Книжкова виставка «Бодлер — король поетів, справжній Бог» (До 205-річчя від дня народження)

«Мені нудно у Франції, зокрема тому, що тут всі схожі на Вольтера».

Шарль Бодлер

«Бодлер… Цей король поетів, справжній бог». 

Артюр Рембо

«Квіти зла» Шарля Бодлера — це квіти, що виросли в нашій суперечливій душі на ґрунті жорстокого ХХ століття.»  

Олександр Олесь

Пропонуємо книжкову виставку «Бодлер — король поетів, справжній Бог», присвячену 205-річчю від дня народження видатного французького поета – модерніста Шарля Бодлера. 

Бодлер започаткував нові шляхи у зображенні людини, висуваючи при цьому принципово нове розуміння сутності й призначення мистецтва. Він не сприймав ані пустопорожнє існування ситих буржуа, ані конформізм, ані брехливу поміркованість, загальноприйняте нахабство «хазяїв життя» і жорстокість світу. Шарль Бодлер – активний учасник барикадних боїв революції 1848 року, член організованого Огюстом Бланкі «Центрального республіканського товариства». Його захоплення революцією швидко пройшло, проте на все життя Бодлер залишився вічним бунтівником, котрий ніколи не зміг змиритися з мертвотною дійсністю, бездуховним існуванням тогочасного французького суспільства. Бодлера небезпідставно назвали «Данте ХІХ століття», бо він показав не тільки пекло, в якому опинилося суспільство з усіма його пороками та вадами, а й окреслив ті болючі питання, що хвилювали особистість, її страждання і метання між Богом і Сатаною. На жаль, саме сьогодні у цьому світі нахабного і агресивного зла Бодлер актуальний, як ніколи. 

Посмертна доля Бодлера-поета склалася драматич­но. Жорстокий судовий вирок, винесений його знаме­нитій поетичній збірці «Квіти Зла» у 1857 році, було скасовано французьким парламентом лише у 1946 році, тобто у рідній Франції поет отримав офіційне визнання вже після другої сві­тової війни. У консервативних і поміркованих колах за ним міцно закріпилася специфічна репутація «співця зла», анар­хіста, з якого почався розпад моральних і релігійних підвалин суспільства. Поезія Бодлера спершу знахо­дила визнання серед строкатого прошарку маргіналів бур­жуазного суспільства, які не приймали його моралі й куль­тури, його естетики й системи цінностей. Це були представ­ники артистичної богеми, «прокляті поети» 70-80-х рр., де­каденти — «блудні діти буржуазії», анархісти, пізніше — різнорідні течії поетичного й художнього авангарду. Проте поезію Бодлера високо оцінювали й ви­датні французькі митці того часу, зокрема Віктор Гюго й Гюстав Фло­бер.
Дитячі та юнацькі роки значною мірою визначають подальше форму­вання психології та світосприймання кожної людини у будь-якому суспільстві. На Бодлера глибоке враження справила сімейна драма: смерть бать­ка, якого він полюбив, і поява вітчима, якого він не прийняв і зненавидів. Друге заміжжя матері і її покору вітчимові Шарль сприйняв як зраду, котру не міг простити їй до кінця життя. У великому вірші «Благословення», яким відкривається «Сплін та ідеал»,  перший і найбільший цикл «Квітів Зла», — йдеться про трагічну долю поета в чужому й ворожому йому світі, і характерно, що розпочинається він прокльонами матері, по­сланими народженому сину-поету:

Коли з’являється Поет на цьому світі,
Його родителька від розпачу й журби
На Бога кидає прокльони ядовиті,
І співчутливо Бог сприймає ці клятьби:
Чом народила я цей поглум? Чи не краще
На світ спровадити гадюк ціле кубло?
Будь прокляте, моє кохання негодяще
І лоно трепетне, що блазня зачало!

У намітках до «Квітів Зла» Бодлер писав: «Франція переживає фазу вульгарності. Париж — центр і еманація світової глупоти... Вульгарність у цьому світі досягла такої насиченос­ті, що для справжнього інтелекту реакція на неї набуває сили несамовитої пристрасті». Ось такою реакцією, що набувала «сили несамовитої пристрасті», й була поезія Бодлера з її то­тальним запереченням буржуазної сучасності.
Бодлер як поет є автором лише однієї поетичної збірки. За все життя друком вийшли лише «Квіти зла» (1857), засуджені відразу за замах на публічну мораль, і одна прозова книга – «Штучний рай» (1860). «Паризький сплін (Малі вірші в прозі)» та «Щоденники» було опубліковано посмертно.

Про роль Бодлера дуже лаконічно висловився Поль Валері: «Лише з Бодлером французька поезія нарешті вийшла за межі нації. Вона змусила світ читати себе, вона була визнана поезією сучасності» («Ситуація Бодлера»,1924). На жаль, багато з того, що написав Бодлер, не станеш читати коханій дівчині чи жінці. «Жінка є протилежністю денді. Тому вона має викликати жах. Жінка природна, тому огидна. До того ж, вона завжди вульгарна...». «Мене зажди дивувало, що жінок допускають до церкви. Які розмови вони можуть мати з Богом?» – нотує Бодлер в «Щоденнику».
Слід зауважити, що вірші Шарля Бодлера вплинули також і на творчість багатьох музикантів різних часів і країн. Клод Дебюссі, Альфредо Казелло, Альбан Брег, Діаманда Галас, Мілен Фармер та інші зверталися у своїй творчості до поезії Бодлера. Сам же поет був справжнім знавцем музики. Цікаво, що саме завдяки Бодлеру світ дізнався про талант Ріхарда Вагнера (1813–1883). Музика цього німецького композитора й диригента набула популярності після есе Бодлера «Ріхард Вагнер» і «Тангейзер у Парижі». Серед музичних уподобань Шарля Бодлера були також твори Фрідріха фон Августа Вебера, Людвіга ван Бетховена та Ференца Ліста.
Ми звертаємо Вашу увагу на чудову поезію «Змія, яка танцює» (Le Serpent qui danse) — вірш Шарля Бодлера зі збірки «Квіти зла», присвячений Жанні Дюваль. Це еротична та екзотична лірика, де поет порівнює рухи коханої зі змією, оспівуючи красу її тіла, волосся та «медову хвилю» танцю, створюючи образ п'янкої, магічної жіночності. Серж Генсбур, про якого наша бібліотека розповідала нещодавно, поклав на музику цю поезію у 1962 році. До речі, вони і поховані на одному і тому цвинтарі Монпарнас (Cimetière du Montparnasse) у Парижі.

А тілом ти така зваблива,

Коханко щира! —
Немов тканина мерехтлива,
Заблисне шкіра!
Твоє волосся — хвильне море,
П'янке, невпинне,
I заплелися в хвилі зорі,
I білі, й сині.
Мов корабель, що спав під небом,
Крізь вітру клекіт
Моя душа летить до тебе
У край далекий.
Ні біль, ні радість ще не спали
В очах шовкових,
Ті очі — скарб! У них змішались
I тиша, й слово.
Ритмічна хвиля гралась, билась,
Текла ефірно!
Ти, мов змія, гойднула тілом,
Жезлу покірна.
Ось ти спинилась, ти заснула —
Дитя!.. дитятко!..
Ось ти голівкою хитнула,
Немов зміятко.
Ти раптом тілом стрепенулась,
Ти — дивний човен!
В той човен ласки зачерпнулось,
Він тиші повен.
Зростала тиша... Ніжний дотик —
Хтось кригу вилляв!
I до зубів пливла із рота
Медова хвиля.
Тече!.. Я п'ю вино Богеми Гірке, прозоре,
I щоб померла в серці темінь, Посію зорі!

В нашій виставці представлені також переклади вірша «Альбатрос» від різних перекладачів. Цей вірш був натхненний подорожжю Бодлера до Індії, яка завершилася на Маврикії. Для Бодлера альбатрос уособлює усвідомлення своєї відмінності від інших. Образ спійманого альбатроса викликає ідею істоти, абсолютно чужої навколишньому світу. За Бодлером, місце поета в суспільстві порівнюється з місцем альбатроса: величний у небі, своїй стихії, але смішний на землі та в спілкуванні з іншими людьми. 

А вам, любі читачі, пропонуємо поки що відповісти на записання: чи є зараз Бодлер поетом сучасності, чи її критиком? Думаємо разом.