Інформаційно-просвітницька година, присвячена письменнику і музиканту Борису Віану «Кафка навпаки»

«Є лише дві речі, заради яких варто жити: любов милих дівчат… і новоорлеанський джаз… »

Борис Віан

Місяць тому ми відкривали для наших відвідувачів світ творчості поета й композитора Сержа Генсбура, зокрема його культової пісні «Je T’aime… Moi Non Plus». А сьогодні наша розповідь присвячена Борису Віану — багатогранній особистості, митцю виняткового таланту, чия творчість і світогляд стали джерелом натхнення для самого Генсбура.
Борис Віан (1920–1959) — постать по-справжньому легендарна для тих, хто вивчав французьку мову у 1950–1960-х роках. Його ім’я добре знали слухачі «Radio France International» на коротких хвилях, поціновувачі джазу, які не пропускали «Jazz Hour» Вілліса Коновера на «Голосі Америки» з Салонік, а також шанувальники «Radio Luxembourg» на середній хвилі 208 м.
Наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років київські любителі джазу фактично знали лише двох французьких джазменів — Джанго Рейнхардта та Бориса Віана. Саме ці імена відкривали для них світ французького джазу та формували музичні смаки цілої епохи.

Борис Віан — французький прозаїк, поет, джазовий музикант і співак, автор світового антивоєнного гімну «Дезертир» і натхненник студентської революціі травня 1968-го, фактичний піонер літератури постмодерну. Найвідоміший його роман — «Шумовиння днів» — пережив три екранізації, остання з яких — однойменний фільм Мішеля Ґондрі 2013 року.

Роман «Я прийду плюнути на ваші могили» під псевдонімом Вернон Саліван (псевдонім був складений з прізвищ друзів письменника з джаз-оркестру, де сам Віан був тромбоністом: Салівана і Вернона) був написаний ним на прохання видавця, друга Віана. Роман викликав справжній фурор і моментально став бестселером. По сьогоднішній день його сумарний наклад перевищує наклад інших творів Віана. Проте незабаром твір визнали занадто сміливим, вульгарним і навіть порнографічним. Тиражі спалювали, товариства боротьби за моральність організовували проти нього рух. Втомившись боротися з «поборниками моральності», Віан припинив писати під цим псевдонімом.

У 1959 році Віан прийшов на прем'єрний показ екранізації своєї книги «Я прийду плюнути на ваші могили», але через десять хвилин втратив свідомість і помер по дорозі в лікарню. При читанні його поезій 50-х років, виданих Жан-Жаком Повером посмертно в 1962 році (збірка «Не хочеться здихати»), стає зрозумілим, що темою більшості їх є смерть. Віан ніби передчуває кінець: «Однією ногою я вже в могилі, а друга махає лише одним крилом» — нотатка з записника, датована 1958 роком.

За життя Віан-музикант зажив набагато більшої слави, аніж Віан-літератор. У 22 роки він створює з друзями любительський джаз-бенд, а з середини 1940-х років стає зіркою паризьких нічних клубів. Влаштовує в Парижі концерти таких музикантів, як Майлз Дейвіс, Ерролл Гарнер, Чарлі Паркер, Дюк Еллінгтон (останній навіть став хрещеним батьком його доньки). Віан записав три платівки — «Пісні можливі» (1955), «Пісні неможливі» (1955) і «Пісні можливі й неможливі» (1956). І, головне, Борис Віан став родоначальником європейського рок-н-ролу. Повний перелік пісень і і рок-н-ролів його авторства нараховує 535 пісень, які виконували найвідоміші французькі виконавці, зокрема Серж Реджіані, Марсель Мулуджі, Жан Ферра, Колюш, Серж Генсбур, Рено та багато інших.

Найвідоміша з них — «Дезертир» (1954). Вона з'явилася під час війни в Індокитаї. Через відвертий антивоєнний посил пісня була заборонена на французькому радіо протягом багатьох років. Смертельно хворий Віан не дожив до тих часів, коли була знята заборона. Співак Марсель Мулуджі, який першим погодився виконати пісню, переконав Віана змінити фінал на пацифістський. Він вважав, що заклик до збройного опору викличе надто жорстку реакцію влади. У результаті Віан зробив іншу кінцівку, яка стала класичною. Пісня вражала абсолютно всіх, про це свідчать практично всі відомі особистості, зокрема нонконформіст Жан-Луї Трентіньян. В останньому своєму фільмі «Небезпечні зв'язки» Роже Вадіма Борис Віан знімався саме з ним і Жераром Філіпом. В 1984 році Генсбур зізнався, що саме під впливом Віана він вирішив спробувати себе у пісенній творчості.

Магалі Ноель, майбутня зірка фільмів Федеріко Фелліні («Солодке життя» (1960), «Сатирикон» (1969), «Амаркорд» (1973)) знайомиться з Борисом Віаном у 1956 році. Друг Бориса Віана Мішель Легран привозить із США платівки з записами рок-н-ролу. І Віан разом Ноель створюють пісню «Fais-moi mal, Johnny» (Зроби мені боляче), яка стала першою піснею в жанрі рок-н-ролу з французьким текстом. У 1989 році Магалі Ноель ставить виставу на честь річниці смерті Бориса Віана, яка називається «Погляд на Віана».
Борис Віан став класиком французької літератури, його твори вивчають у школах Франції. В Україні дуже добре відоме його антивоєнне оповідання «Мурахи».