Заклади культури, установи, військові частини та організації беруть участь, зарезервувавши один символічний стіл на честь полеглих воїнів. Акція покликана об'єднати українців у вшануванні героїв, які віддали життя за свободу України, нагадуючи про їхню жертву.
Бібліотека ім.П.Й.Панча резервує стіл для полеглого науковця, винахідника, педагога, кавалера ордена «За мужність» III ступеня (2024, посмертно), великого друга бібліотек Максима «Доцента» Петренко.
Своїми спогадами про Максима ділиться наша колега, бібліотекарка Ольга Макаренко.
— Я знала Максима ще з того часу, як він був студентом кафедри комп’ютерного еколого-економічного моніторингу відкритого Університету розвитку людини «Україна». Закінчив він навчання з червоним дипломом магістра та виявив такі знання, що його запросили залишиться викладачем. Максим погодився та одночасно влаштувався в школу в житомирській області викладати дітям інформатику. За це йому сільська Рада виділила ділянку землі в лісі, з умовою побудувати там будинок. І Максим побудував його власноруч і за дуже короткий час.
Та наступив 2013—2014 рік. Країну сколихнула Революція гідності і Максим взяв в ній безпосередню участь. З моєю подругою Тамарою ми відвідали його на Майдані. Він як раз відпочивав в підвалі будинку на Хрещатику, бо вночі перед тим чергував. Ми поспілкувалися і пішли, а він залишився і далі відстоювати ідеали революції. Він сказав, що його дуже вразили бійці Правого сектора, які досить успішно протистояли «Беркуту» майже беззбройні. Це його надихнуло на подальшу боротьбу за світле майбутнє України, патріотом якої він завжди був. Тому він добровольцем і пішов воювати на Донбас. В свою відпустку він приходив на кафедру і розповідав нам про події, що тоді відбувались в зоні бойових дій, все це можна прочитати в його книзі «Спокійної ночі».
Коли гаряча фаза скінчилась і були укладені мирні угоди, Максим повернувся на роботу викладачем у Університет. З собою з війни він привіз кішечку. Казав, що вона дуже розумна, коли відбувався обстріл, вона зникала. Де ховалася ніхто не знав Він обіцяв їй спокійне і щасливе життя серед лісових дерев, в його будинку. Але мабуть і тваринці не минулося даром життя на війні і незабаром вона тихо пішла з цього світу. Максима це так вразило, що він три дні взагалі не міг розмовляти. Така чутливість вразила нас, його колег.
Взагалі Максим був дуже відданий друг. З якихось заходів він приносив і дарував мені блокнотики. А коли він був у відряджені в Південній Кореї, то знаючи, що я дуже нею цікавлюсь, привіз мені особисто керамічні стопочки і власноруч написав корейський алфавіт. На кафедру він також привіз такі стопочки і баночку консервованих лялечок якихось комах. Не всі наважились їх спробувати, а я спробувала! Він розповідав про свої враження і ми з ним погодились, що історії нашої держави і Південної Кореї дуже схожі. Корейцям доводилось виборювати свою незалежність від могутнього сусіда – Китаю, а українцям так само від росії.
24 лютого 2022 року почалось повномасштабне вторгнення в нашу країну. Максим не чекав на військову повістку, а зібрався і пішов боронити країну.
Коли він зник безвісті, я сподівалась без надії, що він повернеться живим. Адже знала, що в полон він би не здався. Він розповідав, коли воював вперше, то розмірковував, як краще піти з життя, аби не потрапити в полон. Чи підірватись на гранаті, чи застрелитись з автомату. Тоді його врятувала місія, яку він собі призначив — доставити своїм хлопцям знайдену зброю. В цей раз все було інакше. Разом з бойовими друзями вони пішли у вічність.
Вічна пам'ять і вічний спокій усім, хто загинув, виборюючи нашу свободу та незалежність.
Коли гаряча фаза скінчилась і були укладені мирні угоди, Максим повернувся на роботу викладачем у Університет. З собою з війни він привіз кішечку. Казав, що вона дуже розумна, коли відбувався обстріл, вона зникала. Де ховалася ніхто не знав Він обіцяв їй спокійне і щасливе життя серед лісових дерев, в його будинку. Але мабуть і тваринці не минулося даром життя на війні і незабаром вона тихо пішла з цього світу. Максима це так вразило, що він три дні взагалі не міг розмовляти. Така чутливість вразила нас, його колег.
Взагалі Максим був дуже відданий друг. З якихось заходів він приносив і дарував мені блокнотики. А коли він був у відряджені в Південній Кореї, то знаючи, що я дуже нею цікавлюсь, привіз мені особисто керамічні стопочки і власноруч написав корейський алфавіт. На кафедру він також привіз такі стопочки і баночку консервованих лялечок якихось комах. Не всі наважились їх спробувати, а я спробувала! Він розповідав про свої враження і ми з ним погодились, що історії нашої держави і Південної Кореї дуже схожі. Корейцям доводилось виборювати свою незалежність від могутнього сусіда – Китаю, а українцям так само від росії.
24 лютого 2022 року почалось повномасштабне вторгнення в нашу країну. Максим не чекав на військову повістку, а зібрався і пішов боронити країну.
Коли він зник безвісті, я сподівалась без надії, що він повернеться живим. Адже знала, що в полон він би не здався. Він розповідав, коли воював вперше, то розмірковував, як краще піти з життя, аби не потрапити в полон. Чи підірватись на гранаті, чи застрелитись з автомату. Тоді його врятувала місія, яку він собі призначив — доставити своїм хлопцям знайдену зброю. В цей раз все було інакше. Разом з бойовими друзями вони пішли у вічність.
Вічна пам'ять і вічний спокій усім, хто загинув, виборюючи нашу свободу та незалежність.
Немає коментарів:
Дописати коментар