Олекса Слісаренко: Від анархізму до марксизму. Опонент великодержавного шовінізму (До 135-річчя від дня народження Олекси Слісаренка)

«Чорнявий, з чорним вусиком, з ямочкою у бороді, талановитий письменник, пристрасний мисливець і горда, відважна людина. По всій Україні ходили леґенди про його лист до Ґоркого, в якому він відважно виступив проти шовінізму босяка з Волги». 

Володимир Куліш

Олекса Слісаренко (справжнє прізвище — Снісар; другий псевдонім — Омелько Буц) народився 16 (28) березня 1891 року на хуторі Канівцевому (нині село Шипувате) на Харківщині. «Лимарство було фахом мого діда й батька і не перейшло до мене завдяки випадкові, що посадовив мене на високий передок сільської тачки»,— писав Олекса Слісаренко в «Автобіографічній новелі». Освіту здобував у Яготинській двокласній школі, церковнопарафіяльній школі у селі Сергіївка, Кучерівській сільськогосподарській школі та Харківському рільничому училищі, після закінчення якого працював агрономом.За словами Слісаренка, анархізм так глибоко захопив його, що тільки років за десять він «позбувся решток його, ставши обома ногами на марксівський ґрунт».

Олекса Слісаренко почав писати вірші у 1910 р. Перші свої поезії надрукував у журналі «Рілля» у листопаді 1911 року, будучи ще в Хліборобській школі. На протязі 1912 друковався в журналах: «Літературно-Наук[овий Вістник», «Рідний Край», «Сніп», «Село», «Дніпрові Хвилі», «Засів». Крім підпільного журналу, Слісаренко був причетний ще й до нелегальної типографії. Він не вступив до жодної партії і віддав перевагу творчості. Потрапивши до категорії політично неблагонадійних, вступив на вищі педкурси для агрономів, та оскільки відстрочки в нього не було, у 1912 році його віддали в солдати. 

Брав участь у Першій світовій війні, пройшовши шлях від рядового до офіцера-артилериста. Після Лютневої революції Олекса Слісаренко став членом армійського комітету 1-ї армії. Проте армійська кар'єра йому набридла, і у грудні 1917 року він розпустив армійську раду і поїхав до Києва. Йому пощастило пережити зиму 1917/1918. Перша збірка символістських поезій Слісаренка, написаних під впливом, зокрема, Олександра Олеся, вийшла 1919 року під назвою «На березі Кастальському». Олекса Слісаренко — активний член символістського об’єднання «Музагет». У Кам’янці-Подільському мав аудієнцію у Симона Петлюри, безрезультатно намагався роздобути гроші на друге число «Музагету». Далі до 1924 року працює за фахом агронома. Член різноманітних угруповань футуристів, у 1923 році видає збірку футуристичних віршів «Поеми», обкладинку до якої зробив Микола Бажан. У Харкові був членом «Гарту» (1925) і Вільної академії пролетарської літератури (1926-1928), «Техномистецької групи А» (1929), співредактором «Універсального журналу» (1928-1929).

Олекса Слісаренко фактично створив і розвинув відділи сільськогосподарської, художньої, дитячої літератури видавництва «Книгоспілка». Навесні 1926 року Слісаренко як редактор цього видавництва звернувся листом до Максима Горького з проханням дозволити переклад українською його повісті «Мать». У відповідь Буревісник революції назвав українську мову «наріччям», з якого тільки хочуть «зробити мову», і дорікнув за гноблення великоросів, «які опинилися в меншості у царині цього наріччя». У своїй відповіді Олекса Слісаренко звинуватив Горького і всю російську інтелігенцію у великодержавному шовінізмі. Нагадав, що в Україні поважають усі національності і так само вимагають поваги до української нації. ‍
Авантюрно-кримінальна проза Олекси Слісаренка одразу ж привернула до себе увагу i критикiв, i читачiв. Ось як починається його оповідання «Президент Кислокапустянської республіки»: «Це було за тих часів, коли доброчинному бухгалтерові легше було зробитися бойовим генералом, а дячкові президентом республіки, аніж зараз знайти посаду безробітному діловодові. Це було за тих феєричних часів, коли директори банків висвячувалися на попів, волосні яриги робилися дипломатами, а попівни — анархістками. Це було...» Увесь твір пройнято іронією та сатирою, при цьому об’єктами висміювання стали не тільки негативні, а й позитивні, як на той час, персонажі.
Компартійний критик Іван Юліанович Кулик (Ізраїль Юделевич Кулик) одразу ж заявив, що Слiсаренко «нiколи не був нашим», себто пролетарським письменником. Намагаючись довести протилежне, Слісаренко опинився в ганебній ролi громадського обвинувача на процесi так званоï «Спiлки визволення Украïни» (СВУ). У 1931 видав під псевдонімом Омелько Буц містифікаційну «Посмертну збірку творів». Вибрані твори Слісаренка опубліковані в 1930 році у трьох томах, а повне зібрання його творів було видане у шести томах у 1931—1933 роках.
Улітку 1933 року агент «Професор» доніс у ДПУ про Олексу Слісаренка, що той «цікавиться нацполітикою у всесоюзному масштабі, а не лише республіканському та міжнародному, і має по цій лінії різні зв’язки». Олексу Слісаренка заарештували в будинку «Слово» 29 квітня 1934 року за обвинуваченням у приналежності до контрреволюційної організації та за участь у терористичній діяльності.
За вироком Вiйськового трибуналу Украïнського вiйськового округу Олексу Слiсаренка позбавили волi на 10 рокiв, прав — на 3 роки, «без конфискации имущества, в виду отсутствия такового».
«Відомий український поет і прозаїк Слісаренко ніколи не впадав у розпач і всією своєю поважною постаттю, своїми глибокими очима і сивим чубом якось мимохіть викликав до себе симпатію. Коло нього було затишно», – згадував про перебування Олекси Слісаренка у Соловецькому таборі Семен Підгайний, якому пощастило звідти вибратися і видати книжку спогадів «Українська інтелігенція на Соловках». «Був завжди привітний. Його усмішка була завжди щира, а мова, навіть тоді коли говорив про страшні, нелюдські й дикі справи, була завжди спокійна, перейнята тонкою іронією чи легким французьким гумором. Ніколи не скаржився. Не говорив, що голодний, хоч і хотів їсти, і ділився всім, що мав... Зовні нагадував «сенатора на покої»... Слісаренко, як і більшість з нас, не жалів за тією так званою «волею». 

Письменника розстріляли 3 листопада 1937-го в урочищі Сандармох.

Олекса Слісаренко в образі
«Чорного ангела».

Дружній шарж Георгія Дубинського

із серії «Наш літературний Парнас»

А наостанок розповімо про найвідоміший фактично перший соціально-пригодницько-фантастичний роман в українській літературі «Чорний ангел». Історію розповідає комуніст, проте назву роман отримав на честь його брата — представника повстанського руху, петлюрівця. Це майже осучаснена біблійна історія Каїна та Авеля. У тексті не бракує загадок, політики, сімейної ворожнечі і, головне, лінії фанатичного жіночого кохання.головної героїні, яка «вагається між реальним, «прозаїчним» комуністом – агрономом Артемом Гайдученком і проводирем повстанців Чорним Ангелом, що до нього вона перейнята майже містичним почуттям. Рекомендуємо «Чорного ангела» усім, хто цікавиться історією України та хоче познайомитися з пригодницькою українською літературою з філософським забарвленням.