«Букова земля» – це квінтесенція 35-річної творчої діяльності письменниці. Книга писалась майже десять років: наприкінці видання стоять дати: 17 вересня 2010 - 7 квітня 2019. Це роман-панорама, що охоплює життя п'яти буковинських родин протягом 225 років, з кінця 18 століття до подій серпня 2014 року.
Основна дія твору відбувається здебільш на території Буковини: Чернівці, Вижниця, Банилів, також – Відень, Берлін, Берн, а наприкінці – Щастя і Станиця Луганська в сучасній Луганській області.
Основна дія твору відбувається здебільш на території Буковини: Чернівці, Вижниця, Банилів, також – Відень, Берлін, Берн, а наприкінці – Щастя і Станиця Луганська в сучасній Луганській області.
Описуючи рідну Буковину, Матіос розповідає нам про весь світ, про людину загалом як найважливішу частину цього світу. В цьому романі дуже багато емоцій та різноманітних життєвих історій. Але водночас авторка не робить готових висновків, не повчає нас, як треба жити, а дає змогу сфантазувати альтернативні вчинки героїв.
Читача приємно здивує чудова мова твору, стильні описи природи Буковини. Феноменально цікаві персонажі: у романі немає абсолютно позитивних героїв, у кожному є людське зло і добро водночас. У кінцівці роману відчувається величезний вплив художнього фільму «Білий птах із чорною ознакою» (десятирічна Марія брала участь у зйомках) та її знайомства з родиною Їллєнків, Богданом Ступкою і Іваном Миколайчуком.
Цю книжку цікаво читати і тому, що авторка дуже чітко, хронологічно точно подає нам частини роману, вона вказує ім’я персонажа, місце дії, дату. Кожну частину роману можна читати окремо, адже вона постає завершеною історією.
Надзвичайно цікавий філософський початок роману (Книга перша. Небесна канцелярія. Завжди), де Бог говорить із Білим і Чорним Ангелами про сенс життя і дає їм завдання відшукати все про життєписи чотирьох родів: Берегівчуків із села Черемошне, Васильків, Вівчарів і Ваґнерів. Історія цих родин дуже важлива для розуміння того, що було, є і буде в майбутньому.
З історії цих родів, життя яких тягнеться протягом 225 років, виростає історія Буковини. Бачимо події ХІХ ст., Першої та Другої світових воєн, міжвоєнних років, коли Буковина була в складі Румунії. Роки після Другої світової змінюють світ Букової землі: він руйнується, знищується новими прибульцями – радянською владою. На початку роману - єдність роду, в ХХІ ст. – повна відсутність цього поняття. Проте в «Епілозі» давно загублені рідні відшукують і впізнають одне одного, хоч і впізнання це трагічне і жахливе.
І, насамкінець, цитата пані Марії з її інтерв’ю Олегу Вергелісу для «Главкома» ще 2021 року: «Бо може так трапитися, що одного ранку розвидниться за вікном, а там, дивись, уже стоять мовчазні «вєжлівиє чєловєчкі», як у історії із сестрами Берегівчуками із книжки. І ті «чєловєчкі» будуть не з книжкою в руках, а з «калашем». Так, це правда, що кожна нація і кожен народ завжди перебуває під прицілом «калаша» чи «джавеліна», чи якогось там «глога». Але не кожна нація уміє себе захищати... І не кожна, власне, захищається як воїн... А ще кожна нація зобов’язана фіксувати свій захист, свої перемоги, поразки і своїх героїв і негідників бодай у слові. Художньому зокрема. Бо інакше наступні покоління не матимуть мотивації для прогресу і для зміцнення своєї держави. Ось про це моя «Букова земля».
Надзвичайно цікавий філософський початок роману (Книга перша. Небесна канцелярія. Завжди), де Бог говорить із Білим і Чорним Ангелами про сенс життя і дає їм завдання відшукати все про життєписи чотирьох родів: Берегівчуків із села Черемошне, Васильків, Вівчарів і Ваґнерів. Історія цих родин дуже важлива для розуміння того, що було, є і буде в майбутньому.
З історії цих родів, життя яких тягнеться протягом 225 років, виростає історія Буковини. Бачимо події ХІХ ст., Першої та Другої світових воєн, міжвоєнних років, коли Буковина була в складі Румунії. Роки після Другої світової змінюють світ Букової землі: він руйнується, знищується новими прибульцями – радянською владою. На початку роману - єдність роду, в ХХІ ст. – повна відсутність цього поняття. Проте в «Епілозі» давно загублені рідні відшукують і впізнають одне одного, хоч і впізнання це трагічне і жахливе.
І, насамкінець, цитата пані Марії з її інтерв’ю Олегу Вергелісу для «Главкома» ще 2021 року: «Бо може так трапитися, що одного ранку розвидниться за вікном, а там, дивись, уже стоять мовчазні «вєжлівиє чєловєчкі», як у історії із сестрами Берегівчуками із книжки. І ті «чєловєчкі» будуть не з книжкою в руках, а з «калашем». Так, це правда, що кожна нація і кожен народ завжди перебуває під прицілом «калаша» чи «джавеліна», чи якогось там «глога». Але не кожна нація уміє себе захищати... І не кожна, власне, захищається як воїн... А ще кожна нація зобов’язана фіксувати свій захист, свої перемоги, поразки і своїх героїв і негідників бодай у слові. Художньому зокрема. Бо інакше наступні покоління не матимуть мотивації для прогресу і для зміцнення своєї держави. Ось про це моя «Букова земля».
Немає коментарів:
Дописати коментар