«За право жити на своїй землі» (До Дня кримськотатарького опору російській окупаціїЇ)

До Дня спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя бібліотека імені Петра Панча пропонує відвідувачам бібліотеки коментовану книжкову виставку «За право жити на своїй землі».
Цього року ми згідно з указом Президента України Володимира Зеленського від 26 лютого 2020 року № 58/2020 відзначаємо саме цей день 26 лютого 2014 року.
Саме цього дня 2014 року у Сімферополі з ініціативи Меджлісу кримськотатарського народу відбувся багатотисячний мітинг на підтримку територіальної цілісності України та проти проведення 26 лютого позачергової сесії Верховної Ради Криму.
Того дня під стінами Верховної Ради АРК одночасно відбулися дві акції: проукраїнський мітинг, організований Меджлісом кримськотатарського народу, рухом «Євромайдан Крим» та іншими проукраїнськими організаціями, котрий зібрав до 10 тисяч учасників, та проросійський чисельністю близько 7000 осіб, організований партією «Руська єдність». 

Між проукраїнськими та проросійськими учасниками мітингів сталися сутички, у результаті чого загинули 2 людини. Цей мітинг зірвав плани проголосити «незалежність» Криму безпосередньо в парламенті Автономної Республіки Крим, що змусило Росію наступного дня піти на пряме захоплення адміністративних будівель Верховної Ради АРК та Ради міністрів АРК у Симферополі так званими "зеленими чоловічками".

У нашій виставці представлені кілька книжок про ці події. У виданні «Неоголошена війна. Невідомі факти і хроніки АТО» Ольги Каліновської, Олега Криштопи та інших (Харків, 2016) у першому розділі «Руська весна», або Неввічливі «зелені чоловічки» йдеться про події 26 лютого – 13 квітня 2014 року. Цитуємо з цього видання виступ секретаря РНБО України Андрія Парубія після екстреного засідання РНБО: «Ситуація в Криму локалізована, охорона адмінприміщень на Півдні і Сході України посилена. Українські воєнні об’єкти в Севастополі не захоплені і не атакуються. У випадку агресії військові готові дати адекватну відповідь!».

Книжка журналістки Наташі Влащенко «Крадіжка, або Біле сонце Криму» (Харків, Фоліо, 2017) присвячена одній з найтрагічніших подій в історії сучасної України — віроломному захопленню Криму російською федерацією. Надзвичайно цікава і мудра передмова Володимира Горбуліна до цієї книжки, а який промовистий епіграф до вступу: «Що, дитя, боїшся, що тебе чужі завоюють? Не бійся, тебе свої продадуть!». Найцікавішим для тих, хто полюбляє історію, у цій книжці є Додаток 1 – копія стенограми засідання РНБО України від 28 лютого 2014 року. Влащенко у своєму аналітичному дослідженні аналізує, хто винен в анексії Криму і що приховують українські можновладці від свого народу в історії анексії Криму.
У книзі «Анексія: Острів Крим. Хроніки гібридної війни» уроженця Криму Тараса Березовця аналізуються механізми та технології так званої «гібридної війни», розв’язаної військами Російської Федерації («зеленими чоловічками») на території АР Крим. Окремо досліджується розвідувальна та інформаційно-пропагандистська операція російських спецслужб, яка дозволила підготувати анексію Криму, починаючи з 1991 року. Твір містить велику кількість документів та фото, які є доказами злочинного характеру окупації півострова. Книга у хронологічному порядку охоплює період з 18 лютого 2014 року – початку масових розстрілів на Майдані Незалежності за участі російських спецслужб – і закінчуючи 18 березня 2014, коли Крим і Севастополь було офіційно анексовано та включено до переліку суб'єктів Російської Федерації. «Анексія: острів Крим» містить ексклюзивні свідчення, надані спеціально для цієї книги українськими, російськими і міжнародними політиками та військовими, експертами, журналістами, активістами, які стали очевидцями окупації.

Після окупації в Криму почалася «зачистка» від незгодних, від тих, хто, по суті, не став жертвою двох найпотужніших пропагандистських кампаній – «антимайданівської» і «антибандерівської». Для тих, хто сумнівається, було два шляхи – в’язниця або «еміграція» на неокуповану територію.
Війна росії проти України почалася з півострова. Незважаючи на анексію росією Криму, яка триває дванадцять років, кримські татари залишаються патріотами України. Кримськотатарський народ і значна частина жителів Криму різних національностей залишаються вірними українській державі і відданими своїй землі, організовуючи мирні ненасильницькі акції опору російським окупантам у боротьбі за деокупацію Криму. 

Звертаємо Вашу увагу на книжку, яка у нас практично весь час у когось на руках, — «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової. Це не просто художній роман, а ціла енциклопедія з реалій життя, яка викриває механізми повзучої окупації Криму росією.
Представлені також видання, які ознайомлять з історією та культурним надбанням кримських татар; документи та фото, які є доказами злочинного характеру окупації півострова; справжні історії і трагедії людей, життя яких кардинально змінилося після 2014 року. З останніх надходжень — це збірник оповідань «Розкажіть мені про Крим» упорядкування Міли Іванцової (Київ, «Артіль», 2024) і документальні розповіді дванадцяти жінок, які вимушені були покинути Крим з початком російської окупації півострова у 2014 році, — «Київ — Крим. 10 років окупації» упорядкування Олени Богатиренко (Київ, «Артіль», 2024). 

Дуже вдячні бібліотеці ім. Гоголя на Либидській площі за допомогу з літературою для виставки. Рекомендуємо, зокрема, представлену у нашій експозиції дуже злу, пророчу поезію одного з лідерів самвидаву 1960-х Миколи Холодного «Свині у Криму» (1993). 

Всі ці видання допоможуть Вам глибоко осмислити кримські події, виправити наші спільні помилки за часи незалежності і думати, думати, думати.

І, насамкінець, надзвичайно сучасна саме зараз поезія 1951 року від Олександра Муратова, ім'я якого неодноразово згадували в нашій бібліотеці на заходах, пов'язаних з кримськотатарською тематикою. Його дід по батькові був кримським татарином, обіймав високу посаду в раднаргоспі, був звинувачений у двох націоналізмах – кримськотатарському й українському. Щоб родину не репресували, застрелився з нагана, яким його нагородили на громадянській війні. Олександр Муратов — режисер більш як 25 фільмів та автор більше 10 сценаріїв. Екранізував твори Олександра Гріна, братів Вайнерів, Михайла Коцюбинського. Жив у Харкові, в письменницькому будинку «Слово», де російськомовні діти знущалися з Олександра, обзивали селюком, бо говорив українською. У 1951 році підлітком потрапив в УПА, де провів два роки — спочатку як кур’єр, потім служив розвідником. Знімок, що розміщений у нашому дописі, зроблений саме у ті часи. Щоб сфотографуватися, Олександру дали однострій хлопця, який загинув — на спині була заштопана дірка від кулі. За часів незалежності зняв фільм  «Татарський триптих» кримськотатарською мовою. Майже рік тому відійшов в інші світи. 

CONTRA SPEM SPERO

Бандера – наче пантера,
напружена злістю пружина.

Він в Мюнхені. Ми у схроні,
і нам він ввижається джином,
таким же малореальним,
таким же безмежно могутнім.
Стискаються наші астральні
тіла, перед ним присутні.

Немає ні допомоги,
ні їжі, ні порятунку.
Приймач наш як голос Бога,
віщає то вісті, то “Думку”…

І чуємо: люди не знають,
що ми ще не кинули зброю,
що опір невгасно триває,
що жертвуємо собою.

То може ці жертви вже марні?
Нікому вони не потрібні?
… Сидіти б у тихій кав’ярні
у Мюнхені чи у Відні…

І сняться брудними ночами
І Ворскла, і тиха Полтава.
Нас хід історичний розчавив,
безжалісна доля спіткала.

Поснули озброєні вуйки,
Всесвітні прослухавши вісті.
Ховались від польської “двуйки”,
Ховаються від емгебістів.

Їх в схрони затиснула вдача.
Мене привела сюди віра.
Душа моя скиглить і плаче.

Нудьга каламутна і сіра… 

Не вірю (а все ж таки вірю!)
У нашу святу перемогу.
Не схочеш, а станеш тут звірем
Нічим не подібним до Бога.

І думаєш: зверхник Бандера
у Мюнхені горя не знає,
а я тут у сересерах
безславно у схроні згинаю…

Неправда! Це заздрість і втома.
Я тут не заради Бандери.
Я відданий ділу святому.
Борюся і - CONTRA SPEM SPERO!

Станіславщина, 1951 р.