«Іще до народження людина отримує шлях і завдання, котрі їй належить вивершити протягом життя... Можна втекти від цієї нелегкої місії — сховатися в якомусь темному закапелку. Але не думай, земляче, що тобі житиметься легше, якщо ти своїм життям не реалізуєш програми, отриманої від Космосу. Ти станеш духовним покручем, а твоє тіло передчасно постаріє. А той, хто не вагаючись, пішов на поклик Долі, згодом проведе тебе на цвинтар, сам перебуваючи у повному розквіті духовних і фізичних сил».
Для відвідувачів нашої бібліотеки, які бажають більше дізнатися про історію нашої країни не з підручника, а з першоджерел, ми презентували книжку спогадів Миколи Руденка «Найбільше диво — це життя» видавництва «Кліо» (Київ, 2020), яка є саме таким чудовим першоджерелом. Початок історії — це голодний 1920 рік, рік народження автора. Трагічна смерть батька-шахтаря. Дитинство Миколи Руденка пройшло під знаком радощів нового життя — будівництва комуністичного раю. Він запам’ятав і перші розкуркулення, і колгоспи, куди довелося здати коня, корову і пару волів, і голод 33-го. На все життя лишилася в пам’яті глиняна хатка-мазанка, яку мама будувала все життя, і пальто, яке мама перешила зі шматків шинельного сукна та мундирного бостону. З 8-ми літ через травму Микола Руденко перестав бачити на ліве око. Вже пізніше, коли Руденко вперше потрапить у гості до поета Леоніда Первомайського, він відмовиться від хліба з маслом, яким його хотіла почастувати господиня дому — він просто не знатиме, як його їсти.
Вона створюється не надексплуатацією робітника, а сонячною енерґією (фотосинтез), поєднаною з працею селянина і його худоби на землі.
На жаль, в посттоталітарній Україні ідеї Миколи Руденка про піфагорійський комунізм залишаються незатребуваними, з літературної спадщини використовуються лише цитати про мову і державу, сам він – лише красивий символ опору тоталітаризму різних кольорів. Спогади Миколи Руденка «Найбільше диво – життя» є одним із найцікавіших і найвагоміших мемуарних творів в українській літературі кінця ХХ століття, їх неодноразово видавали в різні роки, нарешті вони є і в нашій бібліотеці. Хочеться, щоб сучасна українська молодь зацікавилась одним з найвеличніших українців ХХ століття – Миколою Руденком, одним із символів українського правозахисного руху, який пройшов еволюцію від комуніста до дисидента. Чекаємо на Вас!
Для відвідувачів нашої бібліотеки, які бажають більше дізнатися про історію нашої країни не з підручника, а з першоджерел, ми презентували книжку спогадів Миколи Руденка «Найбільше диво — це життя» видавництва «Кліо» (Київ, 2020), яка є саме таким чудовим першоджерелом. Початок історії — це голодний 1920 рік, рік народження автора. Трагічна смерть батька-шахтаря. Дитинство Миколи Руденка пройшло під знаком радощів нового життя — будівництва комуністичного раю. Він запам’ятав і перші розкуркулення, і колгоспи, куди довелося здати коня, корову і пару волів, і голод 33-го. На все життя лишилася в пам’яті глиняна хатка-мазанка, яку мама будувала все життя, і пальто, яке мама перешила зі шматків шинельного сукна та мундирного бостону. З 8-ми літ через травму Микола Руденко перестав бачити на ліве око. Вже пізніше, коли Руденко вперше потрапить у гості до поета Леоніда Первомайського, він відмовиться від хліба з маслом, яким його хотіла почастувати господиня дому — він просто не знатиме, як його їсти.
Чесність і принциповість уже тоді були в характері Миколи Руденка. Він відмовився від «привілеїв», які давала йому дружба з сином секретаря райкому Митрофанова (той вимагав від Руденка, щоб він написав замість нього твір українською мовою). Також Микола не доніс в НКВС на свого друга, хоча й знав, що він записує і зберігає спогади про Голодомор на Полтавщині. На шкільних зборах посмів виступити проти директора школи. Складати вірші він почав у дитинстві, їх друкували піонерські газети, був переможцем конкурсу і стипендіатом Наркомпросу, завдяки чому у 1939 вступив на філологічний факультет Київського університету. Провчився всього два місяці, був з другої спроби призваний до війська (приховав, що не бачить на ліве око). Дуже цікава розповідь Миколи Руденка про початок своєї військової кар'єри: рік і вісім місяців в елітному кавалерійському полку особливого призначення (охорона вищого керівництва СРСР, участь у 5 святкових парадах на Красній площі Москви). Коли почалася війна з Німеччиною, наполіг на відправці його на фронт. Спочатку був відправлений на курси політпрацівників до Нового Петергофу під Ленінградом. 
Двадцятилітнім хлопцем під час наступу німців на Ленінград був призначений замполітом роти Першої гвардійської дивізії, далі — поранення, блокадний Ленінград. Після війни працював відповідальним секретарем видавництва «Радянський письменник», був редактором журналу «Дніпро», секретарем парткому СПУ, членом Київського міськкому КПУ. На тлі соціалістичного ширпотребу його твори засяяли індивідуальністю.
«Довго я залишався дуже партійним. Довго я залишався з глубокою вірою у велику справу комуністичної партії, був вірним сталінцем, багато написав присвячених вождю віршів, була навіть поема про Сталіна». ХХ з'їзд, Микола Руденко у Ленінграді. В нього зовсім інше розуміння закритої доповіді Микити Хрущова. Справа не в самому Сталіні, якщо параноїк і садист міг стільки років очолювати партію і державу. Значить, учення, яке лягло в основу держави, в чомусь неправильне.Читачі цієї книжки узнають, що першу книжку Ліни Костенко «благословив» саме Микола Руденко. На одній вечірці, де Ліна читала свої російськомовні вірші, Руденкові вони не дуже сподобалися і він запитав, чи немає українською. За кілька днів він отримав рукопис і одразу ж загорівся видати збірку. Саме так побачило світ «Проміння землі». Фактично це повтор ситуації з російськомовними віршами 1943 року самого Миколи Руденка і критикою їх Леонідом Первомайським. Микола Сом розповідав, що якось при дружині Руденко прохопився: «У мене з Ліною був романчик». На що всезнаюча жінка відповіла: «Не романчик, а роман». Очевидно, вона знала, про що йдеться.
В книжці надзвичайно багато інформації про самого Руденка, про письменників України, про спілкування з Лазарем Мойсейовичем Кагановичем і Максимом Тадейовичем Рильським, про дружбу з академіком Андрієм Сахаровим, Петром Григоренком, Леонідом Первомайським, Василем Минком, Григорієм Полянкером. Безліч замальовок про письменницьке оточення, про жінок і про любов, нерозуміння, знову про любов, про своє амурне життя, про меркантильну пасію з міської бібліотеки імені Лесі Українки. Мати йому ворожила: трьох дружин і четверо дітей будеш мати (так воно і сталося).
Чудові описи казкової природи Кончі-Заспи, яку саме тоді забудовували письменницькими дачами, про сусідів по дачі. Був в його житті знак від Бога:
«У шістдесят третьому році станеться такий злам у моєму житті, що в моїй подобі з’явиться на землі людина, котра тільки зовні нагадуватиме мене попереднього». З атеїста народився вірний Богові, зі сталініста – український громадянин.
На початку травня 1972 року, колишній політв’язень, близький товариш Миколи Руденка, який мешкав з нареченою на дачі Руденків, письменник-фантаст Олесь Бердник, оголосив голодування на знак протесту на заборону його науково-фантастичного роману «Зоряний корсар», який здобув широку популярність серед читачів, але не сподобався офіційним ідеологам. Микола Руденко підтримав відкритий лист Олеся Бердника до компартійного керівництва України проти русифікаціі та рішуче відкинув пораду парткому Спілки письменників засудити антирадянський вчинок товариша. Саме тоді розпочалася нещадна розправа і з самим Миколою Руденком.
В книжці дуже багато деталей про стеження за ним, про прощання з партквитком, про затримання і арешти, перебування у в’язницях, у карцерах і на засланні, про катів і нормальних людей серед слідчих, гебістів і охоронців. Розповідає він і про своїх друзів і однодумців. Найбільш цікавим для наших читачів є спростування Миколою Руденком вчення Карла Маркса про додаткову вартість і про природу грошей. Аналізуючи Марксове економічне вчення й реальну економічну дійсність в СРСР, він зрозумів: держава приречена на зубожіння: стагнація, хаос, криза всього на всіх рівнях запрограмовані в самій її суті. Дуже актуальними саме зараз можна назвати роздуми Миколи Руденка про земельне питання в Україні і в СРСР. Штудіювання «Капіталу» переконало М.Руденка у тому, що вчення К.Маркса помилкове в самій своїй основі – у розумінні теорії додаткової вартості.
«Довго я залишався дуже партійним. Довго я залишався з глубокою вірою у велику справу комуністичної партії, був вірним сталінцем, багато написав присвячених вождю віршів, була навіть поема про Сталіна». ХХ з'їзд, Микола Руденко у Ленінграді. В нього зовсім інше розуміння закритої доповіді Микити Хрущова. Справа не в самому Сталіні, якщо параноїк і садист міг стільки років очолювати партію і державу. Значить, учення, яке лягло в основу держави, в чомусь неправильне.Читачі цієї книжки узнають, що першу книжку Ліни Костенко «благословив» саме Микола Руденко. На одній вечірці, де Ліна читала свої російськомовні вірші, Руденкові вони не дуже сподобалися і він запитав, чи немає українською. За кілька днів він отримав рукопис і одразу ж загорівся видати збірку. Саме так побачило світ «Проміння землі». Фактично це повтор ситуації з російськомовними віршами 1943 року самого Миколи Руденка і критикою їх Леонідом Первомайським. Микола Сом розповідав, що якось при дружині Руденко прохопився: «У мене з Ліною був романчик». На що всезнаюча жінка відповіла: «Не романчик, а роман». Очевидно, вона знала, про що йдеться.
В книжці надзвичайно багато інформації про самого Руденка, про письменників України, про спілкування з Лазарем Мойсейовичем Кагановичем і Максимом Тадейовичем Рильським, про дружбу з академіком Андрієм Сахаровим, Петром Григоренком, Леонідом Первомайським, Василем Минком, Григорієм Полянкером. Безліч замальовок про письменницьке оточення, про жінок і про любов, нерозуміння, знову про любов, про своє амурне життя, про меркантильну пасію з міської бібліотеки імені Лесі Українки. Мати йому ворожила: трьох дружин і четверо дітей будеш мати (так воно і сталося).
Чудові описи казкової природи Кончі-Заспи, яку саме тоді забудовували письменницькими дачами, про сусідів по дачі. Був в його житті знак від Бога:
«У шістдесят третьому році станеться такий злам у моєму житті, що в моїй подобі з’явиться на землі людина, котра тільки зовні нагадуватиме мене попереднього». З атеїста народився вірний Богові, зі сталініста – український громадянин.
На початку травня 1972 року, колишній політв’язень, близький товариш Миколи Руденка, який мешкав з нареченою на дачі Руденків, письменник-фантаст Олесь Бердник, оголосив голодування на знак протесту на заборону його науково-фантастичного роману «Зоряний корсар», який здобув широку популярність серед читачів, але не сподобався офіційним ідеологам. Микола Руденко підтримав відкритий лист Олеся Бердника до компартійного керівництва України проти русифікаціі та рішуче відкинув пораду парткому Спілки письменників засудити антирадянський вчинок товариша. Саме тоді розпочалася нещадна розправа і з самим Миколою Руденком.
В книжці дуже багато деталей про стеження за ним, про прощання з партквитком, про затримання і арешти, перебування у в’язницях, у карцерах і на засланні, про катів і нормальних людей серед слідчих, гебістів і охоронців. Розповідає він і про своїх друзів і однодумців. Найбільш цікавим для наших читачів є спростування Миколою Руденком вчення Карла Маркса про додаткову вартість і про природу грошей. Аналізуючи Марксове економічне вчення й реальну економічну дійсність в СРСР, він зрозумів: держава приречена на зубожіння: стагнація, хаос, криза всього на всіх рівнях запрограмовані в самій її суті. Дуже актуальними саме зараз можна назвати роздуми Миколи Руденка про земельне питання в Україні і в СРСР. Штудіювання «Капіталу» переконало М.Руденка у тому, що вчення К.Маркса помилкове в самій своїй основі – у розумінні теорії додаткової вартості.
На жаль, в посттоталітарній Україні ідеї Миколи Руденка про піфагорійський комунізм залишаються незатребуваними, з літературної спадщини використовуються лише цитати про мову і державу, сам він – лише красивий символ опору тоталітаризму різних кольорів. Спогади Миколи Руденка «Найбільше диво – життя» є одним із найцікавіших і найвагоміших мемуарних творів в українській літературі кінця ХХ століття, їх неодноразово видавали в різні роки, нарешті вони є і в нашій бібліотеці. Хочеться, щоб сучасна українська молодь зацікавилась одним з найвеличніших українців ХХ століття – Миколою Руденком, одним із символів українського правозахисного руху, який пройшов еволюцію від комуніста до дисидента. Чекаємо на Вас!
Немає коментарів:
Дописати коментар