякуємо за те, що вони тримають небо, землю і нашу надію.
Ми пишаємося кожним, хто служить. Пам’ятаємо кожного, хто віддав життя. Підтримуємо тих, хто зараз у строю.
Слава Збройним Силам України!
Слава нашим героям!
Слава Україні!
Всіх охочих запрошуємо завітати до читальної зали бібліотеки та переглянути книжкову виставку «Сталь нації — Збройні Сили України», данину пам’яті та вдячності тим, хто тримає наше сьогодення й майбутнє.

Василь Рубан — один з найяскравіших поетів Київської школи

Василь Рубан народився в селi Лiсники на Київщинi 1942 року. Батько — Рубан Федiр Iванович з с. Троковичi Житомирської областi — був учителем iсторiї, мати Барбара Федора Маркiвна — родом з села Лiсники, була вчителькою молодших класiв. Крiм Василя, вони виростили ще троє дiтей: Свiтлану, Людмилу i Олександра. Юнак почав писати вiршi, маючи 12 рокiв, закiнчив Житомирський культосвiтнiй технiкум, рік працював завідуючим Троковицьким сільським клубом, три роки служив у армiї, три роки навчався в Київському унiверситетi iм. Т.Г. Шевченка на фiлологiчному факультетi за спецiальністю українська мова i лiтература, звідки був відчислений у 1967 році. Два роки працював лiтературним редактором у видавництвi «Музична Україна», пiсля чого, переслiдуваний КДБ за полiтичну дiяльнiсть (виготовляв і поширював на територіях Інституту ядерної фізики й тодішньої Сільгоспакадемії листівки з неодмінним гаслом: «Хай живе самостійна соціалістична Україна!», але це не було доведене слідчими), працював на рiзних роботах (кочегаром у отоплювальній системі м .Києва, потім теслею у радгоспі «Хотівський» тощо). 

Про арешт і перебування в спецізоляторі на зловісній вулиці Володимирській, 32 у Києві написав і пустив у самвидав роман «Помирав уражений проліском сніг». 

Шiсть рокiв i два мiсяцi сидiв у тюрмах i спецпсихотюрмах. 

1989 року вийшла книга вiршiв В. Рубана «Химера», за яку автора удостоєно лiтературної премiї iм. В. Симоненка. З сiчня 1990 р. член Нацiональної Спiлки письменникiв. 1992 року журнал «Київ» опублiкував роман «На протилежному боцi вiд добра», вiдзначений лiтературною премiєю iм. Є. Маланюка. 1992 року побачила свiт книга «Берегиня», 1994-го — журнал «Київ» опублiкував той роман, за якого письменника свого часу було заарештовано, — «Помирав уражений пролiском снiг».