Микола Руденко — поет, правозахисник і філософ з Луганщини (До 105-річчя від дня народження)

До 105-річчя від дня народження українського письменника, поета, філософа, політичного та громадського діяча, правозахисника, політв'язня радянських концтаборів, засновника та голови Української Гельсінської Групи, Героя України Миколи Даниловича Руденка (19 грудня 1920 р. — 1 квітня 2004 р.) бібліотека ім. Петра Панча презентує невеличку книжкову виставку «Микола Руденко — поет, правозахисник і філософ з Луганщини».

Микола Руденко народився 1920 року в селі Юр’івці на Луганщині. З дитинства був поетично обдарований, його вірші друкувалися в піонерських та юнацьких газетах. Навчаючись у восьмому класі переміг у конкурсі на кращий літературний твір, організований Наркомпросом України, під час якого познайомився з поетом Леонідом Первомайським.

Після успішного закінчення десятирічки, розташованої поблизу шахти «Сутоган», де в 17-річному віці Миколу Руденка прийняли кандидатом до лав комуністичної партії, в 1939 році вступив на філологічний факультет Київського державного університету. Восени того ж року, приховавши свою сліпоту на одне око (отримав травму у дитячому віці), був мобілізований до армії, де вступив до лав комуністичної партії.  

В перший же свій місяць війни був важко поранений розривною кулею у поперек. Після тривалого лікування в шпиталі блокадного Ленінграду був визнаний інвалідом ІІ групи. Відмовившись від демобілізації через інвалідність, лишився у строю політруком фронтового шпиталю, разом з яким дійшов аж до Пруссії. Потім майже рік перебував на лікуванні у шпиталях, коли відкрилися старі рани. Демобілізований у 1946 році у званні капітана.

Повернувся до Києва в 1946 році. З 1947 року працював редактором поезії у видавництві «Радянський письменник». У тому ж році під редакцією Леоніда Первомайського вийшла перша збірка його поезій українською мовою «З походу». Далі карколомна кар’єра після  отримання персонального доручення від самого Лазаря Кагановича — виступити з критикою поеми Максима Рильского «Мандрівка в молодість». До речі, той його виступ на зборах був перший і доволі був нейтральний (на фоні інших критиків). Того ж року його призначають головним редактором журналу «Дніпро» (1948–1950), секретарем партійної організації Спілки письменників України. Був обраний членом районного і Київського міського комітетів партії.  Була можливість відзначитися в боротьбі з космополітами, проте Микола Руденко відмовився писати негативні характеристики на свого наставника Леоніда Первомайського та інших письменників, серед яких були Григорій Полянкер та Матвій Талалаєвський, навіть більше — попереджає їх про небезпеку. Входить у гострий конфлікт із тодішнім головою Спілки письменників Олександром Корнійчуком, ставши на захист репресованої Зінаїди Тулуб.

Втрачає свої посади та регулярний заробіток і переходить на вільні хліби. Для написання своїх науково-фантастичних романів займається самоосвітою, вивчає наукову літературу, консультується у вчених з різних галузей знань. 

Наприкінці  1960-х років Микола Руденко переосмислює своє ставлення до навколишньої соціалістичної дійсності.  Романи «Орлова балка», «Формула Сонця» та інші, які були написані в ці роки, переносилися планами видавництв з року в рік і ніяк не виходили. 

Усі видавництва СРСР отримали вказівку не приймати від нього рукописів і не друкувати його творів.Щоб заробляти на життя та мати час для літературної й правозахисної діяльності, Микола Данилович мусив улаштуватися нічним сторожем на атомному могильнику в Пирогові поблизу Києва. А у 1974 ж році, за рік до виходу на пенсію по старості,  Миколу Руденка, після 35 річного партійного стажу, виключають з КПРС «за антимарксистську діяльність».

В 1974 році через московську перекладачку його книги «Чарівний бумеранг» Зою Крахмальнікову, подругу Олени Бонер, рукопис його «Енергії прогресу» потрапляє до  Андрія Сахарова. Книга, в якій Микола Руденко доводить, що економічна наука має ґрунтуватися на законі збереження і перетворення енергії, отримує високу оцінку фахівця в галузі фізики і кібернетики, українця за походженням, професора Валерія Турчини.
1975 року Микола Руденко стає членом радянської групи «Міжнародної амністії». 18 квітня 1975 року за участь у цій групі його заарештовують в Москві та інкримінують статтю 1871 Карного кодексу СРСР «Наклепницькі вигадки, що паплюжать радянський державний і суспільний лад». Врятувало наближення 30-ліття перемоги над Німеччиною, і його як учасника та інваліда війни відпускають.
9 листопада 1976 року в Москві перед зарубіжними журналістами Микола Руденко офіційно оголошує про створення Української Гельсінської групи (УГГ). Того ж вечора квартира Миколи Руденка під Києвом була закидана цеглою. 

23-24 грудня 1976 р. у Миколи Руденка був проведений обшук, під час якого знайшли підкинуті 39 доларів США. Суд у м. Донецьку 23 червня — 1 липня 1977 р. і вирок: 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Книжки Миколи Руденка було вилучено з бібліотек, твори не друкувалися, ім’я не згадувалося. Проте під тиском світової громадськості Миколу Руденка з дружиною звільняють із заслання у грудні 1987 і дозволяють виїхати до Німеччини.

Микола Руденко працював на Радіо Свобода та «Голосі Америки». Через рік був позбавлений радянського громадянства, зустрічається з Рональдом Рейганом. У вересні 1990 р. Микола Руденко повернувся до Києва, був реабілітований.

У нашій експозиції представлена збірка «Поезії» (Київ, «Дніпро», 1991), за яку разом з романом «Орлова балка» він отримав Державну (Національну ) премію ім. Тараса Шевченка за 1993 р. Любителів фантастики зацікавить роман «Ковчег Всесвiту» (Київ, «Веселка», 1995). Журнал «Слово і час» (2017, № 9) подає статтю Юрія Логвиненка «Трагедія Голодомору у творчості Миколи Руденка». Обов'язкова для прочитання поема «Хрест» — твір, який увібрав у себе страшну фантасмагорію голоду в Україні 1932—1933 років. Твір філософськи осмислює трагедії часу, трагедії народу і долю самого автора. Помер Микола Руденко 1 квітня 2004 року. Похований на Байковому кладовищі.
І після смерті Микола Руденко залишається ворогом для прихильників гасла «Донбасс — это русская земля». Коли президентом України став Віктор Янукович, а міністром освіти Дмитро Табачник, то заплановане на 2010 рік видання повного зібрання творів Миколи Руденка було вилучене з державної програми «Українська книга».
«Вся біографія Миколи Даниловича є свідченням того, що Донбас — це українська земля. І не тільки його біографія. Донбас дав Україні Олексу Тихого, Івана Дзюбу, Івана та Надію Світличних, Василя Стуса, Юрія Липу, і це далеко не повний список. Це без сумніву український край! Його біда в тому, що поряд з українськими родами, які віддавна жили на цій землі, в радянський час туди зумисне переселяли людей з Росії», — наголошує правозахисник Мирослав Маринович.