Андрій Жованик
До 50-річчя від дня народження Андрія Жованика (8.09.1975 - 2.08.2022), Воїна, ветерана ДУК «Правий сектор», Героя України бібліотека ім. Петра Панча пропонує історично-бібліографічну довідку «Чекає бій. Все інше буде... після. Життя триває. Точиться війна».
Лейтенант Андрій Жованик, позивний «Татарин», командир П'ятого легіону ДУК «Правий сектор», загинув 2 серпня 2022 року в Соледарі Донецької області. Народився в Києві. Закінчив Київський національний університет будівництва і архітектури. Здобув кваліфікацію інженера технічного нагляду. Свого часу будував торгівельний центр «Метроград» у центрі Києва. Тривалий час працював начальником ремонтно-будівельної дільниці в Київському національному університеті харчових технологій, начальником будівельної дільниці заводу «Росинка». Під керівництвом Андрія виконували оздоблювальні роботи в Театрі ляльок у Києві.
Відстоював українські позиції з юнацьких літ. Дружив з легендою українського руху опору Анатолієм Лупиносом. Саме рядки поезії Анатолія Лупиноса винесені в назву довідки. На початку 1990-х брав участь у війнах у Придністров'ї та Абхазії. Був членом спілки націоналістичної української молоді Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна самостійність України», Історичного клубу «Холодний Яр», учасником Революції на
граніті, Помаранчевої та Революції Гідності.
Воював на Донбасі з літа 2014 року (з перервами). 6 -10 серпня 2014 року в лавах «Правого сектору» брав участь у боях за село Степанівку, біля Савур-Могили, у середині серпня 2014-го - у боях за села Амвросіївку та Многопілля. Зимою 2014 — 2015 рр. - у боях за селище Піски на північний захід від Донецька. Він був разом на позиціях з відомим добровольцем Василем Сліпаком саме того дня, коли львів’янин — соліст Паризької опери загинув від ворожої кулі.
З першого дня повномасштабного вторгнення вже був у складі ОДЧ «Карпатська Січ».
Учасник боїв за Київ, Київщину (Бровари, Ірпінь, Буча, зона відчуження ЧАЕС), Чернігівщину, Харківщину, Донеччину - Бахмут і Соледар (24.02.2022 — 2.08.2022). Маючи лише автомати і напівавтомати, захищав Ірпінь, утримував об'їзну дорогу Ірпінь — Київ до середини березня (тоді вже мав і протитанкову зброю).
Обіймав посаду командира роти ДУК «Правий сектор» ( Legio V - П'ятий легіон). У наступах був першим, при відступах - останнім. Воював стоячи у повний зріст (як герой бою з офіцерською дружиною московитів під Мотовиловкою 18 листопада 1918 року Федь Черник). Посмертно нагороджений званням Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (20.02.2024). Прощалися з Євгеновичем з позивним «Татарин» та загиблим в тому ж бою Юрієм Коваленком «Сокаром» на майдані Незалежності у Києві багато сотень людей. Останню земну дорогу Воїна, за козацьким звичаєм, супроводжував кінь. На прощання командира підрозділу Андрія Жованика покрили жалобною червоною китайкою — як свого часу Шевченка. Спів журби і слави линув з бандур. Його могила — на Центральній алеї слави Байкового кладовища Києва.
9 червня 2023 на стіні будівлі київської гімназії біотехнологій № 177 встановлено меморіальну дошку випускнику 177-ї школи командирові 5-го Легіону ССО Андрію Жованику.
17 - 18 червня Історичний клуб «Холодний Яр» під час 27-х Вшанувань Героїв Холодного Яру відкрив Меморіал козакам-добровольцям, які загинули в боротьбі за Українську державу. Серед них - Андрій Жованик — «Татарин» (5-й Легіон).
12 грудня 2024 року Київська міська рада присвоїла ім’я Андрія Жованика.скверу в межах вулиць Солом’янської, Григорія Кочура та Андрія Головка
У захисника залишились дружина Оксана, сини Василь і Богдан, донька Катерина.
Легендарна родина Жоваників - давнішні читачі нашої бібліотеки. А пані Оксана, активний учасник «Мовного майдану» 2012 року, першою започаткувала проведення курсів української мови в бібліотеці ще за часів Януковича і так впродовж багатьох років. Роман Коваль, дослідник історії Визвольної боротьби українців від початку ХХ століття і дотепер, член Української Гельсінської спілки, головний редактор газети «Незборима нація» (з січня 1994 р.), президент Історичного клубу «Холодний Яр» (з січня 1997 р.), автор багатьох книжок, так відгукується про свого молодшого товариша: «Андрій Жованик — легенда націоналістичного руху. З 1989 р. він був членом Націоналістичної української спілки, найрадикальнішої української організації. Потім став членом Всеукраїнського політичного об’єднання «Державна самостійність України» (ДСУ) та Історичного клубу «Холодний Яр».
Один з епізодів за участі Андрія Жованика Роман Коваль описує так: «Під час Майдану, коли на Київ котили пасажирські поїзди, набиті «тітушками», Андрій зі жменькою своїх друзів-снумівців вийшов на станцію Київ-Волинський, де ці поїзди призупинились, чекаючи наказу, вийшли з ланцюгами та іншими знаряддями бою і закликали «тітушок» вийти помірятися силами. Били ланцюгами їм вікна, провокували, але ті злякалися і на бій з козаками не вийшли...»
Наполегливо рекомендуємо Вам передивитись документальний фільм «Андрій Жованик. Світ як воля та уява», створений за ініціативи Арсенія Білодуба - заступника командира добровольчого підрозділу 5-й Легіон, поета і фронтмена рок-ватаги «Сокира Перуна», та Ігоря Малякіна — з серпня 2022 року командира 5-го Легіону.
«Він свою війну не припиняв, незалежно від того, чи він був зі зброєю, у бронежилеті, у військовій формі чи в цивільній, він завжди був у стані війни. Завжди простежувалася чітка думка: наша основна мета – це перемога, це знищення Московії як держави. І після війни – нічого. Просто перемога», – писав про свого командира Ігор Малякін. А ще Андрій у компанії часто казав: «За смерть у бою».
Звертаємо Вашу увагу і на невеличку книгу Романа Коваля «Побратима мого зачепила куля вражая» (Київ : Видавництво Марка Мельника; Історичний клуб «Холодний Яр», 2023) з серії «Видатні українці».
Лейтенант Андрій Жованик, позивний «Татарин», командир П'ятого легіону ДУК «Правий сектор», загинув 2 серпня 2022 року в Соледарі Донецької області. Народився в Києві. Закінчив Київський національний університет будівництва і архітектури. Здобув кваліфікацію інженера технічного нагляду. Свого часу будував торгівельний центр «Метроград» у центрі Києва. Тривалий час працював начальником ремонтно-будівельної дільниці в Київському національному університеті харчових технологій, начальником будівельної дільниці заводу «Росинка». Під керівництвом Андрія виконували оздоблювальні роботи в Театрі ляльок у Києві.
Відстоював українські позиції з юнацьких літ. Дружив з легендою українського руху опору Анатолієм Лупиносом. Саме рядки поезії Анатолія Лупиноса винесені в назву довідки. На початку 1990-х брав участь у війнах у Придністров'ї та Абхазії. Був членом спілки націоналістичної української молоді Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна самостійність України», Історичного клубу «Холодний Яр», учасником Революції на
граніті, Помаранчевої та Революції Гідності.
Воював на Донбасі з літа 2014 року (з перервами). 6 -10 серпня 2014 року в лавах «Правого сектору» брав участь у боях за село Степанівку, біля Савур-Могили, у середині серпня 2014-го - у боях за села Амвросіївку та Многопілля. Зимою 2014 — 2015 рр. - у боях за селище Піски на північний захід від Донецька. Він був разом на позиціях з відомим добровольцем Василем Сліпаком саме того дня, коли львів’янин — соліст Паризької опери загинув від ворожої кулі.
З першого дня повномасштабного вторгнення вже був у складі ОДЧ «Карпатська Січ».
Учасник боїв за Київ, Київщину (Бровари, Ірпінь, Буча, зона відчуження ЧАЕС), Чернігівщину, Харківщину, Донеччину - Бахмут і Соледар (24.02.2022 — 2.08.2022). Маючи лише автомати і напівавтомати, захищав Ірпінь, утримував об'їзну дорогу Ірпінь — Київ до середини березня (тоді вже мав і протитанкову зброю).
Обіймав посаду командира роти ДУК «Правий сектор» ( Legio V - П'ятий легіон). У наступах був першим, при відступах - останнім. Воював стоячи у повний зріст (як герой бою з офіцерською дружиною московитів під Мотовиловкою 18 листопада 1918 року Федь Черник). Посмертно нагороджений званням Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (20.02.2024). Прощалися з Євгеновичем з позивним «Татарин» та загиблим в тому ж бою Юрієм Коваленком «Сокаром» на майдані Незалежності у Києві багато сотень людей. Останню земну дорогу Воїна, за козацьким звичаєм, супроводжував кінь. На прощання командира підрозділу Андрія Жованика покрили жалобною червоною китайкою — як свого часу Шевченка. Спів журби і слави линув з бандур. Його могила — на Центральній алеї слави Байкового кладовища Києва.
9 червня 2023 на стіні будівлі київської гімназії біотехнологій № 177 встановлено меморіальну дошку випускнику 177-ї школи командирові 5-го Легіону ССО Андрію Жованику.
17 - 18 червня Історичний клуб «Холодний Яр» під час 27-х Вшанувань Героїв Холодного Яру відкрив Меморіал козакам-добровольцям, які загинули в боротьбі за Українську державу. Серед них - Андрій Жованик — «Татарин» (5-й Легіон).
12 грудня 2024 року Київська міська рада присвоїла ім’я Андрія Жованика.скверу в межах вулиць Солом’янської, Григорія Кочура та Андрія Головка
У захисника залишились дружина Оксана, сини Василь і Богдан, донька Катерина.
Легендарна родина Жоваників - давнішні читачі нашої бібліотеки. А пані Оксана, активний учасник «Мовного майдану» 2012 року, першою започаткувала проведення курсів української мови в бібліотеці ще за часів Януковича і так впродовж багатьох років. Роман Коваль, дослідник історії Визвольної боротьби українців від початку ХХ століття і дотепер, член Української Гельсінської спілки, головний редактор газети «Незборима нація» (з січня 1994 р.), президент Історичного клубу «Холодний Яр» (з січня 1997 р.), автор багатьох книжок, так відгукується про свого молодшого товариша: «Андрій Жованик — легенда націоналістичного руху. З 1989 р. він був членом Націоналістичної української спілки, найрадикальнішої української організації. Потім став членом Всеукраїнського політичного об’єднання «Державна самостійність України» (ДСУ) та Історичного клубу «Холодний Яр».
Один з епізодів за участі Андрія Жованика Роман Коваль описує так: «Під час Майдану, коли на Київ котили пасажирські поїзди, набиті «тітушками», Андрій зі жменькою своїх друзів-снумівців вийшов на станцію Київ-Волинський, де ці поїзди призупинились, чекаючи наказу, вийшли з ланцюгами та іншими знаряддями бою і закликали «тітушок» вийти помірятися силами. Били ланцюгами їм вікна, провокували, але ті злякалися і на бій з козаками не вийшли...»
 |
| Андрій Жованик з побратимами. (Фото надані Legio V.) |
«Він свою війну не припиняв, незалежно від того, чи він був зі зброєю, у бронежилеті, у військовій формі чи в цивільній, він завжди був у стані війни. Завжди простежувалася чітка думка: наша основна мета – це перемога, це знищення Московії як держави. І після війни – нічого. Просто перемога», – писав про свого командира Ігор Малякін. А ще Андрій у компанії часто казав: «За смерть у бою».
Звертаємо Вашу увагу і на невеличку книгу Романа Коваля «Побратима мого зачепила куля вражая» (Київ : Видавництво Марка Мельника; Історичний клуб «Холодний Яр», 2023) з серії «Видатні українці».
Немає коментарів:
Дописати коментар