 |
| Марія Примаченко |
До 115-річчя від дня народження видатної українки бібліотека ім. П. Й. Панча підготувала історико-бібліографічну довідку.
Все своє життя Марія Примаченко прожила в селі Болотня, що на Київщині. Батько Оксентій був обдарованим теслею, майстрував дворові огорожі у вигляді головкатих зображень, а мати Параска - талановитою вишивальницею, біля якої мала Марійка опанувала мистецтво вишивки. Дитинство дівчинки затьмарила тяжка хвороба: у віці 7 років вона захворіла на поліємієліт, через що не змогла повноцінно навчатися й закінчила лише 4 класи школи. Але "завдяки" хворобі у неї загострилися зір і слух, з'явився час на усамітнення й спостереження за навколишнім світом. Враження від краси рідної поліської землі, на якій споконвіку жили її предки, трансформувалися в багатій Марійчиній уяві в загадкові образи чудернацьких небачених квітів і казкових звірів. Якось у неї запитали:
- Чом ви не малюєте справжніх квітів?
- А навіщо? Ви ж їх бачите й так...
Серйозно малювати почала в 17 років, коли знайшла синю глину й розписала квітами власний будинок. У 1936 році Марію Примаченко запросили до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва. У тому ж році за участь у І Республіканській виставці народної творчості її нагородили дипломом І ступеня. З того часу картини Примаченко з незмінним успіхом виставляли по всьому світові. Її творчістю захоплювалися Пікассо, Шагал. У 1937 році на міжнародній виставці в Парижі отримала золоту медаль. Малювала художниця на простому ватмані фабричними пензлями. Використовувала гуаш і акварель, хоча перевагу віддавалі гуаші за щільну текстуру та соковитість і яскравість кольорів. Білого тла не любила, воно обов'язково мало бути вщерть заповнене кольором. Примаченко тонко відчувала ритм і композицію й досконало передавала це на папері. Її образи сягають найдавніших, ще язичницьких, часів. Всі звірі в неї - олюднені. На перший погляд здається, що вона жила лише в своєму вигаданому світі. Але це не зовсім так. Художниця була міцно вмонтована в дійсність: все, що відбувалося навколо, знаходило відгук у її роботах - війна, Чорнобиль, життя простих сільських людей. Під час навчання в майстернях Марія зустріла своє кохання - хлопця з сусіднього села. Щастя було недовгим - почалася Друга світова війна, й чоловік загинув на фронті, не побачивши свого сина Федора, який теж став народним художником і все життя був другом, опорою своїй матері. Для Марії Оксентіївни смерть чоловіка стала справжнім ударом, чимало її творів присвячено антивоєнній тематиці. Після аварії на Чорнобильській АЕС (а Болотня знаходиться майже в тридцятикілометровій зоні) художниця створила картину "Четвертий енергоблок", яку присвятила ліквідаторам аварії. Майже всі свої роботи вона підписувала коротенькими віршованими підписами-промовками. У співпраці з Михайлом Стельмахом проілюструвала дитячі книжки "Журавель" та "Чорногуз приймає душ". у 1966 році за серію картин "Людям на радість" отримала Державну премію ім. Шевченка. Померла художниця 18 серпня 1998 року. 2009 рік за рішенням ЮНЕСКО визнано роком Марії Примаченко. У 2022 році отримала (посмертно) відзнаку Президента України "Національна легенда". На честь Марії Примаченко перейменовано вулиці в Києві, Борисполі, Броварах і Краматорську. За життя Марія Оксентіївна своїх картин ніколи не продавала, лише дарувала. У 2006 році зловмисники вдерлися до її хати, де жив син художниці із сім'єю, і викрали близько ста її робіт. На щастя, злочинців вдалося затримати (їх було п'ятеро разом із замовником), а 77 картин - повернути.
У перший же день повномасштабного вторгнення було окуповано селище Іванків, де в історико-краєзнавчому музеї зберігалися 14 робіт Марії Примаченко. 27 лютого російська авіація знищила музей, проте всі 14 картин вдалося врятувати. У 2022 році картину Примаченко "Квіти виросли коло четвертого блоку" було продано на аукціоні, який влаштував фонд Сергія Притули, за 500 тисяч доларів. Кошти пішли на потреби ЗСУ. Картину нові власники з-за кордону залишили в Україні й передали до одного з київських музеїв.
Немає коментарів:
Дописати коментар