«Я обвинувачую» (До 40-ї річниці від дня загибелі Василя Стуса )

Василь Стус

Як загинув Василь Стус — серце, самогубство чи вбивство? Виклад статті  Василя Овсієнка, філолога, громадського діяча, політв'язня (1973-1988), історика дисидентського руху.

У ніч із 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору особливо суворого режиму біля села Кучино (Пермський край, Росія) загинув поет-шістдесятник та правозахисник Василь Стус. Як і більшість політв’язнів радянського режиму, він загинув за нез’ясованих обставин.

Василь Овсієнко, який в той час перебував у 20-й камері цього ж бараку, вважав своїм громадянським і людським обов`язком ще і ще раз свідчити перед новими й новими людьми про обставини й причини його загибелі.Відбувши 5 років ув'язнення в Мордовії та 3 роки заслання в Магаданській області, вдруге Василь Стус був заарештований 14 травня 1980 року під час "олімпійського набору": Москву і Київ, де мала відбутися частина ігор, очищали від небажаних елементів, у тому числі від решти дисидентів, що гуртувалися в Гельсінкських групах. Стус після першого ув'язнення втримався в Києві всього 8 місяців.

З п'яти кучинських років Василя Стуса залишилося 45 листів, кілька віршів і текст, названий у виданнях "З таборового зошита". Ці 16 клаптиків дрібно списаного конденсаторного паперу десь на початку 1983 року співкамерник Баліс Ґаяускас передав на побаченні дружині Ірені Ґаяускене разом зі своїми рукописами. У книжці це 12 сторінок тексту, але їхня вибухова сила була така потужна, що погубила й самого Василя. Однією з причин його знищення була поява на Заході цього тексту.

Так виглядав написаний

Стусом текст,

що пізніше отримав назву

"З таборового зошита"

Друга причина - клопотання про висунення його творчості на здобуття Нобелівської премії 1986 року. Вірші Василя Стуса публікувалися кількома мовами. Світ бачив рівень таланту українського поета як мистецьке явище.
Нобелівська премія, згідно з її статутом, присуджується тільки живим, посмертно вона не присуджується. Кремль не міг допустити, щоб нобелівський лавріят, та ще й українець з'явився за ґратами (а це піднесло б "українську справу" на нечувану висоту).
27 серпня 1985 року поет отримав черговий термін покарання 15 діб карцеру.  Він узяв книжку, поклав її на горішні нари і так читав, спершись на них ліктем. У прозурку (вічко) заглянув прапорщик Руденко: "Стус, нарушаете форму заправки постели!". Стус зайняв іншу, дозволену позу. Але черговий офіцер старший лейтенант Сабуров, наглядач Руденко і ще один наглядач склали рапорт, що Стус у робочий час лежав на нарах у верхньому одязі і на зауваження громадянина контролера вступив у прирікання. 
Виходячи з камери, Стус сказав сусіду по камері Бородіну, що оголошує голодівку. "Яку?" — "До кінця".

Карцер, де Василя Стуса

утримували останні

дні життя.

Фото Василя Овсієнка

У 1983 році було таке, що Стус тримав голодівку 18 діб. Казав Василю Овсієнку потім: "Як то гидко виходити з голодівки, так нічого й не добившись. Більше я так робити не буду". Це була людина слова. Карцери розміщені в північній частині бараку, в невеликому поперечному коридорі. Стуса утримували в 3-му карцері, що на розі, у найближчому до вахти. Звідти до ув'язнених не доходили ніякі звуки.

Естонець Енн Тарто ввечері забирав готову продукцію (шнури до прасок) з камер і розносив роботу на завтра. 3 вересня близько 17-ї години він почув, що Стус просить валідолу. Наглядач відповів, що нема лікаря. Тоді Енн Тарто сам сказав лікареві Пчельникову, і той дав Стусові валідолу. Отже, йому було прикро з серцем. У протилежному кінці того коридору, навпроти, в робочій камері № 7, працював удень Левко Лук'яненко. Коли не чути було наглядача, Левко гукав: "Василю, здоров!". Або: "Ахи!". Василь відгукувався. Але 4 вересня він не відгукнувся...

Книжкова виставка

"Я обвинувачую"

Удові Валентині Попелюх адміністрація табору мусила повідомити про смерть чоловіка. Вона замовила цинкову домовину і вибралася в дорогу з сестрою Олександрою та подругою Ритою Довгань. В аеропорту кагебісти категорично порадили їм не брати домовину, бо тіла їм не віддадуть.
Найгуманніший у світі совєцький закон не дозволяв забирати чи перепоховати тіло померлого в`язня, доки не закінчиться трив його ув`язнення. Так що мертві залишалися під арештом. З Москви приїхав син Дмитро, який служив тоді у війську. Приїхали вони 7 вересня, і майор Долматов сказав їм: "Ну что же, пройдем на кладбище". І привіз їх на щойно засипану могилу в селі Борисово, за кілометрів три від зони.
Василь Овсієнко не віддає переваги жодній з двох своїх версій: серцевий напад чи удар нарами по голові. Загадку загибелі Василя Стуса знають виконавці. Деякі з них невипадково скоро померли. Знають замовники, і деякі з них досі живі. Але вони до злочину не признаються.

24 лютого 1989 року 46-літній майор Долматов ліг поруч зі Стусом, усього за кілька могил. А майор Журавков помер через днів 10 після Стуса. Журавков-молодший, лейтенант-оперативник, улітку 1987 року втопився в річці Чусова. Усе це викликає поважні сумніви, чи справді смерть Стуса настала внаслідок серцевого нападу. 

Київ, 19 листопада 1989 р.:

перепоховання Василя Стуса та його друзів

Юрія Литвина та Олекси Тихого