«Україна чарівна! Захід сонця над Великим Лугом казково файний, особливо як піднятись на гору. Знизу Царицин Кут, Великий Луг в промінях заходнього сонця, сьогодні мої Січовики із Запорожцями святкують Трійцю, а я захотів побути на самоті та пішов в гору... Тепер розумію, чом Запорожці вольні в душі...»
До 130-річчя від дня народження Василя Вишиваного, австрійського ерцерцоґа (архікнязя) Вільгельма фон Габсбурґа-Льотрингена (Лотаринзького) бібліотека ім. Петра Панча підготувала історично-бібліографічну довідку «Слово і меч: літературна спадщина Василя Вишиваного».
Австрійський Ерцерцоґ (Архікнязь) і полковник Леґіону Українських Січових Стрільців; «блудний син» для своїх кровних батьків і велика надія для поневолених українців; ідеаліст-романтик; професійний військовий діяч; поет-лірик і реальний претендент на булаву Гетьмана України; нащадок давньої королівської династії Габсбурґів і послідовний борець за звільнення українського народу з-під ярма двох найбільших імперій — Австро-Угорської і Россійської. В пам'ять українського народу він увійшов під ім'ям Василя Вишиваного. Саме так його називали Українські Січові Стрільці за щиру любов до України і всього українського, зокрема й до вишиваної сорочки, яку носив під одностроєм австрійського офіцера і в якій навіть з'являвся на цісарському дворі у Відні.
Присвятивши себе боротьбі за українську національну справу, він вписав у її драматичний перебіг свої сторінки і зрештою заплатив за відданість обраному шляху найдорожчим — власним життям, яке завершилось у тюремній лікарні Лук'янівської в'язниці в Києві.
Його життєвий шлях, сповнений багатьох драматичних колізій, високих ідейних поривань і важких душевних потрясінь, який міг би лягти в основу сюжету низки історичних романів чи телесеріалів, чекає нових досліджень та пошуків з використанням усієї сукупності джерел (рекомендуємо всім охочим мемуари Вільгельма фон Габсбурга — Василя Вишиваного). Мемуари написані в кінці вересня — на початку жовтня 1919 року в Кам'янці-Подільському, де на той час перебувала Директорія УНР. Це відверта і щира розповідь про дитинство і юність, про виховання в батьківському домі, подорожі по Америці, Азії, Австралії, Європі, про навчання в реальному училищі у Відні (до 1912 року) і у військовій академії в австрійському місті Вінер-Нойштадт (до 1915 року). З особливим болем автор переживав він «страшний контраст між багатством свого роду і убожеством народу», який бачив на Галичині. Докладно оповідаючи про свою військову службу на чолі сотні 13-го полку уланів, участь у бойових діях Першої Світової війни, він з неприхованою симпатією і захопленням оцінює високі моральні якості й вояцькі риси українців, називаючи їх «найкращими» жовнірами. Єдиною хибою українців вважав їхню «надмірну добродушність». Мемуари Василя Вишиваного, на жаль, не розповідають про тісні взаємини Василя Вишиваного з багатьма видатними політичними діячами Західної України — Є.Петрушевичем, К.Левицьким, Є.Олесницьким, М.Васильком, митрополитом А.Шептицьким та іншими — у справі вирішення українського питання в Австро-Угорській імперії, не висвітлють його роль у мирних переговорах у Бересті і укладанні таємного протоколу між УНР і Австро-Угорщиною щодо західноукраїнських земель.
За життя він написав велику кількість віршів — як героїчних, так і ліричних, у якій він захоплено розповідав про красу українських пейзажів. Найвідоміший його здобуток — збірка поезій «Минають дні...», присвячена пам’яті бойових побратимів УСС.
У 1921 році у Відні під керівництвом Василя Вишиваного було утворено Українське вільно-козацьке товариство. Полковник Василь Вишиваний очолював Генеральну управу, яка видавала тижневик «Соборна Україна».
1921 року у Відні українською мовою вийшла поетична збірка Василя Вишиваного «Минають дні…» з присвятою «Борцям, що впали за Волю України». «До збруї!» — найбільш потужний твір в цій збірці поезій, представлений у нашій книжковій виставці («Українська революція 1917-1921 років в ілюстраціях». Київ, Парламентське видавництво, 2019, стор.132). І через 104 роки цей заклик все ще актуальний.
Австрійський Ерцерцоґ (Архікнязь) і полковник Леґіону Українських Січових Стрільців; «блудний син» для своїх кровних батьків і велика надія для поневолених українців; ідеаліст-романтик; професійний військовий діяч; поет-лірик і реальний претендент на булаву Гетьмана України; нащадок давньої королівської династії Габсбурґів і послідовний борець за звільнення українського народу з-під ярма двох найбільших імперій — Австро-Угорської і Россійської. В пам'ять українського народу він увійшов під ім'ям Василя Вишиваного. Саме так його називали Українські Січові Стрільці за щиру любов до України і всього українського, зокрема й до вишиваної сорочки, яку носив під одностроєм австрійського офіцера і в якій навіть з'являвся на цісарському дворі у Відні.
Присвятивши себе боротьбі за українську національну справу, він вписав у її драматичний перебіг свої сторінки і зрештою заплатив за відданість обраному шляху найдорожчим — власним життям, яке завершилось у тюремній лікарні Лук'янівської в'язниці в Києві.
Його життєвий шлях, сповнений багатьох драматичних колізій, високих ідейних поривань і важких душевних потрясінь, який міг би лягти в основу сюжету низки історичних романів чи телесеріалів, чекає нових досліджень та пошуків з використанням усієї сукупності джерел (рекомендуємо всім охочим мемуари Вільгельма фон Габсбурга — Василя Вишиваного). Мемуари написані в кінці вересня — на початку жовтня 1919 року в Кам'янці-Подільському, де на той час перебувала Директорія УНР. Це відверта і щира розповідь про дитинство і юність, про виховання в батьківському домі, подорожі по Америці, Азії, Австралії, Європі, про навчання в реальному училищі у Відні (до 1912 року) і у військовій академії в австрійському місті Вінер-Нойштадт (до 1915 року). З особливим болем автор переживав він «страшний контраст між багатством свого роду і убожеством народу», який бачив на Галичині. Докладно оповідаючи про свою військову службу на чолі сотні 13-го полку уланів, участь у бойових діях Першої Світової війни, він з неприхованою симпатією і захопленням оцінює високі моральні якості й вояцькі риси українців, називаючи їх «найкращими» жовнірами. Єдиною хибою українців вважав їхню «надмірну добродушність». Мемуари Василя Вишиваного, на жаль, не розповідають про тісні взаємини Василя Вишиваного з багатьма видатними політичними діячами Західної України — Є.Петрушевичем, К.Левицьким, Є.Олесницьким, М.Васильком, митрополитом А.Шептицьким та іншими — у справі вирішення українського питання в Австро-Угорській імперії, не висвітлють його роль у мирних переговорах у Бересті і укладанні таємного протоколу між УНР і Австро-Угорщиною щодо західноукраїнських земель.
За життя він написав велику кількість віршів — як героїчних, так і ліричних, у якій він захоплено розповідав про красу українських пейзажів. Найвідоміший його здобуток — збірка поезій «Минають дні...», присвячена пам’яті бойових побратимів УСС.
У 1921 році у Відні під керівництвом Василя Вишиваного було утворено Українське вільно-козацьке товариство. Полковник Василь Вишиваний очолював Генеральну управу, яка видавала тижневик «Соборна Україна».
1921 року у Відні українською мовою вийшла поетична збірка Василя Вишиваного «Минають дні…» з присвятою «Борцям, що впали за Волю України». «До збруї!» — найбільш потужний твір в цій збірці поезій, представлений у нашій книжковій виставці («Українська революція 1917-1921 років в ілюстраціях». Київ, Парламентське видавництво, 2019, стор.132). І через 104 роки цей заклик все ще актуальний.
Збірку патріотичних поезій Василя Вишиваного можна знайти на сайті.
Минають дні…
Минають дні розкішного кохання,
Минають дні журби,
Минають дні великого страждання,
Важкої боротьби…
Одна по них у нас луна остане
Із тих минулих днів,
Що в серце наше мов весна загляне,
Мов привид майських снів.
Минають дні розкішного кохання,
Минають дні журби,
Минають дні великого страждання,
Важкої боротьби…
Минають дні журби,
Минають дні великого страждання,
Важкої боротьби…
Одна по них у нас луна остане
Із тих минулих днів,
Що в серце наше мов весна загляне,
Мов привид майських снів.
Минають дні розкішного кохання,
Минають дні журби,
Минають дні великого страждання,
Важкої боротьби…
Немає коментарів:
Дописати коментар